Своєрідність сюжету «Камінного госп»

Власна самобутня ідейно-художня інтерпретація традиційної світової теми, до якої зверталось упродовж століть багато класиків, була здійснена Лесею Українкою у драмі “Камінний господар” — творі, який може з повним правом вважатися одним із кращих здобутків української, а також європейської модерної драми початку XX ст. Драма є українською версією світового мотиву, визначаючи актуальні проблеми своєї доби, будучи при цьому і прозірливим застереженням, вносячи у відому світову фабулу новітні ідейно-філософські і психологічні акценти.

Незаперечним тут є передусім і історико-генетичний зв’язок з пушкінською версією, яка стала своєрідним імпульсом для створення поетесою власного шедевру із самобутнім трактуванням (враховуючи досвід мистецьких поколінь) відомих образів, з осмисленням ідейних теорій свого часу — ілюзорних та оманливих.

Звернімо увагу на назви: адже поняття “гість” і “господар” мають протилежні значення. Камінна Статуя у Пушкіна виступає символом гріховного минулого, яке не відпускає Дон Жуана, стає між ним та омріяним щастям, знищує героя фізично на грані морального переродження. Тут Статуя — гість, гість фатальний, що несе заслужену покару.

Леся Українка у “камінність” закладає інше поняття. Воно пов’язане не тільки з образом Командора, з його статусом і місцем у суспільстві. Камінними стають серця і душі людей. А це несе їм постать Командора — уособлення владного, мертвотного, бездуховного, врешті, всього того, що знищує особистість, спокушену гординею, себелюбством, прагненням вивищитись над іншими, здобути свободу для себе ціною переступів і зрад. Камінний Мадрід у драмі теж набуває метафоричності.

У “Камінному господарі” Лесі Українки порушується вперше проблема спокуси самого класичного спокусника. Дон Жуан Лесі Українки був спокушений жінкою, одержимою ідеєю влади: тут певною мірою відчувається мотив шекспірівської героїні Леді Макбет як своєрідного імпульсу до відступництва.

Будучи добре обізнаною з історією донжуанівських фабул, Леся Українка осмислила традиційну тему по-своєму, не вдаючись ні до яких наслідувань, ні до осучаснюваних модифікацій.

З усіма іншими творами, присвяченими Дон Жуану, драму Лесі Українки пов’язує лише спільність фабули: в інтерпретації старовинної теми поетеса була цілком незалежною, а пушкінський “Камінний гість”, який авторка тримала у руках перед написанням власної версії, був лише імпульсом до самобутнього, неадекватного традиціям, художнього осмислення.

Лесиного Дон Жуана вирізняє насамперед не вміння підкорити жіночі серця, не пристрасть спокусника. Це передусім людина, яка кинула виклик усталеним суспільним принципам, для якої воля понад усе.

Герой незалежний від різних умовностей, традиційної моралі, здатний на відчайдушні вчинки, які можуть бути і негідними лицарської честі: для “лицаря волі” властиво добиватись бажаного будь-якою ціною (навіть Командора Жуан вбиває підступно, діє у поєдинку далеко не полицарськи).

Дон Жуан разом з тим зневажає владу, кар’єру, соціальні блага, оскільки вони обмежують людську свободу. Однак його зустріч з Анною— нареченою, а потім дружиною Командора — виявилось фатальною: остання любов героя зробила на цей раз жертвою вже його самого. Горда, неприступна і владна жінка, котра виходить за Командора з престижних і корисливих міркувань, егоїстична і себелюбна, зуміла скорити Дон Жуана “камінним щастям”, підпорядкувати волю особистості принадам багатства і влади.

Самій Анні у досягненні честолюбної мети після смерті чоловіка Дон Жуан став просто необхідний: тільки така смілива людина, як цей коханець, що міг переступити будьякі закони неба і землі, здатна бути опорою у торуванні шляху до меркантильних і честолюбних ідеалів підступної жінки, цинічно відвертої тепер у своїх намірах. Знаючи, що перстень, який носить Дон Жуан, це спогади про минулу волю, про людську безкорисливість і самовідданість, втілених в образі Долорес, Анна вимагає від коханця зняти цю реліквію великодушності і порядності, останню ознаку лицарської гідності і честі.

Загибель Жуана і Анни "Камінному господаря" Лесі Українки (на відміну від пушкінського варіанти легенди) є символічною: персонажі стають камінними духовно і морально, гідними спадкоємцями владного Командора. Саме він, зримий і незримий, залишається після фізичної смерті господарем їхніх сердець.