Елементи податку та їх характеристика

В основі вивчення податкової системи і механізмів оподатку­вання повинно лежати повне і точне розуміння податкової термі­нології і понять, які розкривають суть оподаткування.

Під час встановлення податку обов’язково визначаються такі елементи:

- платники податку; (Платниками податків визнаються фізичні особи(резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

При визначенні податкового статусу конкретного платника враховуються два критерії: резидентство й територіальність. Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Принцип резидентства (постійного місцеперебування) розділяє всіх платників на дві групи: а) резиденти – особи, які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподаткуванню із всіх джерел (несуть повну податкову відповідальність); б) нерезиденти – особи, які не мають постійного місцеперебування в державі і у яких оподатковуються лише доходи, отримані ними на даній території (несуть обмежену податкову відповідальність).

Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у даній країні.

1. Податкове резидентство. Розмежування фізичних осіб на резидентів і

нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

- 1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіш закріплюється кількісний критерій – 183 календарних дні);

- 2) джерела отриманих доходів;

- 3) межі податкової відповідальності (обов’язку): повної або обмеженої.

У законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, як кількісний критерій резидентства виділяється 183 календарних дні (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно й діє у межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним. Податковими резидентами України визнаються фізичні особи, які фактично перебували на території України не менше 183 днів (цілісно або сумарно) у будь-якому послідовному дванадцятимісячному строку, що починається або закінчується в податковому періоді.. Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, які не є податковими резидентами України.

2. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.

3. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподаткуванню.

4. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита або зборів.

Платниками податків і зборів з юридичних осіб є:

1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні;

2) іноземні підприємства й організації.

Нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні. Нерезидентами, у свою чергу, виступають юридичні особи й суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва та ін.), з місцезнаходженням за межами України, створені і здійснюючі свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

При визначенні резидентства юридичних осіб – платників податків використовуються кілька підстав.

1. Місце реєстрації. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності у формі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності.

2. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до уставу або установчих документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце проживання власника.

3. За критерієм місця діяльності виділяється як резидент особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.

- об’єкт оподаткування; Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Відкритий перелік об’єктів оподаткування передбачає виділення об’єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них відносяться: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг). Традиційний шлях законодавця при визначенні об’єкта оподаткування – відкритий перелік різних його видів – припускає обов’язкову наявність зв’язку між нормою Загальної частини Податкового кодексу України й нормою Особливої частини Податкового кодексу України.

Це означає, що, визначивши серед різновидів об’єкта оподаткування дохід, майно тощо, законодавець припускає обов’язкову деталізацію конкретного виду об’єкта при побудові правового механізму окремого податку або збору. Таким чином, загальною нормою встановлюються тільки межі, у яких деталізуються особливості окремого виду об’єкта оподаткування в спеціальних нормах.

- база оподаткування; База оподаткування − це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо.

- ставка податку; Ставкою податку - визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Розрізняють такі види ставок:

- Базова (основна) ставка − ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, які полегшують або збільшують податковий тягар.

- Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком. Але треба враховувати, що гранична межа при встановленні ставки стосується місцевих податків та зборів, коли таким чином обмежується нормотворчість на місцях.

- Абсолютні (специфічні) ставки – ставки податку, при яких розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина на кожну одиницю оподаткування.

- Відносні (адвалорні) ставки – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється в певному співвідношенні до одиниці оподаткування.

- порядок обчислення податку;

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

- податкові пільги;

Податкова пільга − передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку.

При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків вправі використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії. Характеристика податкових пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні.

Податкова пільга надається шляхом:

1) вирахування (вилучення) – вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні й сплаті податку та збору. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні − надаються всім платникам;

часткові − надаються певним категоріям платників;

б) за строками:

постійні − діючі постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові − діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні – надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин;

в) за елементами об’єкта:

майнові − відрахування певної частини оподатковуваного майна;

прибуткові відрахування – застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності;

2) знижки – вид пільги в області оподаткування, що зменшує суму податку та збору на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі.

Також розрізняють такі види пільг:

За характером цілей податкової політики держави податкові пільги поділяють на 2 групи соціальні та економічні.

Соціальні пільги спрямовані на податкове стимулювання досягнення соціальних цілей. До них можна віднести пільги з податку на прибуток та ПДВ надані підприємствам громадських організацій інвалідів, звільнення від ПДВ операцій з постачання соціально значимих товарів і послуг(товарів дитячого харчування, товарів спеціального призначення для інвалідів).

До пільг економічного характеру належать локальні механіз­ми податкового регулювання, реалізація яких сприяє досягненню цілей економічного характеру. До цієї групи включаються будь-які пільги, спрямовані на стимулювання розвитку виробництва, інвестиційної діяльності, інновацій, поліпшення використання ресурсів і т. ін.

