1. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Коментар:
До ч. 1. Об'єктом права постійного землекористування є земельна ділянка багатоквартирного житлового будинку, до якої належить (1) земельна ділянка, на якій безпосередньо розташований житловий будинок та належні до нього будівлі і споруди (ділянка під плямою забудови), а також (2) прибудинкова територія, що ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001 визначається як "територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку". Прибудинкова територія, зокрема, включає проїзди та тротуари, озеленені території, ігрові майданчики для дітей, майданчики для відпочинку дорослого населення, майданчики для занять фізичною культурою; майданчики для тимчасового зберігання автомобілів, майданчики для господарських цілей, майданчики для вигулювання собак тощо.
Загальні засади визначення розмірів та конфігурації земельних ділянок визначені у ч. 4 статті, що коментується (див. нижче).
Суб'єктами права постійного користування можуть бути підприємства, установи та організації, що перераховані у ч. 2 ст. 92 ЗКУ. До таких суб'єктів належать насамперед житлово-експлуатаційні організації (ст. 24 Житлового кодексу України) або підприємства, установи та організації, що здійснюють безпосереднє управління відомчим державним житловим фондом. Суб'єкти, засновані на приватній або колективній власності, що здійснюють управління державними житловими будинками (наприклад, приватизовані або корпоратизовані підприємства, що є балансоутримувачами державного майна, яке не ввійшло до їх статутних капіталів), права на отримання земельної ділянки у постійне користування не мають.
Порядок надання земельної ділянки у постійне користування визначається ст. 123 ЗКУ (див. коментар).
До ч. 2.
1. Об'єднання власників багатоквартирного жилого будинку як суб'єкт земельних правовідносин. На даний час правосуб'єктність об'єднань співвласників багатоквартирного будинку визначається Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". Ст. 1 Закону визначає об'єднання як юридичну особу, створену "власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна".
Чинний ЗКУ у ст. 82 закріпив можливість юридичних осіб України, до яких належить і об'єднання співвласників, мати земельні ділянки на праві власності. Між тим, законодавство є суперечливим у вирішенні питання про те, хто є суб'єктом права власності на земельну ділянку під багатоквартирним житловим будинком. Ст. 42 ЗКУ, деякі акти органів місцевого самоврядування (рішення Київської міської ради "Про порядок передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві" від 15.07.2004 N 457/1867) виходять з того, що земельна ділянка може перебувати у власності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичної особи; у той же час положення ч. 3 ст. 42, ст. 89 ЗКУ, ст. 282 ЦКУ, ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вказують на те, що земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності власників житлових приміщень.
У будь-якому випадку чинне земельне законодавство не встановлює процедури передачі земельної ділянки ні у власність об'єднань власників, ні у спільну власність власників приміщень. Описані проблеми у правовому регулюванні призводять до того, що для переважної більшості багатоквартирних житлових будинків прибудинкові території не виділені та не надані. Поділяємо точку зору П. Ф. Кулинича, за якою земельні ділянки повинні повністю поділяти юридичну долю будинку143. Лише такий підхід дозволить покращити існуючу ситуацію.
2. Передача земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків безоплатно у власність об'єднанню власників. Можливість передачі земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків у власність об'єднанням співвласників "у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку" (що не зовсім коректно, адже приватизуються приміщення у будинку, а не сам будинок) є новелою чинного ЗКУ. Проте, як вже зазначалося, процедура реалізації права на сьогодні залишається невизначеною (якщо не враховувати сумнівних з точки зору законності рішень окремих органів місцевого самоврядування). Ні ЗКУ, ні інші законодавчі акти не передбачають порядку безоплатного надання земельних ділянок юридичним особам із земель державної та комунальної власності.
3. Надання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків у користування об'єднанню власників. Ч. 2 коментованої статті передбачена можливість надання об'єднанням співвласників земельних ділянок у користування. Виходячи із того, що в постійне користування земельні ділянки надаються лише обмеженому колу суб'єктів (ст. 92 ЗКУ), до яких об'єднання співвласників не належить, земельні ділянки можуть використовуватися об'єднанням співвласників лише на таких правових титулах користування, як оренда (див. ст. 93 ЗКУ та коментар до неї) та суперфіцій (ст. 1021 ЗКУ та коментар до неї). Також можливе використання на праві постійного користування земельних ділянок, набутих об'єднаннями до 01.01.2002 (до моменту набрання чинності ЗКУ від 25.10.2001).
