2015-08-12
3119
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян передбачені розділом XV Особливої частини КК (статті 338-360). Суспільна небезпека злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян полягає в тому, що вони протидіють нормальній управлінській діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, призводять або можуть призвести до послаблення їх авторитету, спричиняють або можуть спричинити шкоду здоров'ю, гідності чи власності громадян та іншим об'єктам, що охороняються законом.
Регулювання питань у сфері авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян здійснено цивільним і адміністративним законодавством, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р., "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р., "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р., "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р., "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 24 грудня 1993 р., "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993р., постановами Кабінету Міністрів України, постановами Пленуму Верховного Суду України (зокрема, ППВСУ "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність і власність суддів і працівників правоохоронних органів" від 26 червня 1992 р. № 8), різноманітними положеннями, інструкціями, наказами тощо.
Злочини, передбачені розділом XV Особливої частини КК – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на суспільні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян і фізичними особами у зв'язку зі здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Родовим об'єктом цих злочинів є відносини між органами управління – з одного боку, і громадянами – з другого, які виникають у зв'язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій в межах взаємних прав та обов'язків і забезпечують нормальну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян при реалізації державного будівництва.
Безпосереднім об'єктом можуть бути відносини, що забезпечують: авторитет суспільного і державного ладу України, нормальну діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, службових осіб та представників громадськості, дійсність і збереженість документів, штампів, печаток, інформації та носіїв інформації автоматизованих систем тощо.
Додатковими необхідними чи факультативними безпосередніми об'єктами аналізованих злочинів є життя та здоров'я, воля, честь і гідність особи, власність, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень, громадський порядок, екологічна безпека тощо.
Предметом деяких злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян можуть бути:
1) державні символи України, офіційно встановлені чи підняті прапор або герб іноземної держави (ст. 338);
2) Державний Прапор України (ст. 339);
3) будівлі та споруди (ст. 341);
4) майно працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів (ст. 347);
5) майно, що належить службовій особі чи громадянинові, котрий виконує громадський обов'язок (ст. 352);
6) матеріальні блага та вигоди майнового характеру (ст. 354);
7) майно, що належить винній особі та щодо якого існують цивільно-правові зобов'язання (ст. 355);
8) офіційні документи, приватні документи, що перебувають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, паспорт або інший особистий важливий документ (ст. 357);
9) підроблені посвідчення чи інші документи, а також печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки (ст. 358);
10) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (ст. 359);
11) лінії зв'язку, споруди й обладнання, що входять до складу ліній зв'язку (ст. 360).
Багатьом злочинам розділу XV Особливої частини КК властивий спеціальний потерпілий (наприклад, представник влади, працівник правоохоронного органу, близькі родичі представника влади чи працівника правоохоронного органу, член громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону, військовослужбовець, службова особа, народний депутат України, депутат місцевої ради, фізична особа, що має цивільно-правове зобов'язання, тощо).
3 об'єктивної сторони значна кількість злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян вчинюються шляхом активних дій (наруга над державними символами – ст. 338, захоплення державних або громадських будівель чи споруд – ст. 341; самоправство – ст. 356 та ін.). Деякі із розглядуваних злочинів (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу – частини 2 і 3 ст. 345, погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча – частини 2 і 3 ст. 346, злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 350, статтями 347, 348, 351, 352, 354, 360) можуть вчинюватися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.
Більшість злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян – це злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення дії чи невиконання певних вимог (бездіяльності). До них віднесені злочини, передбачені статтями 338, 339, 341, частинами 1 і 2 ст. 342, статтями 344, 349, ч. 1 ст. 350, статтями 351, 353, 354, частинами 1 і 3 ст. 357, ст. 358 та ч. 1 ст. 359.
Момент закінчення деяких із розглядуваних злочинів пов'язаний з настанням суспільно небезпечних наслідків (матеріальний склад злочину). До них належать кваліфіковані склади погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу – частини 2 і 3 ст. 345 (у тому числі і вчинені організованою групою), державного чи громадського діяча – частини 2 і 3 ст. 346, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок – частини 2 і 3 ст. 350, умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу – ст. 347, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок – ст. 352, самоправство – ст. 356, умисне пошкодження ліній зв'язку – ст. 360.
Ряд юридичних складів злочинів сформульовано законодавцем як формально-матеріальні, тобто такі, що вважаються закінченими як тоді, коли їх вчиненням заподіяні злочинні наслідки, так і тоді, коли такі наслідки не настали. До них належать: кваліфіковані склади злочинів, передбачених ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 343, ч. 2 ст. 346, частинами 2 і 3 ст. 355, ч. 2 ст. 357, ч. 2 ст. 359 та злочини, передбачені статтями 340. Злочин, передбачений ст. 348 сформульований законодавцем як усічений.
Як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян можуть фігурувати час (наприклад, час виконання представником влади, передусім працівником правоохоронного органу, службових обов'язків – ст. 342) та спосіб (наприклад, погроза застосування насильства, пошкодження чи знищення майна потерпілого або його близьких родичів – ст. 355) посягань.
