Епохи розвитку демократії та ґенеза уявлень про демократію

Демократія здавна відома в історії. Демократичні форми організації йдуть коріннями в глибоке, ще до-державне минуле - у родовий лад. Можна виділити наступні історичні форми демократії:

1. Пряма первісна, общинна демократія - військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Вони виникають разом з появою самої людини. Через родові форми демократії пройшли всі народи. Її характерні риси:

- рівне право голосу при виборі й зсуві своїх вищих керівників - старійшини (сахема) і вождя (військового проводиря) мали всіх дорослих чоловіків й жінок цього роду.

- Вищою владою в роді була рада - збори всіх його дорослих представників. Він обирав і зміщав вождів, вирішував питання війни й миру, прийняття у свій рід сторонніх і ін.

- Засідання цієї ради проходили відкрито, при участі в обговоренні будь-яких членів плем´я.

- Рішення на таких радах звичайно приймалися за принципом одноголосності.

- ґрунтувалася на кровно-родинних зв´язках, загальній власності, низькій щільності й відносній нечисленності населення, примітивному виробництві.

- Не було чіткого поділу управлінської й виконавської праці, не мала спеціального апарата керування й примусу.

- Основна сфера відносин між людьми регулювалася звичаями й табу. Влада рад і вождів (старійшин) трималася на моральному авторитеті й підтримці одноплемінників.

Це була досить примітивна демократія, або общинне самоврядування. Подібні форми демократії існували в стародавніх греків, германців і інших народів. З розвитком виробництва й суспільного поділу праці, ростом населення, появою приватної власності й поглибленням соціальної нерівності первісна демократія поступилася місцем авторитарним (монархічним, аристократичним, олігархічним або тиранічним) формам правління. Традиції первісної демократії дуже вплинули на появу демократичних держав у Древній Греції й у Римі.

2. Антична демократія. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Класичною формою такої держави була Афінська республіка. Вона виникла в V в. до н.е. Початок демократичному розвитку Афін поклали реформи архонта Солона (звільнення плебсу від державних податків, наділення всіх громадян правом вибирати посадових осіб (магістратів) і вимагати в них звіту). Ідеї виборності й підконтрольності правителів, добровільної згоди підкорятися владі закону, одержали масове поширення й розвиток в часи Перікла в V в. до н.е. Ось як він характеризує власний ідеал державного устрою: «Називається цей лад демократичним, — писав Перикл, — тому що він ґрунтується не на меншостях громадян, а на їх більшості. Стосовно приватних інтересів закони наші надають рівноправність для всіх».

Характерні риси:

- пряма демократія. Головним інститутом влади служили Народні збори. Саме в ньому без яких-небудь ланок - партій, парламенту або бюрократії - формувалася загальна воля, приймалися закони й рішення.

- Держава складалася з однорідних у класовому, етнічному й релігійному відношеннях громадян.

- не існувало чіткого поділу приватного й громадського життя. Індивід ідентифікував себе з полісом і прийнятими більшістю рішень і почував себе вільним як органічна часточка єдиного цілого.

- підпорядкування індивіда авторитету співтовариства

- створення сприятливих умов для участі громадян у керуванні справами держави. Громадяни володіли для цього достатнім вільним часом. Крім того, бідні одержували підтримку з державної скарбниці, а також плату за присутність на суспільних заходах. Тим самим усім забезпечувався необхідний для заняття суспільними справами «прожитковий мінімум». Суспільна думка також стимулювала політичну активність народу, оцінюючи участь у політику як єдине гідне заняття афінського громадянина.

Всі ці факти дозволяють характеризувати античну модель народовладдя як демократію преважно соціальну, тобто не що тільки проголошує рівність політичних прав, але й таку, що забезпечує більш-менш рівні соціальні умови, необхідні для їхнього фактичного використання.

- Тиранія більшості. Влада Народних зборів нічим не обмежувалася й простиралася на будь-які прояви приватного життя. Всевладдя демосу перетворилося в абсолютне. Законодавець в особі більшості став вище закону й спробував рішеннями, прийнятими плебсом на ринковій площі, управляти воєнними діями, присуджуючи до страти воєначальників за програні бої. Частим явищем стали розправи бедных над богатыми, гоніння на єретиків і інакомислячих, у тому числі найвизначніших філософів і мудреців. За це демократія розглядалась як хибна форма правління (напр. Платон).

