Невербальний комунікативний етикет, його складові

найефективнішим засобом зв'язку між людьми є (вербальне) мовлення. погляди, міміку, пози, жести тощо. можуть викликати довіру, заохотити його до спілкування, до відкритості або навпаки. Більшості невербальних засобів спілкування притаманна національна своєрідність, ідіоетнічність. "комфортності дистанції". Особливо це стосується розмов під час конференцій, зустрічей, дипломатичних прийомів. З невідомих науці причин представники різних культур, у міру наближення до екватору, надають перевагу меншій відстані між учасниками комунікативного акту й більш контактному й тісному спілкуванню. в європейців особистий простір - це відстань простягнутої руки, у латиноамериканця - руки від ліктя до кінчиків пальців, в арабів - руки від кистьового суглоба - до кінчиків пальців. У Європі відстань між співрозмовниками зростає з півдня на північ: від 40 см в Італії до трохи не 2 м у Великобританії. На Україні- від 0,4 до 1,5 м.

Етикетний сенс має не лише відстань між співрозмовниками, а й конфігурація, яку вони творять під час розмов. Коли двоє комунікантів стоять паралельно один до одного, то це означає, що вони не хотіли б, щоб хтось до них підходив. Коли ж їхні плечі творять кут - це невербальний знак, що третя особа може приєднатися до розмови. Якщо співрозмов­ників більше ніж двоє і вони утворюють закриту фігуру: трикутник, квад­рат, коло, а при наближенні третьої особи повертають голови, не зміню­ючи позу, без запрошення підходити до них не бажано. Коли співрозмовники сидять, то їм доцільно розташовуватися під кутом один до одного, уникаючи " напроти партнера".

За тим, яку позу займають співрозмовники під час комунікації, досвід­чені мовці можуть угадувати настрій, визначати характер, читати думки співрозмовника. Наприклад, у ході успішних переговорів варто комусь нахилитися вперед - ближче до столу - всі інші учасники несвідомо приймають ту ж позу. Нормативність - ненормативність, етикетність - неетикетність поз певною мірою залежить від національних традицій. Американці та англійці розташовуються збоку від співрозмовника, тоді як шведи схильні уникати такого положення. Араби під час переговорів схиляють голови вперед. Якщо в Японії не заведено сидіти, заклавши ногу за ногу або схрестивши їх, то в американській культурі вважається припустимим під час розмови покласти ногу на ногу так, щоб черевик однієї ноги опинився на коліні іншої. Наприклад, в арабів демонстрація підошов - образа співрозмовника.

Погляд, як і інші невербальні комунікативні засоби, неоднаково трактується в різних етномовних спільнотах. що для встановлення партнерських стосунків треба дивитися прямо в очі комунікативному партнеру від ЗО до 60% (за американськими даними до 70%) часу розмови, контакт очей має періодично повторюватись, триваючи 1-7 секунд. Погляд убік, донизу часом виявляє недовіру, неправдивість, нещирість мовця. У Китаї, Японії, інших країнах Південно-Східної Азії, уникають прямого погляду. У Франції, Італії, Латинській Америці - навпаки.

Міміка - показник почуттів, емоцій, настроїв лю­дини - оцінюється співрозмовником на рівні підсвідомості. Наприклад, стиснуті губи співрозмовника можуть бути розцінені як спроба словесної атаки, насуплені брови - як вираз незадоволення. Міміка належить до ідіоетнічних ознак. французам притаманна рухлива міміка, то фіни обличчям реагують значно стриманіше, а серед японців і донині поширене обличчя-маска.

Жести - виражальні рухи рук, які мають комунікативну спрямованість. Інтенсивність і норми жестикуляції, прийняті в різних народів, суттєво розрізняються. За даними досліджень, у середньому впродовж годинної розмови мексиканець жестикулює 180 разів, француз - 120, італієць -80, фін - 1 раз. Для українців характерна середня інтенсивність жестикуляції. Звичайно чим вищий ступінь "етикетності" ситуації, тим необхіднішою є стриманість у жестах. Важливо навчитися читати "мову жестів". Наприклад, трохи нахилена убік голова співрозмовника може свідчити про його зацікавленість у розмові. Руки, повернуті долонями догори, - знак, що мовець говорить щиро.

Отже, як різні народи розмовляють різними мовами, так немає і універсальної невербальної мови спілкування. Для успішного спілкування з іноземцем треба обов'язково враховувати ідіоетнічні особливості невербальних компонентів комунікації. Розуміння невербальних сигналів до­поможе слухачеві вірно інтерпретувати і слова співрозмовника, що до­зволить підвищити результативність спілкування.