Суб'єктом злочинів можуть бути, як правило, будь-яка особа. За деякі злочини знижений вік відповідальності до 14 років (наприклад, за заподіяння працівникові правоохоронного органу тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 345). В деяких випадках суб'єктом може виступати і службова особа (наприклад, за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 340).
Суб'єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризується як правило, умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Декілька злочинів можуть характеризуватися змішаною формою вини. До них належать: кваліфіковані склади злочинів, передбачених частинами другими статей 343, 347, 352, 357, 359, ч. 3 ст. 355 та злочин, передбачений ст. 356.
Необхідною ознакою окремих складів розглядуваних злочинів є мета їх вчинення. Так, захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341) визнається злочином, якщо воно вчинене з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій; втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343), державного діяча (ст. 344) – з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349) – з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника; погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 359) – з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358) – з метою їх використання.
Законодавча конструкція "у зв'язку з виконанням потерпілими своїх службових чи громадських обов'язків" позначає спеціальні мотиви злочинів, це, зокрема, можуть бути:
1) прагнення перешкодити потерпілому в момент посягання чи пізніше виконувати свої службові обов'язки або здійснювати діяльність із охорони громадського порядку;
2) помста за виконання цих обов'язків або таку діяльність у минулому. Крім цього, мотивом злочину, передбаченого ст. 354 КК, є корисливість, а ст. 357 КК – корисливість або інші особисті інтереси.
За безпосереднім об'єктом злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян можна поділити на такі групи:
1. Злочини у сфері використання державних символів (статті 338 та 339);
2. Злочини, пов'язані з перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян (статті 340 та 341);
3. Злочини проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань (статті 342-353);
4. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації (статті 357-360);
5. Інші злочини проти авторитету держави, органів місцевого самоврядування та діяльності об'єднань громадян (статті 354-356).
Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.
Родовий об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону й законних військових формувань на території України. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути: здоров'я, воля, честь і гідність особи.
Потерпілими від злочину можуть бути:
1) представник влади (ч. 1 ст. 342) – це працівники державних органів і установ, наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості;
2) працівник правоохоронного органу – це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони й інших органів, які здійснюють правозастосовні чи правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо);
3) член громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону – це громадянин України, що відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону. Таке громадське формування – це об'єднання, загін, дружина чи інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку й охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування;
4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342) – це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом у ЗС України, прикордонних військ України, СБ України, внутрішніх військ МВС України чи інших військових формувань, які створюються відповідно до законодавства України.
Об'єктивна сторона злочину характеризується:
1) діянням – опором представникові влади (ч. 1 ст. 342), опором працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовцеві (ч. 2 ст. 342);
2) часом вчинення злочину – під час виконання представником влади, зокрема й працівниками правоохоронного органу, службових обов'язків; членом громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем – покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.
Опір – це активна фізична протидія здійсненню згаданими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. При цьому дії винного можуть бути спрямовані безпосередньо проти вказаних потерпілих (наприклад, винний перешкоджає слідчому увійти в кімнату для огляду місця події) або предметів, необхідних для виконання ними особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити у нього).
Від вчинення опору треба відрізняти непокору, під якою розуміється відмова від виконання законних вимог згаданих осіб. Вона не тягне за собою кримінальної відповідальності, крім випадків невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, передбачених ст. 351.
В окремих випадках вчинення опору представнику влади утворює склад іншого злочину. Наприклад, за опір, що є способом впливу (крім поєднаного з насильством) на державного діяча, відповідальність передбачена ст. 344.
Опір службовим особам, що не є представниками влади, поєднаний з насильством або погрозами на їх адресу, за наявності необхідних ознак, тягне за собою відповідальність за ст. 350.
Опір представникові влади, який охороняє громадський порядок, вчинений під час хуліганства, повністю охоплюється складом злочину, передбаченим ч. 3 ст. 296, і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є вчинення його під час виконання представником влади та працівником правоохоронного органу службових обов'язків, а членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовцем – покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.
Суб'єктом злочину може бути не лише правопорушник, до якого потерпілий пред'явив законні вимоги, пов'язані з виконанням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати ці обов'язки.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 342, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342).
Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України), державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350 КК України): поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.
Основним безпосереднім об'єктом розглядуваних злочинів є нормальна робота та авторитет працівника правоохоронного органу (ст. 345), державного і громадського діяча (ст. 346), службової особи (ст. 350) та органів, організацій, установ і підприємств, в яких вони працюють, а також нормальна громадська діяльність і авторитет громадян, які виконують громадський обов'язок (ст. 350). Додатковим безпосереднім об'єктом кваліфікованих складів злочинів є здоров'я зазначених осіб та здоров'я їх близьких родичів (статті 345 і 346) і близьких їм осіб (ст. 350).
Близькими родичами є: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба й онуки. Близькими службовій особі – її близькі родичі та особи, доля яких для потерпілого має істотне значення. До останніх можуть бути віднесені співробітники, коханці, сусіди, куми, близькі знайомі тощо. При цьому треба підкреслити, що погроза, передбачена ст. 350, стосується близьких осіб тільки службової особи. Відповідальність за погрозу щодо осіб, близьких громадянинові, який виконує громадський обов'язок, настає на загальних підставах (наприклад, як за злочин проти особи).
