Історія Греції в хі-іх СТ. Особливості розвитку гомерівського суспільства

Насамперед при підготовці даного питання варто зазначити, що класове суспільство і держава зароджувалося на грецькому грунті двічі з деяким розривом в часі: у III тис. до н. е. і I тис. до н. е. Крито-мікенська цивілізація зійшла з історичної арени при загадкових обставинах наприкінці XII ст. Значні масштаби катастрофи XII ст. призвели до гнітючої депресії і двох важливих результатів: 1) бідності матеріальної культури; 2) розриву з традиціями мікенської епохи, коли суспільство було відкинуто далеко назад. Протягом трьох подальших століть материкова Греція була майже повністю ізольована від країн Стародавнього Сходу. Припинилося будівництво крупних споруд типу палаців, немає відомостей про крупні господарства, подібні мікенським. Вірогідно, що окремі рабовласницькі суспільства, які існували раніше, були знищені навколишніми племенами, що жили ще в умовах первісного ладу. Але при цьому прибульці сприйняли багато від скореного ними населення, що, кінець кінцем, сприяло переходу всіх еллінських племен до рабовласницького ладу. Тобто мали місце і елементи цивілізаційного континіуму. Цивілізаційний континіум виразився, наприклад, у тому, що Гомерівський період успадковував від мікенського деякі знаряддя праці – плуг, гончарний круг, віз. Крім того, даний етап ознаменувався переходом від бронзи до заліза; що відкривало нові перспективи розвитку продуктивних сил. Тобто неможливо заперечувати і елементи прогресу. Аж до початку ХХ ст. єдиним джерелом відомостей про цей період в історії Греції були стародавні грецькі оповідання і епізодичні повідомлення пізніших грецьких письменників. Лише в останні десятиліття, завдяки поступовому накопиченню великої кількості артефактів, стало можливим точніше характеризувати розвиток окремих областей Егейського басейну в період, що вивчається. Іншим важливим джерелом для розуміння періоду залишаються гомерівські поеми «Іліада» і «Одіссея», зміст яких пов'язано з легендами і міфами про війну ахейців з Троєю, що виникла нібито через викрадання Олени, цариці Спарти, троянським царевичем Парісом. Варто зазначити, що для cучасного історика поеми Гомера є безцінною скарбницею відомостей щодо життя і побут еллінів на межі ІІ і І тис. до н.е. В поемах згадується про дво- і навіть про трикамерну систему оранки. Обробляли поля за допомогою сили волів і мулів. Плуг був дерев'яним. Разом з плугом застосовували кирку, калатало і заступ, що застосовувався для розпушування і посадки садових рослин. Праця не вважалася ганебною, як це було в подальшу, класичну епоху, за часів розвиненого рабовласництва. Сам Одіссей часто орав і косив, і навіть пропонував позмагатися з фракійцями у мистецтві косити і жати. У гомерівському суспільстві ще не затвердився інститут приватної власності на землю, хоча різні форми відношення до землі і нерівномірність її розділення вже в наявності. Разом із землеробством високого розвитку досягло і скотарство. Стада були головним багатством знаті. Рахунок власності вівся в биках. Основна кількість рабів була зайнята у скотарстві. Ремесло було розвинене значно менше, ніж землеробство і скотарство. Воно в цей період тільки починає відділятися від землеробства. Гомерівська Греція на відміну від мікенської епохи, знала лише невелику кількість ремесел. У поемах майже не зустрічається згадок про виробництво продуктів, спеціально призначених для обміну. Предметом обміну служила переважно військова здобич. Обмін мав випадковий характер. Ставлення до торговців було негативним. Одіссей відчував себе ображеним, коли його визнали торговцем. У Гомера навіть немає спеціального терміну для позначення торгівлі і торговців. Грошей не існувало, що було показником натурального обміну. Торгівля тісно пов'язана з морським розбоєм і особливо з викраданням людей для продажу в рабство. З розвитком обміну виникає потреба в постійній одиниці рахунку, яка б служила виразником цін різних предметів. Таким мірилом цінності в гомерівський час і слугувала худоба, а іноді і бронзові казани. У мирний час до Греції ввозили переважно предмети розкоші, що купувалися головним чином знаттю. Торгівлю здійснювали купці Фінікії, що продавали товар прямо з кораблів. Таким чином, після триваючого близько двох століть занепаду зовнішніх зв'язків і торгівлі, еллінські племена вже у ІХ ст. помітно розвинули свої відносини із зовнішнім світом. Одночасно, і в цьому полягає важлива відмінність гомерівського суспільства від мікенського часу, починає посилюватись і внутрішньогрецька торгівля. В даному питанні необхідно охарактеризувати також структуру грецького суспільства. Вищим шаром в грецькому суспільстві цього часу була родова знать. Війна, піратство і просто грабіж сприяли накопиченню матеріальних цінностей в її руках, забезпечували її дармовою робочою силою – рабами. Знатні роди вже розпалися на сім'ї, що жили незалежно один від одного. Часто в одному роді зустрічаються і багаті і бідні сім'ї. Це яскравий показник розпаду родових зв'язків, що почався. Суспільні умови того часу характеризуються лише зародженням і складанням класових відмінностей. Одну з таких суспільних груп складали басилеї. Цим терміном в епосі позначалася вся знать. Вони володіли кращими, «відрізаними» від громадських земель, угіддями і величезними стадами худоби. У епосі було мало свідоцтв про положення вільних землеробів. Соціальне розшарування впливало на збільшення земельної власності. За суспільним становищем близько до землеробів стояли ремісники, співаки, лікарі, об'єднані єдиним терміном – деміурги. Вони не мали земельних наділів і не входили до складу общини. Гомерівські поеми описують групу вільних людей, позбавлених прав і засобів виробництва. Рабство в гомерівській Греції носило патріархальний характер. Раби жили загальним із своїми господарями життям. Вони використовувалися як слуги – кухарі, конюхи, економи і т. п. Рабська праця застосовувалася і в сільському господарстві, землеробстві і скотарстві, на виноградниках і оливкових посадках. Поступово рабська праця починала диференціюватися. У епосі згадуються раби, що приглядали за коровами, свинями, орали і т. п. Згадуються старші і молодші раби. Джерелом рабства була війна. При завоюванні міста населення захоплювали в рабство. Іншим джерелом було піратство, яким у той час часто займалася родова знать. Головним постачальником рабів серед середземноморських народів були фінікійці. Вони скуповували військовополонених, або ж захоплювали людей, переважно жінок, всякими хитрощами і обманом. Найкрупнішими рабовласниками була родова знать. Положення рабів в гомерівський час було значно кращим, ніж в класичний період. Раб не перетворився ще на «живе знаряддя праці». Його цінували, як людину. Діти рабині і пана отримували свободу і деякі права на спадок. Але, не зважаючи на патріархальний характер рабства, пан мав необмежене право життя і смерті над своїми рабами. Як висновок можна зазначити, що поступове проникнення в родове суспільство нових форм життя корінним чином змінює суспільні відносини, готуючи корінний перехід до класового рабовласницького суспільства. Розвиток рабства і зростання соціальної нерівності розколює первинну єдність родової общини, сприяючу більшому накопиченню багатств у родової знаті і її економічному впливу на рядових общинників.