Естетичний ідеал

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духов­не утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У повно му змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосуєть­ся естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну фор­му, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери лю­дини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому об­разі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модер­нізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мис­тецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі.

Варті уваги думки щодо ідеалу висловив Д. Дідро, який у “Солонах” зазначав так: “Якою б високою не була майстерність, без ідеалу нема справжньої краси. Краса ідеалу вражає всіх людей без винятку, краса ж майстерності захоплює лише знавця”.

За І. Кантом, ідеал – це не лише взірець для наслідування. Він також регулює наші вчинки, є критерієм для оцінювання самих себе й інших, спонукає до вдосконалення і, разом з тим, ніколи не відповідає реальності, оскільки не лише людина постійно якісно видозмінюється, а й зазнає змін ідеал як властивість свідомості в процесі її розвитку та розвитку самої дійсності.

В естетиці Гегеля поняття ідеал стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визна­чає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Він є відображенням сутності предмета, яви­ща, процесу. Естетичний ідеал повинен спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уяв­лень і знайде відображення в мистецтві.

Естетичний ідеал – це насамперед уявлення та поняття (ідея) про прекрасне, зокрема про всебічно розвинену людську особистість і досконале суспільство, про гармонію між ними та природою.

Ідеал – це завжди уявний образ людини або системи суспільних відносин, що може існувати як суб’єктивна реальність чи об’єктивна реальність у вигляді художнього твору або наукового трактату.

Людина не народжується з готовим уявленням (поняттям) про прекрасне, про ту чи іншу довершену систему. Це уявлення (поняття) визріває в людській свідомості у процесі життєдіяльності людини, воно зумовлене умовами її життя, фізичним і духовним розвитком, вродженими та набутими потребами, рівнем свободи цієї людини і характером суспільного ладу.

Ідеали народжуються від незадоволеності людини чинною системою, яку вона намагається вдосконалити шляхом створення уявних взірців і втілення цих ідеальних моделей у життя.

Дослідники навивають есте­тичний ідеал синтезом сьогодні і завтра. Естетичний ідеал історично міняв свій зміст. Наприклад, для антич­ності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрасний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінювалась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божест­венна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наді­лявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, все­могутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизи­тися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вказуючи напрям діяльності.

Ідеал слугує вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, а іноді і свідомо співвідносимо реальне з ідеалом. Тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної цінності.

Естетичний ідеал виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.