Типи організацій в Україні

Економіка України є перехідною від адміністративно-командної до соціально-ринкової. Ринкові перетворення потребують наукового обґрунтуван-ня і вирішення низки управлінських проблем макро- і мікроекономічного характеру.

На макроекономічному рівні треба визначити нову роль держави в керуванні економікою, створити нову систему органів державного керування економікою, сфор­мувати комплекс методів державного регулювання економічних процесів.

Формування ефективної системи керування на мікрорівні потребує не тільки акумуляції найвизначніших світових здобутків у цій галузі, а й відображення особли­востей соціально-економічних процесів в Україні. Сліпе копіювання зарубіжних моде­лей менеджменту не тільки не дає користі, а навпаки, шкодить реформуванню еконо­міки. В менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного вирішення трьох взаємо­пов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управ­лінського мислення керівників та розробки наукової бази менеджменту.

Успіх ринкових перетворень зумовлений умінням розумно керувати. Передусім ідеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх виконувати. Однак процес становлення такого вміння досить непростий.

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Пер­ший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розви­вається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих нових українців. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне на­громадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопрохідців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід у керуванні – професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкорінилась у ділових організаціях України. Якщо донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони, бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін. Атрибутом сучасних українських фірм стали гарні офіси, ввічливі менеджери і секретарки. Проте реформа менеджменту на цьому й закінчилась. Методи і форми діяльності апарату керування не змінилися з часів колишньої адміністративно-командної системи. Більшість нових керівників ще не сприйняли власне західних тех­нологій внутрішньофірмового корпоративного керування та групової взаємодії.

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування адміністративно-командної системи. Досвід керування підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

У період приватизації їхні зусилля були спрямовані не на вирішення проблем прибутковості виробництва або ефективного менеджменту, а на контроль над підпри­ємством та отримання його частки у власність. Перед керівництвом постали непоєднувані завдання: з одного боку, можливість стратегічного придбання значних активів, а з іншого, – впровадження ринкового менеджменту і підвищення ефективності вироб­ництва. Особистий інтерес узяв гору. Перемогли стратегічні можливості власного збага­чення шляхом бартеризації, системи неплатежів та невиплат заробітної платні, тінізації господарських зв'язків тощо.

Згідно з Законом “Про власність” від 7.02.1991р. та Законом України ”Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, зас­новане на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

СІМЕЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засноване на власності та праці громадян України – членів однієї сім'ї, які про­живають разом.

Особливості сімейного підприємства:

§ учасники несуть відповідальність всім капіталом та особис­тим майном і не виникає проблем з розподілом прибутку;

§ можливості використання кооперації праці, сполучення різних професій у веденні бізнесу;

Мал. 4.3 – Види підприємств в Україні

§ повна довіра у стосунках між учасниками сімейного підприє­мства, гарантія забезпечення конфіденційності інформації;

§ готовність працювати напружено з тривалим робочим часом;

§ можливості одержання спадкоємцям "сімейних секретів" у технології виготовлення продукції.

ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили.

КОЛЕКТИВНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засно­ване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це під­приємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на загальнодержавній власності.

СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства можуть бути юри­дичні особи і громадяни України та інших держав.

ІНОЗЕМНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. –

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА – це підприємства, уста­нови, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяль­ності з метою одержання прибутку.

ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

§ акціонерне товариство;

§ товариство з обмеженою відповідальністю;

§ товариство з додатковою відповідальністю;

§ повне товариство;

§ командитне товариство;

§ довірче товариство;

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номі­нальної вартості.

Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах належних їм акцій.

Види акціонерних товариств:

Відкрите акціонерне товариство.

Закрите акціонерне товариство.

ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкри­тої передплати та купівлі-продажу на біржах.

ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не мо­жуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купувати­ся та продаватися на біржі.

У закритому акціонерному товаристві засновники повинні вне­сти до дня скликання установчих зборів не менше як 50% номіналь­ної вартості акцій. Рішення про створення акціонерного товариства, затвердження його статуту, обрання органів управління і контро­лю та ряд інших організаційних питань приймається на установчих зборах.

ТОВАРИСТВО 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Особливості товариства з обмеженою відповідальністю:

§ учасники несуть відповідальність в межах їх вкладів;

§ до моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'­язаний внести не менше як 30% вказаного в установчих документах вкладу;

§ при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку.

ТОВАРИСТВО 3 ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами свої­ми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – до­датково належним їм майном в однаковому для всіх учасників крат­ному розмірі до внеску кожного учасника.

ПОВНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідар­ну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

Відповідальність учасників за борги повного товариства:

§ учасник відповідає за борги товариства незалежно відтого,виникли вони після чи до його вступу до товариства;

§ якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що на­явність майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном.

КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, яке вклю­чає поряд з одним або декількома учасниками, які несуть відпові­дальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується їх вкладом у майно товариства.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства.

На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен внести не менше 25% свого внеску.

ДОВІРЧЕ ТОВАРИСТВО – це товариство з додатковою відпо­відальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників.

Довіритель майна – це юридична особа або громадянин, які пе­редають довірчому товариству повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

Довірчі операції – це послуги, які довірче товариство надає до­вірителям майна.

Довірче товариство може здійснювати такі довірчі операції:

§ розпорядження майном;

§ агентські послуги;

§ здійснення операцій, пов'язаних з розміщенням приватизацій­них паперів;

§ управління голосуючими акціями, переданими довірчому то­вариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товари­ства;

ПІДПРИЄМСТВО 3 ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової фор­ми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвес­тиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не мен­ше як 10%.

Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інве­стиціями з дня зарахування іноземної інвестиції.

МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА – в залежності від обсягів госпо­дарського обороту підприємства і чисельності його працівників (не­залежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані і діючі підприємства:

§ Промисловість і будівництво – до 200 чоловік.

§ Інші галузі виробничої сфери – до 50 чоловік.

§ Наука та наукове обслуговування – до 100 чоловік.

§ Галузі невиробничої сфери – до 25 чоловік.

§ Роздрібна торгівля – до 15 чоловік.