Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення

Згідно із ч. 1 ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Дещо більш детальне визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. 1 ст. 5 ЛК України: "До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства." Легальне поняття лісу наведене у ст. 1 ЛК України: "Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними грунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище." Таким чином, за ЛК України поняття "ліс" як природний комплекс фактично охоплює і землі. З іншого боку, ЛК України (ст. 6) чітко розмежовує поняття "землі" та "лісові ресурси", адже відносить до останніх лише: "... деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати грунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб." Відмежування земель лісового фонду від земельних ділянок під нелісовими насадженнями Виходячи лише із законодавчо закріпленого визначення (ст. 1 ЛК України), за яким до лісу слід відносити природні комплекси, в яких "поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним, світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище", лісом слід було б вважати сади, парки, сквери, насадження на присадибних ділянках та інші види зелених насаджень, що у загальномовному розумінні лісом не вважаються. Природно, що поширення на такі насадження правового режиму лісу було б недоречним. Щоб уникнути невиправданого розширення розуміння лісу, закон конкретизує поняття лісу через характеристику лісового фонду (за ст. 1 ЛК України, лісовий фонд становлять ліси). Так, ст. 4 кодексу передбачає, що: "До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках." На розвиток такого підходу, ч. 2 ст. 55 ЗК України передбачає правило, за яким "до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; (Пункт "б" частини другої статті 55 виключено на підставі Закону N 3404-ІУ від 08.02.2006) в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках."