Загальні риси та теорії суїциду

У нашій роботі доцільно, перш за все, розглянути де­сять загальних рис, притаманних будь-якому суїциду:

v метою суїциду є знаходжен­ня рішення;

v завдання суїциду полягає у припиненні свідомості;

v стимулом до скоєння суїци­ду є нестерпний психічний (душевний) біль;

v стресором при суїциді є фрустровані психологічні потреби;

v суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність;

v внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність;

v станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери;

v дією при суїциді є втеча;

v комунікативною дією при суї­циді є повідомлення про свої на­міри;

v закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному життєвому стилю поведінки.

1) Метою суїциду є знаходжен­ня рішення.Самогубство не є випадковою дією. Воно ніколи не скоюється безцільно. Воно здається виходом зі становища, способом вирішення життєвої проблеми, дилеми, зобов'язання, ускладнення, кризи чи нестерп­ної ситуації. Суїцид є відповід­дю, яка уявляється єдиним дос­тупним з усіх можливих рішень, на майже невирішуване запитан­ня: «Як мені з усього цього виб­ратися? Що мені робити?» Мета кожного самогубства полягає у вирішенні проблеми, знаход­женні розв'язання головоломки, яка спричиняє людині великі страждання.

2)Завданням суїциду є припи­нення свідомості. Самогубство легше зрозуміти як прагнення до повного виключення свідомості і припинення нестерпного пси­хічного болю, особливо якщо це виключення розглядається лю­диною, яка страждає, як варіант виходу з важливих, болючих жит­тєвих проблем. У той момент, коли думка про можливості при­пинення свідомості стає для людини, яка зазнає муки, єди­ною відповіддю або виходом з не­стерпної ситуації, додається ше якась ініціююча іскра, і розпо­чинається активний суїцидальний сценарій.

3) Стимулом до скоєння суї­циду є нестерпний психічний (ду­шевний) біль. Якщо людина, яка має суїцидальні наміри, рухаєть­ся до припинення свідомості, то душевний біль – це те, від чого вона прагне втекти. Суїцид мож­на зрозуміти як поєднання руху в напрямку до припинення сво­го потоку свідомості і втечі від нестерпних почуттів, нестерпно­го болю та неприйнятних страж­дань. Ніхто не скоює самогуб­ства, відчуваючи радість. Ворог життя – це біль. «Усередині я вмер». «Я відчувала дуже силь­ний внутрішній біль».Таким чином, біль можна вважати квінтесенцією самогубства. Суї­цид виступає унікальною людсь­кою реакцією на нестерпний ду­шевний біль – біль, народжений людським стражданням.

4)Стресором при суїциді є фрустровані психологічні потре­би. Самогубство породжується нереалізованими, заблоковани­ми або не задоволеними психоло­гічними потребами. Саме вони спричиняють душевний біль і штовхають людину на скоєння суїцидальної дії. У більшості суїцидів задіяні комбінації різних фрустрованих потреб. Тому на фундаментальному рівні люди­на, яка виявляє суїцидальні тен­денції, вважає, що її самогубство переслідує певну мету, спрямо­вану на переборювання фруст­рації прагнень. Зустрічається велика кількість безглуздих смертей, але ніколи не буває немотивованих самогубств, будь-який суїцидальний учинок відоб­ражає ту чи іншу незадоволену психологічну потребу.

5)Суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність. На початку свого життя дитина відчуває певну кількість емоцій (наприклад, лють чи насолоду), які досить швидко диференцію­ються. У суїцидальному стані, чи то підлітка, чи то дорослого, відчувається одне всеосяжне почуття безпорадності-безнадійності. «Я вже нічого не можу зробити (крім здійснення само­губства), і ніхто не може мені допомогти (полегшити біль, який я відчуваю)». Погляди на суїцид ранніх представників пси­хоаналітичної школи підкрес­лювали характерну для нього несвідому ворожість. Але сьо­годні суїцидологи знають, що існують інші, глибші базисні емоції, ядром яких є почуття ак­тивної, безсильної внутрішньої спорожнілості, сумне відчуття, що все навколо є цілковито без­надійним, а людина безпорадна будь-що змінити.

6)Внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність. Ми часто маємо дві протилежні дум­ки щодо багатьох важливих ре­чей у нашому житті. Люди, які скоюють самогубства, мають двоїсте ставлення до життя і смерті навіть у той момент, коли кінчають із собою. Вони бажа­ють померти, але водночас хо­чуть, щоб їх порятували. Амбі­валентність є абсолютно природ­ним станом при самогубстві: відчувати, що ти повинен скоїти його, і водночас бажати сторон­нього втручання.

7)Станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери. Суїцид можна точніше визначи­ти як більш чи менш перехідний психологічний стан звуження й афективної, й інтелектуальної сфери: «Мені нічого більше не залишаюсь», «Єдино можливим виходом була смерть». Усе це приклади роботи афективно-зву­женої свідомості.

Синонімом звуження когнітивної сфери є тунельна свідо­мість, яка полягає в різкому об­меженні вибору варіантів повед­інки, зазвичай доступних свідо­мості даної людини в конкретній ситуації, якщо її мислення у стані паніки не стало дихотомі­чним (або-або). Або я досягну деякого особливого вирішення всієї ситуації, або припиню існу­вання. Усе – або нічого.

Насторожує гіркий факт, що у стані когнітивного звуження суїцидент не просто нехтує жит­тєво важливою відповідальністю стосовно коханих людей; гірше того – іноді вони просто відсутні в полі зору його свідо­мості. Людина, яка скоює само­губство, перериває всі зв'язки з минулим, проголошує себе в душі своєрідним банкрутом, і це ніби позбавляє інших права пре­тендувати на її пам'ять та увагу. Спогади її вже не врятують; вона перебуває поза межами їх досяж­ності.

8)Дією при суїциді є втеча (егресія). Егресією називається свідоме прагнення людини за­лишити зону лиха або місця, де вона пережила нещастя: «По­кінчивши із собою, я позбав­люсь усього», «Тепер, нарешті, прийде свобода від душевних страждань». Самогубство є крайньою егресією, на тлі якої тьмяніють усі інші види втечі – утеча з дому, звільнення з ро­боти, дезертирство з армії чи розлучення із чоловіком або дружиною.

9)Комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свої наміри. Багато з тих. хто нама­гається скоїти самогубство, не­зважаючи на амбівалентне став­лення до запланованого вчинку, свідомо або несвідомо подають сигнали лиха, даючи оточуючим «ключі» до свого наміру, вони волають про свою безпорадність або шукають можливості спасі­ння. Слід зазначити сумний і водночас парадоксальний факт, загальну комунікативну дію при самогубстві – це не вияв ворожості, люті чи руйнування, і навіть не замкненість чи депре­сія, а саме повідомлення про свій суїцидальний намір. При­родно, ці словесні повідомлен­ня та поведінкові вияви часто бувають непрямими, але уважна людина здатна помітити їх.

10)Закономірністю є відповід­ність суїцидальної поведінки за­гальному життєвому стилю по­ведінки. Люди, які помирають від хвороби (наприклад, раку) про­тягом тижнів або місяців, весь цей час залишаються самими собою. Однак при самогубстві спочатку збиває з пантелику той факт, що воно за своєю приро­дою є дією, яку людина ніколи раніше не робила, і їй немає аналогів або прецедентів у власній історії. Тим не менше, існує якась спадкоємність із тим, як людина раніше справлялася з подібними труднощами.

Теорії суїциду. З-поміж концепцій суїцидології найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації. Дезадаптація – це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем. Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою або кризовою ситуацією. Об’єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб’єктивно – це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи.

Механізм суїциду: особисті деформації та негативні соціальні фактори - конфліктні ситуації - соціально-психологічна дезадаптація - крах ціннісних орієнтацій - провокуючі зовнішні чинники + мотиваційна готовність - прийняття рішення піти з життя - парасуїцид - суїцид.

Також розробками теорій суїциду займались представники різних наукових напрямів. Послідовники численних психологічних шкіл розглядають їх під різними кутами зору׃

Теорія Г. Гессе. Герман Гессе у своїй книзі «Степовий Вовк» висловлює дуже цікаві думки з приводу самогубств. Він пише про те, що є так би мовити природжені самогубці (вони тільки відносяться до цього типу, а самогубства можуть так і не зробити) і люди, які накладають на себе руки по чистій випадковості, піддаючись моменту. Природжені самогубці -- це, як правило, творчі особистості. Вони дивляться на своє «Я» як на якесь небезпечне, ненадійне, не захищене творіння природи. Це душі, що бачать свою мету не в самовдосконаленні, а в саморуйнуванні, повернення до матері, до Бога, до Всесвіту. Таким людям знайома постійна боротьба зі спокусою накласти на себе руки. При найменшому потрясінні вони думають про самогубство. Але думка про те, що запасний вихід завжди відкритий, додає сили, наділяє цікавістю до болів і незгод.

Теорія У. Джемса. Американський філософ і психолог У. Джемс називав гетерогенність свідомості джерелом смертельної боротьби між двома "Я": реальним та ідеальним. Існує два основних типи темпераментів людини в залежності від ставлення до світу, а саме:

«Один раз народжені» -- оптимісти.

«Двічі народжені» -- песимісти.

Подолання розбалансованості психіки, зовнішній прояв якої практично непомітно, а внутрішній виступає у формі песимізму, проявляє себе як роздвоєність свідомості на «Я» реальне та ідеальне, можливо через свідомо підготовлюваний суїцид, або через здобуття «вершини свідомості» (тобто через керівну всією поведінкою людини ідеєю, витоки якої лежать за межами раціонального, вона є ВІРА в когось або в щось як основний обмежувач абсолютної внутрішньої свободи).

Єдиним результатом цієї боротьби за сенс індивідуального існування є шлях знаходження віри. Джемс наполягав на рятівному характері будь-якої віри по відношенню до суїцидальних спроб. Він розглядав подібний кризовий стан свідомості як форму "релігійної хвороби", коли на нормальний релігійний запит не дається нормальної релігійної відповіді. За його твердженням, саме особистості з розвиненим, інтелектом важче за все слідувати логіці абсурдної бездоказової віри. Виникає ситуація, коли індивідуальна людська свідомість виступає в якості основного джерела дисгармонії всередині особистості, яка виявляється глибоко нещасна, і в якій на місце "інстинкту кохання" виступає протилежний йому "інстинкт смерті", використовуючи термінологію З.Фрейда.

Віра, воля, свобода виступають при такому баченні проблеми як атрибути людської природи, але у феномені індивідуальної віри зберігається особлива функція по відношенню до всієї свідомості людини в цілому.

Віра - це принципова несвобода, але вона ж організуюче (змістовне начало) та основний імпульс до дії (до того, щоб жити). Л. Толстой цілком підтверджує цю думку, коли підводячи болісний підсумок своїм пошукам, пише: "... Я починав розуміти, що у відповідях, які даються вірою, зберігається найглибша мудрість людства, і що я не мав права заперечувати їх на підставі розуму, і що ці головні відповіді одні відповідають на питання життя''.

Теорія З.Фрейда. Фрейд стверджував, що у своєму прагненні відучити дітей від їх досвіду раннього сексуального життя педагоги часто кидають ще не зрілих учнів напризволяще перед суворими випробуваннями подальшого життя. Він говорив, що, хоча про самогубство відомо мало, але, мабуть, воно дійсно є запереченням життя через пристрасне бажання смерті. Це зауваження провіщало пізніше положення Фрейда про існування інстинкту смерті.

Робота Фрейда "Сум і меланхолія " присвячена його теорії суїциду. Є два види потягів: один з них - інстинкт життя, Ерос, інший - це потяг до смерті, руйнування і агресії, Танатос. Для Фрейда смерть є чимось більшим, ніж просто подією тілесного життя. Смерть буває бажана. Існують постійні коливання між силою цих двох протилежних інстинктів. Ерос з часом старіє, вічний же Танатос залишається надзвичайно наполегливим протягом всього життя людини і "до самого кінця", досягаючи своєї мети лише приводячи його до смерті.

Суїцид і вбивство є проявами імпульсивного й руйнівного впливу Танатоса. Вбивство – це агресія, спрямована на інших, а суїцид – це агресія, спрямована на себе. Дуже важливо, підкреслював З.Фрейд, що вбивство не можна виправдати, воно може бути припинено. Суїцид також, по суті, є вбивством "навиворіт", яке не повинене бути виправдане і може бути відвернене.

Теорія К. Меннінгера. Меннінгер був згоден з Фрейдом в тому, що в житті людини існує напружена боротьба між інстинктами самозбереження і саморуйнування. Дослідивши глибинні мотиви самогубства, він виділив три складові частини суїцидальної поведінки. Для того щоб вчинити самогубство необхідно׃

По-перше, мати бажання убити. Воно, наприклад, виявляється в люті немовлят, якщо їх бажання фруструеться. "Подібно грудним дітям, які намагаються протистояти відібранню від грудей і відчуттю, що у них забирають щось, на що вони мають право, ці люди (суїциденти), будучи в більшості своїй інфантильними, можуть не витримати перешкод на шляху виконання їх бажань". Бажання вбити в цьому випадку звертається проти "охочого" і реалізується шляхом самогубства.

По-друге, необхідно відчувати бажання бути вбитим. Подібно до того, як вбивство є крайньою формою агресії, бажання бути убитим є крайньою форму підпорядкування. Вимоги совісті часто виявляються настільки стійкими, що позбавляють людину внутрішнього спокою. Щоб бути покараним через порушення моральних норм, люди часто ставлять себе в ситуацію, в якій вони вимушені страждати. Зрештою, вони спокутують свою провину тільки тим, що повинні бути вбиті.

По-третє, необхідно мати бажання померти. Його можна проілюструвати прагненнями деяких відчайдушних водіїв або альпіністів, які буквально потребують того, щоб піддавати себе постійній небезпеці. Бажання померти дуже поширене і серед психічнохворих, особливо тих, які вважають, що смерть є єдиними ліками від їх душевних мук.

Теорія А. Адлера. "Бути людиною – оначає відчувати свою неповноцінність". Ця теза є основним положенням "індивідуальної психології" Альфреда Адлера. Прагнення вирішити певні життєві проблеми спонукає людей до подолання своєї неповноцінності. Але, якщо деяким індивідам це не вдається, вони починають відчувати потребу знищити оточуючих. Суїцид в цьому контексті стає прихованою атакою на інших людей. За допомогою саморуйнування людина прагне викликати співчуття до себе і засудження тих, хто відповідальний за його понижену самооцінку. Адлер описував відчуття власної неповноцінності у суїцидальних людей, які "шкодять іншим своїми мріями про рани або наносять їх собі".

Теорія К. Юнга. Торкаючись питання про самогубство, Юнг вказував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження. Воно може стати важливою причиною смерті від власних рук. Люди не тільки бажають піти від нестерпних умов справжнього життя, здійснюючи самогубство,
крім цього, вони поспішають зі своїм метафоричним поверненням в черево матері. Тільки після цього вони перетворяться на дітей, знову народжених в безпеці.

Теорія Д. Хіллмена. Послідовник Юнга психоаналітик Джеймс Хіллмен відноситься, ймовірно, до найбільш послідовних захисників самогубства. Він вважав підходи юриспруденції, медицини і теології відносно суїциду перешкодами для його адекватного розуміння. Хіллмен вказував, що занадто довго погляди на суїцид були моралістичними та ірраціональними в тому сенсі, що йому слід запобігати, в будь якому випадку. Медицина, на його думку, ніколи чесно не дивилася в обличчя цій проблемі, бо метою лікарів завжди було продовження життя людини. Юридична наука, у свою чергу, вважала: ми можемо, не порушуючи закон, вбивати собі подібних різними способами і з різних мотивів, але, вона лицемірно заявляла про те що ми не маємо права ні за яких обставин виправдатися і отримати прощення за вбивство самих себе. Священики ж, вважав він, перешкоджають самогубству не тому, що це суперечить волі Бога, а по "причині" помилково зрозумілої теологічної догми.

