Поняття та види сервітутів

Сервітути виникли як результат існування права власності на землю. В Римі часто траплялися випадки, коли земельна ділянка однієї особи не мала виходу до дороги через те, що її оточували ділянки інших власників. Тому власник не міг потрапити до своєї землі, не користуючись землею іншого. Схожа ситуація склалася і з про­гоном худоби, з необхідністю доставляти воду тощо. Для врегулювання ситуації були введені сервітути. Предметом сервітутного права була сама земельна ділянка, а не дія відповідної особи з виконання обов’язку допускати сусіда на свою землю. Тому сервітути діяли незалежно від зміни власників землі.

Пізніше разом із сервітутами, що виникали на ґрунті сусідських земельних відносин, з’явилася нова категорія сервітутних прав уже не обов’язково щодо сусіда і не обов’язково з приводу користування землею. Наприклад, спадкодавець заповідає одній особі своє майно і водночас іншій особі заповідає право користуватися цим майном. Ці права називалися узуфруктом. Узуфрукт з’явився пізніше за інші сервітути, але все одно належить саме до цієї категорії.

Звідси поділ сервітутів на земельні та особисті. Особистий сервітут належав окремій особі персонально, а земельний сервітут належав особі як власнику землі. Земельну ділянку, на користь якої встановлювали сервітут, називали панівною, а земельну ділянку, якою користувалися для забезпечення сервітуту, —обслуговуючою.

Встановлення на річ сервітутного права не означало обо­в’язково відсторонення власника від користування річчю. Він міг також користуватися землею або річчю разом з володільцем сервітуту, якщо таке було можливим. Якщо ж спільне користування було не можливе, виникав конфлікт між правом власності та сервітутним правом. У такому разі сервітутне право переважало, адже вважалося, що при встановленні сервітуту власник сам себе обмежив у можливостях розпоряджатися об’єктом сервітуту.

Серед земельних сервітутів, залежно від характеру панівної ділянки, розрізнялися міські та сільські. Сервітути, що їх встановлювали на користь забудованих ділянок, називалися міськими, сервітути на користь ділянок польових, незабудованих, називалися сільськими.

До сільських належали: дорожні сервітути (право переходити та переїжджати через сусідський земельну ділянку, право перевозити вантаж, право проводити худобу), водні сервітути (право проводити воду з сусідньої ділянки, право черпати воду на сусідній ділянці), пасовищні (право випасати худобу на сусідній ділянці) тощо.

До міських належали: право спирати будівлю на стіну сусіда, право вбудувати балку в стіну сусіда, право світла, право вигляду тощо.

До особистих сервітутів належали: узуфрукт і узус. Узуфрукт — це право користування річчю та отримувати від неї плоди зі збереженням цілості речі. Узус — це право користування річчю, але без права користування її плодами.