Коефіцієнт забезпеченості

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткотермінових зобов'язань підприємства може бути негайно погашена за рахунок грошових коштів клієнта; характеризує можливість суб'єкта господарювання мобілізувати грошові кошти для покриття короткотермінової заборгованості; чим вище значення цього коефіцієнта, тим надійніший позичальник.

Залежно від величини коефіцієнта абсолютної ліквідності прийнято розрізняти:

• кредитоспроможний суб'єкт господарювання – К_АЛ > 1;

• обмежено кредитоспроможний – К_АЛ від 1 до 1,5;

• некредитоспроможний – К_АЛ < 1,0.

Слід мати на увазі, що всі банки використовують показники кредитоспроможності, однак кожен формує власну кількісну систему оцінювання позичальника, поділяючи їх на три категорії: надійний (кредитоспроможний), нестійкий (обмежено кредитоспроможний), ненадійний (некредитоспроможний). Позичальник, визнаний надійним, кредитується на загальних умовах; у цьому разі може бути застосований і пільговий порядок кредитування. Якщо позичальник є нестійким клієнтом, то при укладанні кредитного договору передбачаються норми контролю за його діяльністю і поверненням кредиту (гарантія, щомісячна перевірка забезпечення, умови заставного права, підвищення процентних ставок та ін.). Якщо позичальник – ненадійний клієнт, то кредитувати його недоцільно. Банк може надавати позику тільки на особливих умовах, передбачених у кредитному договорі.

Коефіцієнт покриття поточної ліквідності показує, яку частину поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити, мобілізувавши всі оборотні кошти.

Проміжний коефіцієнт покриття критичної ліквідності характеризує частину короткотермінових зобов'язань організації, яка може бути погашена в короткий термін за рахунок коштів найбільш ліквідних активів.

Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу відображає, яка частина функціонуючого капіталу "заморожена" у виробничих запасах.

Коефіцієнт забезпеченості показує, якою мірою оборотні кошти або майно організації сформовані за рахунок власних джерел (див. рис. 11.1).

Наведені коефіцієнти розраховуються на початок і кінець кредитного періоду, тоді ж проводиться оцінювання їх динаміки і порівняння з нормативами, встановленими банком. У процесі аналізу може бути зроблене ранжування коефіцієнтів за важливістю. Методика ранжування коефіцієнтів і розрахунку у кожного банку може бути власна, це його комерційна таємниця, яка не повідомляється клієнтам.

Крім цього, в процесі аналізу визначають і оцінюють такі показники:

• чисті активи підприємства; активи – зобов'язання (довготермінові й короткотермінові);

• чисті ліквідні активи; ліквідні активи – короткотермінові зобов'язання;

• власні поточні активи; поточні активи – короткотермінові зобов'язання.

Власні поточні активи – це активи, що залишилися після погашення короткотермінових зобов'язань. їх ще називають робочим капіталом. Зростання величини цього показника свідчить про зростання власного майна організації та її платоспроможності.

Порівняння фактичних показників кредитоспроможності з встановленими банком кредитами дає змогу попередньо встановити клас позичальника.

З метою точнішого визначення кредитоспроможності позичальника, а отже, й рівня фінансового ризику банку, проводять аналіз за чинниками зазначених показників.

Аналіз показників кредитоспроможності за чинниками:

• спрямований на з'ясування впливу на рівень показників кредитоспроможності зміни окремих чинників. Зокрема, ліквідних ресурсів, різних видів заборгованості;

• сприяє визначенню основного чинника, вплив якого на зміну того чи іншого коефіцієнта кредитоспроможності є найбільшим. У процесі контролю за здійсненням кредитного договору банк і позичальник мають якнайуважніше стежити за негативною зміною цього чинника, здатного призвести до зростання кредитного ризику банку.

Структурний аналіз дає змогу прогнозувати зміни у кредитоспроможності позичальника, а саме:

• оцінку стану й тенденції елементів ліквідних активів;

• стан кредиторської заборгованості перед банком та іншими кредиторами, що надає банку можливість прогнозувати ймовірність виникнення проблем у діяльності підприємства, погіршення їх фінансового стану й кредитоспроможності, а також розробляти і включати у кредитний договір умови, що гарантують інтереси банку.

Не рекомендується підвищувати рівень кредитоспроможності позичальника або визначати умови його кредитування за ситуацій:

• збільшення значення коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок зростання дебіторської заборгованості або залишків готової продукції;

• підвищення коефіцієнта покриття за рахунок зростання залишків готової продукції, не забезпеченої угодами щодо збуту, залишків сировини, які важко реалізувати, й незавершеного виробництва;

• погіршення структури ліквідних коштів;

• фактичної наявності власних оборотних коштів в обсязі їх мінімальної потреби;

• зростання показників забезпеченості власними коштами малих виробничих структур, пов'язаних із ризиковою діяльністю організації;

• поліпшення показника забезпеченості виробничої діяльності угодами за рахунок угод з некредитоспроможними покупцями й постачальниками;

• скорочення боргових зобов'язань банку у зв'язку з використанням неякісної сировини.

II етап. Визначення рейтингу позичальника

При розрахунку кредитоспроможності на попередніх етапах було визначено попередній клас позичальника. В результаті аналізу може виникнути ситуація, коли різні коефіцієнти кредитоспроможності одночасно вказують на різні класи одного позичальника. У цьому разі необхідно визначити рейтинг позичальника.

Для оцінювання кредитоспроможності клієнта банк використовує різноманітні джерела інформації (рис. 11.2).

Основне джерело інформації для оцінювання кредитоспроможності господарських організацій – їх баланс із пояснювальною запискою. Аналіз балансу дає змогу визначити, які кошти мають у розпорядженні підприємства та якої величини кредит вони забезпечують.

При роботі з активом балансу необхідно звернути увагу на такі обставини.

1. При формуванні застави основних коштів (будівель, обладнання тощо), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів і втрат право власності заставника на вказані цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.

2. Залишок коштів на розрахунковому рахунку має відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

3. При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на терміни її погашення, оскільки надходження боргів позичальника може стати для нього одним із джерел повернення кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу особливу увагу необхідно звернути на вивчення розділів, що характеризують стан позикових коштів.

1. Проаналізувати кредитні договори за позиками, заборгованість за якими відображаємо у балансі й котра не погашена на дату запиту про кредит, пересвідчившись, що вона не є протермінованою.

2. Наявність протермінованої заборгованості за кредитами інших банків – негативний чинник, що свідчить про помилки й прорахунки в діяльності позичальника, яку, можливо, планується тимчасово компенсувати за рахунок нового кредиту.

3. Крім цього, необхідно проконтролювати, що пропонується як застава на забезпечення кредиту, чи не була вона закладена іншому банку.

4. Оцінюючи стан кредитної заборгованості, потрібно пересвідчитись, чи спроможний позичальник вчасно розрахуватися за отримані кредити.

Однак аналіз балансу дає лише загальне уявлення про кредитоспроможність. Тому для розрахунку якісних показників кредитоспроможності використовуються дані оперативного обліку, фінансового планування, зведення, що нагромаджуються у банках, статистичних органах, дані анкет клієнтів, інформація постачальників, результати обробки даних вивчення за спеціальними програмами, відомості спеціального бюро щодо оцінки кредитоспроможності підприємств.