3. Середньовічні форми демократії Древньому Новгороді, у Флоренції, Венеції, Голандії й ряді інших міст-республік в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу. Передумови: Під впливом християнства в середні століття затвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу й не вправі порушувати закони, що випливають із Божественних заповідей, моралі, традицій і природних прав людини. Великий вплив на підготовку сприятливого духовно-морального ґрунту для демократії зробили середньовічні релігійні рухи - «соборний рух» у католицькій церкві, що виступає проти незалежності церковних авторитетів від мирян, християнської громади, а також протестантська реформація, що бореться за ліквідацію твердої церковної ієрархії й за твердження в середовищі віруючих демократичних ідеалів раннього християнства. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче.

4. Класична ліберальна демократія. Існуючі в наші дні демократичні системи ведуть свій початок від форм правління, що виникли наприкінці XVIII-XIX в. під прямим і різнобічним впливом лібералізму. Обґрунтована філософами Дж. Локком, Ш. Монтеск´є, Ж.-Ж. Руссо.

Характерні риси:

- базується на ідеї «загального добра для всіх», що створюється на основі загальної волі.

- відокремлення індивіда від суспільства й держави,

- розмежування двох автономних сфер - держави й громадянського суспільства,

- конституційне й институційне обмеження сфери дії й повноваження держави

- захист автономії й права меншості стосовно більшості,

- проголошення політичну рівність всіх громадян,

- наділення особистості фундаментальними, невід´ємними правами й затвердив її як головний елемент політичної системи.

- принципу народного суверенітету.

- Парламентаризм, перевага представницьких форм політичного впливу.

- Поділ влад, створення стримувань і противаг як умови ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживань владою. Як відзначав ще в XVIII в. Монтеск´є, суспільство в стані проконтролювати лише ту владу, що роздроблена й окремої частини якої протипоставлені один одному.

- Обмеженість політичної участі. Ототожнення народу як суб´єкта влади із власниками-чоловіками, виключення нижчих шарів, насамперед найманих робітників, а також жінок із числа громадян, що володіють виборчим правом. У більшості західних демократій аж до початку-середини XX в. зберігалися майнові й інші цензи - обов´язкові умови, без наявності яких людина не мала права брати участь у голосуванні. (У деяких штатах США своєрідний майновий ценз - виборчий податок - був відмінний лише в 1961 р.)

- формальний характер демократії, що випливає з вузького, розуміння свободи як відсутності примуса, обмежень.

5. Колективістська демократія. Колективістську демократію нерідко називають ідентитарною. Ця назва відбиває той факт, що вона виходить із цілісності народу (нації, класу), наявності в нього єдиної волі ще до акту її публічного вираження й ідентичності цієї волі й дій представників влади.

Найвизначніші представники теорії ідентитарної демократії - Руссо, Маркс, Ленін, Карл Шмітт. Першим найбільше яскраво виразив і обґрунтував найважливіші принципи цього типу демократії Жан Жак Руссо (1712-1778).

«Соціалістична демократія». Вона виходить із гомогенности й цілості спочатку робітничого класу, а після побудови соціалізму й усього народу, з наявності в цих суверенів влади класового, а потім загальнонародного інтересу. Цей інтерес існує об´єктивно й спочатку усвідомлюється марксистсько-ленінською партією, що вносить його навчання, що виражає, у свідомість мас. Після чого через механізм соціалістичної демократії, насамперед Ради, оформляється й виражається загальна воля народу. Особливості теорії «соціалістичної демократії» виявилися насамперед у повному запереченні приватної власності й, отже, усякої автономії особистості, у підміні народу робітничим класом, працюючими, а також в ідеї провідної ролі авангарду робітничого класу й усього народу - комуністичної партії, покликаної керувати процесом переходу до повної демократії, громадському самоврядуванню.

Таким чином, проаналізовані історичні форми демократії свідчать про різноманітність уявлень щодо сенсу терміну демократія. Щодо сучасного визначення демократії також нема однозначності.

Тема 5.Особливості трансформації тоталітарного режиму в Україні.