Перше систематичне вчення у соціальній площині

Наприкінці Середньовіччя виникли значні зміни у галузі економіки, продукції, торгівлі та міжнародного товарообміну. У такому соціальному контексті богослови і мислителі стали систематично вивчати досвід та практичне вчення Церкви. За того періоду простежуємо значний вклад богословів, моралістів та каноністів, які своїми дослідами і писаннями збагачували католицьку соціальну думку. До прикладу, Тома Аквінський був одним із перших богословів, який займався соціальною етикою, зокрема у „Summa theologiae” (“Сумма теології”) він докладно розглядає проблеми справедливості і права. Тома Аквінський (1225 – 1274) є представником схоластичного етапу в історії соціальної доктрини, яка розвивається в ХІІ – ХVI ст.

Латинські ченці опрацьовували тогочасну моральну богословську науку. Домініканець Антоніо з Флоренції написав „Summa moralis”(“Підсумок про мораль”), в де проаналізував соціальні проблеми часу так, що відомий економіст ХХ ст. Йосиф А. Шумпетер вважає його „першим чоловіком, якому слід приписувати загальну візію економічного процесу в усіх його важливих аспектах”.

Домініканці та єзуїти, разом з францисканцями відіграли важливу роль в опрацюванні морального богослов’я соціального і політичного життя Європи. Ці ордени мали великий вплив на соціальний розвиток суспільства завдяки своєму спосібу життя і праці, чернечому статуту, заснуванню сиротинців, бурс, притулків та допомозі робітникам, котрі були членами цехових товариств, відомих під назвою масонські доброчинні товариства [39, с.57].

Багато документів вселенських архієреїв того часу були присвячені соціальним проблемам. До прикладу, торгівлю невільниками, гнівно засудив енциклікою папа Пій ІІ (1458-1464) ще 1462 року як великий злочин, а Калліст ІІІ (1455-1458) – лихварство (1455) та переглянув справу засудження Жанни д’Арк. Папа Павло ІІІ (1534-1549) у листі „Veritas ipsa” (“Небезпека собі”,1537) рішуче захищав гідність тубільних мешканців, яким загрожувала колоніальна експансія європейців у Новому світі.

XVI століття стало кульмінаційною точкою кристалізації католицького соціального мислення. Франціско де Віторія (1480-1546), Домінго де Сото (1494-1560), Роберто Белларміно (1542-1621), Франціско Суарес (1548-1617) написали безліч трактатів, що стали класичними у сфері юстиції, права, відносин Церква – держава або міжнародного порядку.

Аж до кінця XVIII сторіччя ці великі вчителі надихали інших авторів. Одного з них – Фердінанда Галіані (1728-1787) – вважають першим європейським економістом. Фахівці погоджуються, що ці моралісти уперше визначили наріжні поняття модерної економії, як приміром, капітал, відсоток, ринок, справедлива ціна, вартість, прибуток і т.д. Водночас з аналізом економічного життя ці богослови формулювали моральні принципи поведінки для нової верстви підприємців, бізнесменів, банкірів і всіх тих, хто брав активну участь у соціально–економічному житті [26, с.57].

Протягом XVII ст. визначні проповідники мали значний вплив на соціальну поведінку своїх сучасників (Жак Боссуе (1627 – 1704) або Хуан де Санто Томас). Найвідоміший із них падре Вікентій де Поль (1580-1660) – засновник “Спільноти Милосердя”, що стала основою чоловічого товариства відомого як Вікентійці (у Франції та Італії – Лазаристи, в Іспанії – отці Пауліни, у Польщі – Священики Місіонери) та жіночого товариства під назвою “Сестри Милосердя”, виникнення якого пов’язане із діяльністю і покликанням Людовіки де Маріляк. Саме вікентійцям та вікентійкам належить заснування притулків, сиротинці, лазаретів та великою проповідницькою діяльністю у містах у робітничому середовищі [13].

У XVIII ст. папа Бенедикт ХІV (1675, 1740-1758) присвятив темі расових проблем енцикліку „Immensa pastorum” (“Недбальство пасторів”, 1714). Папа в цій та інших енцикліках заступився за „бідних, бо вони мають природне право на речі, потрібні для їхнього існування” “Acerbi plani” (“Сувора рівність”, 1742) та засудив лихварство “Vix pervenit” (“Майже досянув”, 1745) [26, с.57].

Початок індустріальної революції наприкінці XVIII ст. разом з виникненням ідеології економічного лібералізму потрясли традиційні структури і вартості. Люди масово покидають село, щоб сплатити великі грошові податки, а для того потрібно було мешкати в місті і там працювати по 14 – 16 годин на добу на фабриках за неймовірно важких умов. Усі робітники, чоловіки, жінки і діти працювали без трудової угоди за мізерну зарплату. Таке несправедливе становище робітників турбувало сумління свідомих християн у країнах, де відбувався процес індустріалізації.

Католицька Церква намагалася відповісти на проблеми часу як на рівні прямої допомоги, так і на рівні формування відповідних моральних норм щодо вимог нової економічної системи. Церква безпосередньо включилася в процес допомоги бідним: організовувала лікарні, школи. В Італії, святий Дон Боско (1815–1888) заснував Згромадження Салезіан, яке відоме виховною системою та добродійними вчинками (див. І. Ортинський “Проект “Дона Боска” та Ч. ІІ. §2) робітникам із сіл, що прибули на роботу до міста [51].

Монахи засновували школи для бідних і опікувалися багатьма лікарнями. Деякі підприємці організовували пряму допомогу робітникам, як, приміром, Леон Гармел (1829 – 1915) у Франції. Він жив разом з робітниками, збираючи їх у комітети з метою співучасті у керівництві підприємством. Інші створювали „товариства”, у яких керівники підприємств разом з робітниками намагалися знайти християнську відповідь на виклики індустріальної ери.

