Юридичні особи”

Римляни вважали, що суб’єктом права може бути не тільки окрема людина, а й об’єднання людей, що вступають у правовідносини як єдине ціле. Такими об’єднаннями в римському праві виступали професійні та релігійні союзи (colegia, societas, corpora), місцеві самоврядні общини (municipia, coloniae) та державна скарбниця (fiscus). Однак, попри це, терміна «юридична особа» римське право не знало. Римські юристи не розробили також і сутності цього поняття, вони обмежилися тільки визнанням факту існування різноманітних організацій і юридичним його закріпленням у законах XII таблиць (D. 47.22.4) та в деяких інших нормах.

Римляни порівнювали організацію з людиною і вважали, що діє вона замість тих осіб, які до неї входять. Класичний період характеризувався можливістю вільного утворення юридичних осіб, але з переходом до монархії принцепси поступово обмежили такі можливості, зазначивши, що для виникнення організації необхідно отримати попередній дозвіл сенату та санкцію імператора. Однак це правило не стосувалося релігійних та похоронних громад.

Юридична особа ліквідовувалася, якщо досягала мети своєї діяльності, якщо кількість її членів була меншою за мінімальну — 3 особи, а також якщо діяльність організації суперечила закону.