До ч. 3. Відповідно до коментованої частини порядок використання земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків визначається "співвласниками". При цьому Кодекс не конкретизує, які співвласники маються на увазі - співвласники земельної ділянки чи співвласники багатоквартирного будинку.
На даний час надзвичайно поширеною є ситуація, коли земельна ділянка не надана у власність або користування ні об'єднанню співвласників, ні балансоутримувачу будинку, ні житлово-експлуатаційній організації. Навіть за таких умов балансоутримувач або відповідна житлово-експлуатаційна організація зобов'язані виконувати обов'язки із утримання та благоустрою прибудинкової території багатоквартирних житлових будинків відповідно до ст. 25 Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Щоправда, ефективного механізму забезпечення виконання цього обов'язку законодавство не містить.
До ч. 4. Ч. 4 коментованої статті визначає, що підставою для визначення розмірів та конфігурації є (1) відповідні проекти розподілу територій та (2) землевпорядна документація.
44. Правовий режим земель природно-заповідного фонду
Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення регламентується, головним чином, Земельним кодексом України та Законом України “Про природно-заповідний фонд України”.
До складу земель природно-заповідного фонду включають-ся ділянки суші і водного простору з природними комплекса-ми та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, еколо-гічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
До природно-заповідного фонду України належать:
♦ природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регі-ональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
♦ штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-парково-го мистецтва.
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам-’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
♦ заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіо-
логічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні;
Земельне право України
♦ пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Законодавством Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Території природних заповідників, заповідні зони біосфер-них заповідників, землі та інші природні ресурси, надані націо-нальним природним паркам, є власністю народу України.
Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропоген-них ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосфер-них заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказ-ники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садо-во-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності на-роду України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки ство-рені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ят-ки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані за-безпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною пе-ререєстрацією охоронного зобов’язання.
Землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а також землі природних територій та об’єктів, що ма-ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, a також історико-культурну цінність і є відповідно до статті 6 зга-даного Закону об’єктами комплексної охорони, належать до зе-мель природоохоронного та історико-культурного призначення.
На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи першкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
45. Правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.
| ВОДНО-БОЛОТНІ УГІДДЯ, ЩО МАЮТЬ МІЖНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ
|
| - райони маршів, боліт, торф'яних угідь, водойм (природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солон куватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких при відпливах не перевищує 6 м). Правовий режим цих угідь встановлено Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення здебільшого як місця перебування водоплавних птахів 1971. За Конвенцією кожна з країн-учасниць сама визначає водно-болотні угіддя на своїй території, які слід внести до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення. Цей Список зберігається у спец, бюро Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів. Водно-болотні угіддя для Списку відбирають з урахуванням їх міжнар. значення з погляду екології, ботаніки, зоології, лімнології або гідрології. Насамперед мають включатися угіддя, що є місцями перебування водоплавних птахів за будь-якої пори року. Кожна з країн — учасниць Конвенції усвідомлює свою відповідальність за збереження, управління та рац. використання ресурсів мігруючих водоплавних птахів. Країни планують свою діяльність, шоб сприяти збереженню як самих В.-б. у., що м. м. з., так і водоплавних птахів. З цією метою створюють відповідні природні резервати, заохочують дослідження та обмін даними і публікаціями, що стосуються водно-болот. угідь, їх флори і фауни.
Україна — учасниця Конвенції. До них віднесено, зокрема, озера Кугурлуй, Картал, Сасик і пн. частину Дністровського лиману (Одес. обл.), Кар-кінітську та Джарилгацьку затоки, Центральний і Східний Сиваш (Херсон, обл. та АР Крим), Ягорлицьку затоку (Херсон, і Микол, області), Молочний лиман, Бердянську косу та Бердянську затоку (Запоріз. обл.), Криву затоку та Криву косу (Донец. обл.), Шацькі озера, заплави річок Прип'яті і Стоходу (Волин. обл.) та деякі ін.
| |
2015-08-13
1142
