Особливості авторської концепції у оповіданні «valse melancolique» О. Кобилянської, живописно-музична стихія твору, засоби творення образу

Роздуми про мистецтво вона певною мірою втілила в оповіданні «Valse melancolique» в перекладі — меланхолійний вальс. твір викликає інтерес постатями нових жінок-інтелектуалок, що почали з'являтися в західноукраїнському житті на зламі століть. Пристрасна, неврівноважена художниця Ганнуся, що мріє про Італію, де зосереджені незрівнянні витвори мистецтва. Багата внутрішнім духом Марта, яка хотіла б бути вчителькою, вихователькою дітей, зрештою, доброю господинею в своїй хаті. Талановита піаністка Софія, мрії якої про навчання в консерваторії не здійснилися. Долі цих жінок яскраво відтінюються мелодією меланхолійного вальсу. Новела засвідчує демократизм світоглядних позицій письменниці. Малярка з деякою погордою ставиться до Марти, яка, мовляв, може стати «стовпом родини», але їй не зрозуміти «нюанси артизму». Із твору випливає, що саме звичайна дівчина глибше сприймає все духовне, бо наділена якостями і жіночності, і високої інтелектуальності. Взагалі ж у новелі створено образи нових жінок, яких ще було небагато в тогочасній Буковині.
Розкриваючи таємниці творчої лабораторії, письменниця зазначала, що всі «дрібні поезії в прозі» — це «краплі» її крові. Виникали ті фрагменти, етюди, новелетки тоді, коли авторка гостро відчувала несправедливість не тільки в ставленні до себе, а й до інших. Правда, ніколи не висловлювала обурення, протесту, скарг, хоч їй часто кривди дуже боліли, а тільки «плакала поезіями в прозі*,

Софія Дорошенко, героїня твору - творчо обдарована особистість, заповітна мрія якої – закінчити консерваторію і стати піаністкою. Подруги так і називали її – музика. На жаль, життєві обставини часом сильніші за прагнення людини. Дівчина через брак коштів не може продовжувати навчання. Найзаповітнішій мрії не судилося збутися. Безрадісне життя і чарівна музика – контрасти, які спричиняють драму душі талановитого митця. Душевний неспокій, переживання, нервозність передає музика, яка відтворює стан душі. Але на цьому неприємності у житті Софії не закінчуються: дядько, єдина надія, відмовився її утримувати у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано і у темній кімнаті починає грати. Та музика – стан душі. Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який повторюється так символічно – тричі. Сильний стресовий стан дівчини доводить її до відчаю, фізичного та душевного болю. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя»