Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів

Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч.2 ст.52 ЗКУ, ч.2 ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»), зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч.2 ст.63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Більш детальних вимог щодо правового режиму земель рекреаційного призначення законодавство не містить, окрім положень про зелені зони міст (див. тему «Правовий режим населених пунктів») та ті території у складі земель рекреаційного призначення, що входять до складу інших категорій земель. Так, напр., ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає використання для рекреаційних потреб більшості об’єктів ПЗФ, у т.ч. створення зон регульованої рекреації, рекреаційних зон тощо. Певне відношення до використання земель рекреаційного призначення має також ст.12 «Екскурсійне відвідування пам’яток» ЗУ «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000. Також окремі положення, що стосуються правового режиму земель рекреаційного призначення, передбачені санітарними нормами та нормативними документами у галузі будівництва.

Додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення. У чинному законодавстві можна віднайти фрагментарні розпорошені норми, які встановлюють додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення з метою їх підвищеної охорони. Так, ст.13 ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» забороняє застосування на цих землях пестицидів, ч.2 ст.45 ЗУ «Про нафту і газ» вимагає проведення обов’язкової екологічної експертизи проектів проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення тощо;