Призначенням заставного права було забезпечення виконання зобов’язань. Основними його рисами є те, що повернення стягнення на річ у разі невиконання зобов’язань було можливе незалежно від того, чи вона належить боржникові, чи ні, а також першочерговим перед іншими вимогами інших осіб до боржника.
Форми застави:
1. Фідуціарна застава (fiducia cum creditore). Полягала в тому, що кредитор отримував річ на забезпечення виконання зобов’язань і обіцяв повернути річ після отримання виконання зобов’язань. Але ця обіцянка була лише моральним обов’язком і пізніше отримала позовний захист.
2. Ручний заклад (pignus). За цією формою застави річ передавали не у власність, а тільки у володіння. При цьому додавалася умова, що після виконання зобов’язання річ повертається власникові.
3. Іпотека (hypotheca). Як форма застави виникла пізніше за дві попередні. Тут майно не виходило з володіння і користування заставодавця, а кредитор мав прав вимагати його для продажу. Особливістю іпотеки було й те, що одну і ту саму річ можна було закладати частинами вартості. Якщо після продажу речі вирученої суми не вистачало, щоб погасити борг, кредитор звертався до суду на загальних підставах.
|
|
Після того, як способом реалізації заставного права став продаж заставленого майна, разом із заставою речей визнали можливою і заставу зобов’язань.
1. Для встановлення заставного права не вимагалося якоїсь спеціальної форми. Крім того, заставне право інколи виникало в силу закону.
2. Заставне право припинялося у випадку: загибелі предмета застави, злиття права власності та заставного права, припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.