Структура свідомості. Свідомість і самосвідомість

Людська психіка і свідомість - дуже складні утворення, що мають складну структуру. Свідомість якнайтоншими і невидимими нитками пов'яза­на з несвідомим і підсвідомим як елементами людської психіки. У людській психіці розділяють несвідоме і підсвідоме (сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від самоспостереження, які відбуваються без участі свідомості, в неусвідомленій формі):

Ø несвідоме - це біологічно успадкована інформація, біологічні по­
треби, потяги, інстинкти, фобії і комплекси (пріоритет у дослі­
дженні феномена несвідомого належить австрійському ученому
3. Фройду і його послідовникам);

Ø підсвідоме (неусвідомлюване) - сукупність несвідомих психіч­
них станів, явищ і дій, які або були, або можуть бути усвідомлені,
а саме:

v доведені до автоматизму навики, розумові дії або операції;

v та інформація, яку надають нам наші власні органи чуття (ми на­
справді усвідомлюємо тільки частину інформації, що надходить із
зовнішнього світу);

v інтуїтивні акти творчості (художня, наукова, філософська інтуїція),
підсвідоме на цьому рівні тісно переплетено з свідомістю, з творчою
енергією відчуттів і розуму людини.

Свідомість - ядро, серцевина психіки людини. Можна виділити три ос­новні сфери свідомості (за роллю їх основних компонентів у регулюванні людської діяльності). До них відносяться:

1) пізнавальна сфера;

2) емоційна сфера;

3) мотиваційно-вольова сфера.

Мислення - це здатність зв'язувати образи, уявлення, поняття, ви­значати можливості їх зміни і застосування, обґрунтовувати висновки. Мис­лення як логіко-понятійна складова свідомості існує у формі понять, су­джень, умовиводів. За допомогою мислення людина виходить за межі безпо­середнього, чуттєво даного і пізнає сутності об'єктів. Головною метою тут є пізнання істини. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності має свої рівні - від елементарної розумової діяльності (процеси аналізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, проста експериментальна діяль­ність) до вищих форм понятійного пізнання дійсності.

У традиціях класичної філософії прийнято розрізняти в мисленні розсу­док і розум.

Розсудок -нижчий ступінь логічного освоєння реального світу. Це - мислення з позиції здорового глузду, орієнтоване виключно на конкретний результат, на досягнення певної мети, користі. Розсудок розчленовує, ре­єструє, описує наявний стан речей, оперує поняттями в межах заданого зра­зка, норми, правила, не намагаючись усвідомити, зрозуміти самі ці правила і дати їм оцінку. Розсудок - цілком надійний і не замінимий супутник людини в її буденному житті. Але шаблонним, однобічним, негнучким і нетворчим мисленням, яким є розсудок, не може обмежуватися людський інтелект. У пошуку істини, в усвідомленні себе, сенсу речей і подій, у вирішенні склад­них проблем особистого і суспільного життя людина потребує більш розви­неного і глибокого мислення.

Розум - вищий ступінь логічного пізнання. Він оперує широкими уза­гальненнями і орієнтований на отримання істини як адекватного відобра­ження об'єктів буття в світі на рівні їх сутності, а не явища. Розум - це фор­ма усвідомлення самої пізнавальної діяльності, усвідомлення власного шляху до істини. Якщо розсудок лише діє за правилами, нормами і стандартами, то розум задає їх, визначає мету пізнання. Розум пояснює, оцінює, намагається виявити і розв'язати протиріччя, без яких немає процесу пізнання.

• Емоційна сфера свідомості - це особистісні, суб'єктивно-
психологічні переживання, почуття, спогади, передчуття тощо. Емоційна
сфера є виразом стану внутрішнього духовного світу, виразом ставлення
людини до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе. Сфера
наших емоцій - це:

Ø почуття гніву, страху, захоплення, радості, любові і ненависті, огиди,
симпатії та антипатії тощо;

Ø афекти (лють, жах, відчай, передчуття, галюцинації, стреси);

Ø пристрасті і настрої;

Ø уява;

Ø елементарні емоції, пов'язані з сенсорними реакціями (голод, спрага,
втома).

• Мотиваиійно-вольова (ціннісна) сфера свідомості «відповіда­льна» за формування мотивів і цілей діяльності, а також волі як здатності
досягати ті цілі.

Мотив - це спонукання до діяльності. У людському житті мотиви вияв­ляються в різних формах - інстинктивного імпульсу чи біологічного потягу, у формах потреб, інтересів і бажань, цінностей і ідеалів. На різних ета­пах розвитку особистості виникають різні мотиви її діяльності. Людина зав­жди постає перед необхідністю віддати перевагу одним мотивам, відкинути інші, відкласти на якийсь час треті. Зіткнення різних мотивів є таким проти­річчям, яке долається кожною особистістю у свій спосіб, у залежності від рівня її духовної зрілості.

Воля є здатністю людини керувати своєю поведінкою. Воля - це дум­ка, що перетворюється на вчинок. Воля є не тільки умінням хотіти, бажати, але й вмінням реалізувати свої бажання в діях.

Отже, свідомість не можна ототожнювати тільки із знанням, з пізнан­ням, мисленням. Свідомість - це сукупність чуттєвих, логічних, вольо­вих і емоційних процесів.

Крім пізнавальної, є й інша форма духовної діяльності, яка спрямована не на відображення об'єктивного світу, а на перебудову людської душі. її ядром є самосвідомість.

Тварини не здатні обертати психіку на самих себе, усвідомлювати се­бе. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, відчуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві. Це виділення людиною себе з навколишнього світу, оцінка нею своїх можливостей, харак­теристика себе у власній думці.

Самосвідомість - своєрідний центр нашої свідомості, інтегруючий поча­ток у ній. Вона є історичним явищем, формується лише на певній, достатньо високій стадії розвитку первісного суспільства. Разом з тим вона є результа­том індивідуального розвитку: у дитини підстави самосвідомості закладають­ся приблизно у віці 2-4-х років. Самосвідомість знаходиться у процесі безпе­рервного розвитку і вдосконалення, має свої рівні і форми.

Рівні самос відомості:

Ø першим рівнем самосвідомості є усвідомлення людиною свого тіла,
виділення його з світу речей і інших людей (самопочуття);

Ø другий рівень - це усвідомлення людиною своєї приналежності до
певного співтовариства, соціальної групи, нації, конкретної куль­
тури;

Ø третім рівнем самосвідомості є розуміння свого «Я» як індивідуа­льного явища, своєї неповторності, унікальності. На цьому рівні
усвідомлюється можливість вільних самостійних вчинків і відпові­дальність за них, необхідність самоконтролю і самооцінки. Само­
визначається людина перш за все через ставлення до інших лю­дей.