Потерпілими від цих злочинів можуть бути працівники правоохоронних органів (ст. 345), державні і громадські діячі (ст. 346), службові особи та громадяни, які виконують громадський обов'язок (ст. 350).
Об'єктивна сторона основних складів розглядуваних злочинів полягає у погрозі вбивством, знищенням чи пошкодженням майна, а також насильством (ст. 345), заподіянням шкоди здоров'ю та викраденням або позбавленням волі (ст. 346), заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 350).
Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого від цих злочинів. Це правило стосується і випадків, коли погроза була вчинена щодо близьких родичів працівника правоохоронного органу, державного чи громадського діяча, близьких службової особи, оскільки відповідальність за статтями 345, 346 та 350 настає лише за умови протидії законній службовій чи громадській діяльності названих осіб. Водночас для наявності складу цього злочину не має значення, вдалося винному домогтися того, щоб потерпілий від цих злочинів неналежним чином виконував свої службові обов'язки чи ні.
Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій, злочином, що розглядається, не вважається.
Кваліфікуючими ознаками розглядуваних злочинів є умисне нанесення побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а передбаченого ч. 2 ст. 346 – ще й вчинення інших насильницьких дій.
Ознаками особливо кваліфікуючих складів розглядуваних злочинів є заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 статей 345, 346, 350), а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 345 – ще й вчинення його організованою групою.
Суб'єктом злочинів є особа, якій до вчинення злочинного діяння виповнилося 16 років, а коли має місце насильство, яке полягає у заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких, - суб'єктом злочину є особа з 14-ти років. Службові особи, які для погрози або насильства використали своє службове становище, мають нести відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ч. 2 або ч. 3 ст. 365) та за злочини, що коментуються, якщо скоєне підпадає також під ознаки ч. 3 або ч. 4 ст. 345 або ч. 3 ст. 346.
Суб'єктивна сторона розглядуваних складів злочинів характеризується умисною формою вини.
Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347 КК України), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 352 КК України): поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, кваліфіковані види.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна).
Цими злочинами може бути спричинена матеріальна шкода працівникові правоохоронного органу (ст. 347), службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), або ж їх близьким родичам. Дії, передбачені частинами другими статей 347 та 352, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.
Предметом злочинів може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке є власністю працівника правоохоронного органу (ст. 347), службової особи, громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), чи когось із їх близьких родичів. За цими статтями треба кваліфікувати і знищення чи пошкодження майна, яке перебуває у відповідальному володінні потерпілого чи його близького родича.
Об'єктивна сторона розглядуваних злочинів полягає у знищенні чи пошкодженні майна.
При вирішенні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному виді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 статей 347 і 352, відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином.
Знищення й пошкодження майна може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Способи знищення чи пошкодження майна, крім вказаних у ч. 2 статей 347 і 352, на кваліфікацію вчиненого не впливають.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди потерпілому. Якщо знищити чи пошкодити майно винній особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі, вчинене треба кваліфікувати як замах на цей злочин.
Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років. За знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом або таке, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає з 14-ти років.
Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною формою вини.
Знищення чи пошкодження майна (крім малоцінного або на незначну суму) під час вчинення опору працівникові правоохоронного органу також треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 342 і 347.
Кваліфікуючими ознаками є знищення або пошкодження майна: а) шляхом підпалу; б) вибуху; в) іншим загально небезпечним способом; г) яке спричинило загибель людей або г) інші тяжкі наслідки.
Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 осіб.
Безпосереднім об'єктом злочину є авторитет потерпілих та органів, в яких вони працюють, займаються громадською діяльністю або проходять службу, а також їх життя та життя близьких родичів працівника правоохоронного органу.
Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі, члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці. Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян кваліфікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115.
Об’єктивна сторона розглядуваного злочину може полягати в активних діях або в бездіяльності.
Це злочин з формально-матеріальним складом. Вважається закінченим як з моменту настання смерті потерпілого, так і з моменту замаху на його життя.
У першому випадку обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті потерпілого та причинового зв'язку між дією чи бездіяльністю і настанням смерті потерпілого.
Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохоронного органу за ст. 348 не має значення, вчинювалось воно під час виконання потерпілим своїх службових обов'язків чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки). Головне, щоб умисне вбивство чи замах на вбивство були вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового обов’язку.
Посягання на життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю, яка не стосується охорони громадського порядку, або на ґрунті особистих стосунків визнається злочином проти особи і потребує кваліфікації за ст. 115.
Суб'єктом злочину є особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя саме працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок свого діяння і бажає або свідомо припускає її настання. Замах же на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348, може бути вчинено тільки з прямим умислом.
Злочин може бути вчинений не тільки з метою перешкодити потерпілому виконати свої службові обов'язки або обов'язки щодо охорони громадського порядку (під час їх виконання або в майбутньому), а також із мотивів помсти за таку діяльність у минулому.
Виконанням службових обов'язків працівником правоохоронного органу є дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо.