За критерієм призначений всі податкові пільги можуть бути класифіковані на дві групи: стимулюючі та підтримуючі.

Стимулюючі пільги мають метою заохочення дій платників, які спрямовані на вирішення загальнодержавних завдань. Так, зокрема, такими податковими пільгами можуть бути: дозвіл на віднесення до складу валових витрат сум коштів чи майна, які передаються у бюджети або неприбуткові організації на охорону культурної спадщини і т. ін.

Підтримуючі пільги спрямовані на полегшення податкового тягаря для окремих груп платників податків, що має забезпечити більш сприятливі (порівняно з іншими платниками) умови оподат­кування для підтримки певного рівня конкурентоспроможності таких платників (якщо мова йде про суб’єктів підприємницької діяльності) або мінімального рівня чистого доходу (для громадян). Такі пільги звичайно надаються соціально незахищеним платни­кам - фізичним особам або суб’єктам господарювання нерентабель­них чи низькорентабельних галузей з метою захисту їх від більш конкурентоспроможних закордонних виробників.

За суб’єктами впливу податкові пільги можуть бути поділені на дві групи. Перша з них містить у собі пільги, надані безпосеред­ньо кінцевому одержувачу (стимулювання споживання), а друга - пільги, надані виробникам продукції (товарів, робіт, послуг) або суб’єктам підприємницької діяльності, які беруть участь у процесі реалізації таких товарів, робіт, послуг кінцевому споживачу (сти­мулювання виробництва та розподілу).

При виборі конкретного варіанта податкового регулювання в та­ких випадках загальним правилом є пріоритет у наданні пільги кін­цевому споживачеві, оскільки інтереси виробника далеко не завжди відповідають поставленому завданню.

- податковий період; - строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається роз­мір податкового зобов'язання Поняття «податковий період» не слід плутати з поняттям «звітний період», тобто строк складання та на­дання органу державної податкової служби звітності;

- строк та порядок сплати податку;

- строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожен точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.

Цілісний правовий режим конкретного податку або збору припускає об’єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку.

Серед них можна виділити як обов’язкові, так і факультативні. Обов’язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність якого-небудь із основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, у групу основних елементів правового механізму податку необхідно віднести:

а) платника податку;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставку податку.

Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Варто враховувати, що додаткові елементи також обов’язкові, як і основні. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів. Відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок або збір (наприклад, неможливо уявити податок, який незрозуміло куди надходить (у який вид бюджету). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). Залежно від характеру деталізації дану групу елементів можна розділити на: а) додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні або пов’язані з ними (база оподаткування, поняття, залежні або опосередковано пов’язані з об’єктом оподаткування); б) додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку).

Отже, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити: базу, оподаткування, податкові пільги, порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

4. Види податків і податкових платежів та їх класифікація

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що є обов’язковими до сплати на усій території України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені, відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Класифікація видів усіх податків та зборів може здійснюватись за рядом підстав:

1) залежно від каналу надходження податки та збори надходять у бюджети різних рівнів, податківці виділяють різнорівневі податки, що надходять у бюджети різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, що підлягають зарахуванню безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету;

2) залежно від платника:

а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та ін.); б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

в) змішані – податки, що передбачають як платника і юридичних, і фізичних осіб (плата за землю);

3) залежно від форми оподаткування:

а) прямі – податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником

- особисті – податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого їм доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

- реальні (англ. rеаl – майно) – податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід;

б) непрямі (на споживання) – податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надлишка до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем.

4) залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового

платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні

б) місцеві

У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запрова­дження місцевих податків:

- місцеві органи влади базового рівня управління встановлю­ють місцеві податки відповідно до переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;

- встановлення місцевих податків як надбавки до загально­державних (приклад США);

- повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія).

Також розрізняють:

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяють на:

• податки на доходи та прибутки - обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в мо­мент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи до­хід підприємства;

• податки на споживання - обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата зале­жить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від роз­міру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

• майнові податки - обов'язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в при­ватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно);

• ресурсні платежі або платежі рентного характеру - обов’яз­кові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які перебувають у державній формі власності.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

- екологічний податок;

- рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів

магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами,

транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку

територією України;

- рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що

видобуваються в Україні;

- плата за користування надрами;

- плата за землю;

- збір за користування радіочастотним ресурсом України;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- мито;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої

кваліфікованими когенераційними установками;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на

природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

-податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за провадження деяких видів підприємницької

діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.