Крім заходів, спрямованих на допомогу бідним у парафіях, лікарнях, добродійних організаціях і школах, католики поступово створювали оригінальний доктринальний корпус, щоб вивчити соціальні проблеми та сформулювати відповідні рішення згідно з Євангельським вченням. У Франції Вільнеф де Баржемонт написав 1834 року трактат „Політична економія і християнське життя”. В Італії Люїджі Тапареллі д’Ацеліо (1793 – 1862) опублікував п’ять томів твору “Природний закон” та один том про філософські принципи політичної економіки.

У Німеччині монсеньйор Вільгельм Е. фон Кеттелер (1811 – 1877) був одним з найвидатніших інтелектуалів–засновників католицького соціального руху, який у другій половині ХІХ ст. швидко поширювався всією Європою. Єпископ Кеттелер1864 року оприлюднив дослідження „Die Arbeiterfrage und das Christentum” („Робітниче питання і християнство”), де проаналізував проблеми робітників. Вклад Кеттелера до соціальної доктрини значний, адже йому вдалося пов’язати християнське мислення, соціальний аналіз і критику недоліків індустріальної ери із динамічним закликом організованої політичної акції. Згодом папа Лев ХІІІ так висловився про нього: „Наш великий попередник, від якого ми багато навчились”. В Австрії Карл фон Фогельзанґ (1818–1898) мав значний вплив завдяки виданням часописів „Батьківщина” (1875) та „Місячник християнської соціальної реформи” (1879) [17].

У Франції економіст Шарль Перрен (1828-1892) і Жан Фреппел (1827-1891) очолили активний соціальний рух. У Бельгії єпископ м. Льєж Віктор-Жозеф Дутрелю (1837-1901) – організував1886 р., а також 1887 та 1890 років „конгреси католицьких соціальних діл”.

В ХІХ ст. соціальними питаннями активно займалися єпископи в Швейцарії – кардинал Ґаспар Мермійо (1824-1892), у Великобританії – кардинал Генрі Маннінг (1808-1892), у Сполучених Штатах Америки – кардинал Джеймс Гіббонс (1834-1921) та Джеймс Айрланд і в Австралії – кардинал М. Моран.

До цих імен треба додати прізвища багатьох інших єпископів із Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Іспанії, Великої Британії та Сполучених Штатів. Своїми проповідями вони засуджували несправедливість, захищали бідних, домагаючись більш справедливого і більш гуманного соціального ладу.

За багато років до оприлюднення „Комуністичного маніфесту” Карла Маркса (1848), який вважають першим закликом модерної ери до соціальних перетворень, католицькі єпископи виступали із численними пастирськими листами, посланнями або проповідями на соціальні теми.

Католики висловлювали свою активну діяльність різними шляхами. Їхній досвід, натхненний духом Євангелій, став основою подальшого розроблення соціальної доктрини. Одним з перших був німецький священик Адольф Кольпінг (1813-1865), засновник так званого Товариства молодих підмайстрів (1849). Слід згадати й інші прояви активності: заснування перших католицьких профспілок у Бельгії (1866), Швейцарії, Німеччині та Франції; виникнення християнсько–демократичних партій в Австрії, Німеччині, Бельгії, Франції, Швейцарії та Нідерландах; організація кооперативів і спілок робітників, ремісників і селян; регулярно організовані католицькі конгреси в Бельгії, Німеччині, Італії, Австрії та Нідерландах. Усі ці форми діяльності – докази зусилля католиків, зроблені у справі організації католицького робітництва.

В Англії та Сполучених Штатах католицькі профспілки або католицькі партії ніколи не мали великого успіху, хоч у цих країнах прикладено багато зусиль, щоб допомогти католицьким робітникам [55, с.60].

Отже, коротке знайомство із основними етапами діяльності Католицької Церкви щодо втілення соціальних ідей у практику своєї діяльності показало, що Римо-Католицька Церква не відходила від соціальних завдань, окреслених Святим Письмом та працями Отців і Вчителів Церкви.

У теоретичній площині соціальна доктрина, яка виникла на підставі християнського віровчення, пропонувала модель суспільства, яка ґрунтувалася на таких принципах:

1. Повага людської особи, її гідності, свободи й відповідальності.

2. Родина як основна клітина суспільства.

3. Дух солідарності між людьми як джерело піклування загальним добром, суспільством і бідними.

4. Право на приватну власність як поняття, яке має бути узгоджене із загальним призначенням матеріальних речей, створених для всіх.

5. Поняття справедливості, рівності і відповідальності стосуються всіх учасників економічного життя.

6. Вартість праці в її соціальних і особистих аспектах: гідність робітника важливіша за продукт його праці.

7. Моральна відповідальність керівного класу: авторитет керівників підпорядковується богословським і філософським етичним принципам.

8. Пошук універсального братерства і миру через справедливий міжнародний порядок.

До того ж соціальне вчення повільно, але поступово формувалося і доповнювалося такими діячами, як папа Бенедикт ХІV, Вільгельм де Баржемонт, Тапареллі д’Ацеліо, Вільгельм Е. фон Кеттелер, Карл фон Фогельзанґ, Віктор-Жозеф Дутрелю, Адольф Кольпінг та ін. Іноді католики робили помилки в складному дослідженні нових проблем індустріальної ери. Такий аналіз породив різні думки і погляди. Наведені приклади свідчать про перші намагання католиків знайти християнську відповідь на виклики нової епохи. Тому стало доцільним систематичніше розробити соціальну доктрину Церкви.