2015-08-12
609
Об'єктом злочину є не тільки воля, честь і гідність особи, а й авторитет органів влади.
Потерпілим від злочину може бути представник влади, працівник правоохоронного органу та їх близькі родичі.
Об'єктивна сторона злочину виражається у двох діяннях: захопленні та триманні як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близького родича.
Захоплення заручника – це протиправне, насильницьке обмеження фізичної можливості однієї або декількох осіб вільно, за своїм бажанням, рухатись у просторі, тримання заручника – це протиправне насильницьке перешкоджання виходу заручника на свободу.
Захоплення і тримання заручників вважаються закінченим злочином з моменту фізичного обмеження волі заручника та початку перешкоджання виходу його на волю. Тримання заручників припиняється з моменту їх втечі із місця тримання, звільнення злочинцями (незалежно від причини такого звільнення) або іншими особами (наприклад, працівниками міліції або служби безпеки) чи смерті заручників.
Захоплення заручників може вчинюватися різними способами (таємно, відкрито, шляхом обману, зловживання довірою, з використанням службового становища), із застосуванням насильства, з погрозою заручникові застосувати насильство щодо нього або його близьких родичів, з використанням одурманюючих речовин або наркотичних засобів, однією особою, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.
Тримання заручників може здійснюватися шляхом зв'язування потерпілого і приковування його до чогось тяжкого чи нерухомого, закриттям у приміщенні, контейнері, цистерні, машині, фургоні, салоні літака, триманням заручника під прицілом вогнепальної зброї, обгородженим дротом, який перебуває під напругою або з'єднаний із вибухівкою.
Суб'єктом злочину є особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.
Якщо в процесі захоплення чи тримання заручника винний погрожує йому вбивством, каліцтвом, знищенням або пошкодженням майна, то скоєне необхідно кваліфікувати наступними способами:
а) заручник – представник влади або його близький родич. Мета погрози – припинити за допомогою заручника діяльність представника влади або змінити її характер – за статтями 349 та 350;
б) заручник – працівник правоохоронного органу і погроза вчинюється з метою домогтися від нього прийняття незаконного рішення, наприклад, наказати підлеглому звільнити із-під варти небезпечного злочинця – за ст. 349 та ст. 343;
в) заручник – родич працівника правоохоронного органу. Мета погрози є: ідентичною з попередньою і доведена до відома працівника правоохоронного органу – за статтями 349 та 343;
г) будь-хто із заручників. Погроза висловлюється у зв'язку зі службовою діяльністю представника влади або працівника правоохоронного органу – тільки за ст. 349.
Втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби (ст. 343 КК України), державного діяча (ст. 344 КК України): поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Родовий об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів та державних діячів.
Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 343, можуть бути працівники правоохоронних органів, а ст. 344 – державні діячі.
Закон дає вичерпний перелік останніх: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової палати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи державного діяча (ст. 344). Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на перешкоджання виконанню ним службових обов'язків або на досягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать відповідному законові чи підзаконному актові.
Суб'єктом злочину є особа, якій до його вчинення виповнилося 16 років.
Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету – перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.
Кваліфікуючими ознаками є втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, якщо воно перешкодило запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила (ч. 2 ст. 343), та вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (частини другі статей 343 і 344). Перші дві кваліфікуючі ознаки мають місце у випадках, коли потерпілий мав реальну можливість запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, але не зміг її використати через втручання у свою діяльність.
Третя кваліфікуюча ознака – використання службовою особою свого службового становища – має місце тоді, коли винна особа використовує для втручання права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.
