Стадії процесу спадкоємства

В системі римського приватного права спадкове право тісно пов'язане з усіма видами майнових прав. Після смерті особи най­частіше залишається її майно, яке є об'єктом переходу за спадщиною до інших осіб. Римські юристи вважали, що помирає власник, але його власність залишається; помирає боржник, але не борг. У римському спадковому праві склався цілий комплекс правових приписів, які регулю­вали перехід майна власника після його смерті до інших осіб. До них належали такі категорії та положення, як спадкування, спадщи­на, спадкодавець, спадкоємець, універсальне та сингулярне наступ­ництво, відкриття та набуття спадщини, легати, фідеїкоміси та ін.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за заповітом або за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decederepotest — не може бути спадкування в одній частині майна помер­лого за заповітом, а в іншій — за законом. Цей принцип римського спад­кового права закладений ще в Законах XII таблиць і зберігся в праві Юстиніана.

Водночас наступництво у правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером — універсальним або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, все повністю. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадкоємці несли відповідальність за борги спадкодавця- Римські юристи, розв'язуючи в такий спосіб питання про борги спадкодавця, ніби підкреслювали, що в особі спадкоємців продовжує свою юридичну особистість спадкодавець.

Разом з універсальним наступництвом в римському спадковому праві розвивалося й сингулярне наступництво, відповідно до якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.