Хіллмен вважав, що суїцид є важливим і законним способом набуття смерті, який "звільняє найбільш глибокі фантазії людської душі". Він цитував англійського філософа Девіда Юма: "Коли я падаю на свій меч, то цим я приймаю смерть від руки божества настільки ж, як якщо б вона була наслідком нападу лева, падіння у прірву або лихоманки".

Теорія Г.С. Салівенна. У психології Саллівен розробив теорію міжособистісного спілкування. Так само, як електрони приводяться в рух магнітним тяжінням, так і людина реагує на інших значущих йому людей. Взаємини індивіда з іншими людьми є найважливішим моментом життя. 1.Кожна людина має три уособлення "Я ";

2.Коли людина відчуває себе в безпеці, індивід є "гарним Я ";

3.В стані тривоги індивід стає "поганим Я";

4.У психотичних кошмарах індивід перетворюється в "не-Я".

Людина оцінює себе головним чином відповідно до відношення до нього інших людей. Якщо виникне загроза його безпеці через недозволеної кризи, то конфлікт і тривога можуть стати для людини нестерпними. У цих обставинах у нього може виникнути бажання перевести своє "погане Я" в "не-Я" і таким чином зробити суїцид. У стані депресії і саморуйнування суїцид також є привабливою альтернативою для індивіда. Суїцид відображає, на думку Саллівена, переорієнтоване на себе вороже ставлення індивіда до інших людей і до зовнішнього світу.

Теорія К. Хорні. Вона вважала, що якби дітям забезпечили оточення, вільне від тривоги, то вони б росли і процвітали. Проте культура, релігія, політика і інші суспільні сили вступають у змову з метою спотворення розвитку особистості дитини.

Відчуваючи себе в небезпечному оточенні, діти розглядають світ як вороже середовище для життя. Це викликає у них появу описаної Хорні "основної тривоги". Суїцид може виникнути як наслідок дитячої залежності, глибоко вкорінених відчуттів неповноцінності або того, що Хорні називає "ідеалізованим чином", що є у людини про саму себе. Самогубство може бути також "суїцидом виконання ", через виникнення у людини почуття невідповідності стандартам, очікуваним суспільством. У відповідності з поглядами Хорні, суїцид є результатом поєднання внутрішніх характеристик особи і чинників навколишнього середовища.

Теорія Е. Дюркгейма. У своїй роботі "Самогубство" (1897 року), Еміль Дюркгейм стверджував, що самогубство, яке у той час вважалося цілковито особистісним феноменом, може бути краще пояснене як реакція людини на особливості, в яких вона живе. Частоту саморуйнування можна чітко пов'язати з певними соціальними умовами. Дюркгейм встановив взаємозв'язок суїциду - вчинку конкретного індивіда - з оточенням, в якому він існує.

Теорія Н. Фейбероу. Норман Фейбероу є психологом – дослідником, який працює в області профілактики самогубств протягом більше чверті століття. Свого часу він був президентом Міжнародної асоціації профілактики суїцидів і заснував міжнародний рух, діяльність якого сприяла організації більш ніж 200 центрів профілактики самогубств в одних тільки США. У своїй книзі "Багатолике самогубство" (1980 року) Фейбероу вперше описав і систематично досліджував ті форми саморуйнуючої поведінки, які до цього не ставилися до суїцидальних. Наприклад, зловживання різними речовинами, включаючи наркотики, алкоголь і тютюн; соматичні хвороби: захворювання серця або травми хребта, при яких пацієнти не дотримуються призначеного лікування і режиму; злочини, проституція, делінквентна поведінка, які небезпечні можливістю краху особистості; ризиковані види спорту, такі як стрибки з парашутом, стрибки у воду з великої висоти. Фейбероу так коментує ці ризиковані захоплення: "Суспільство цінує небезпечні і ризиковані вчинки, тому що вони надають інтерес життю, сприяють прояву інтенсивних емоцій, а також стимулюють дослідження невідомого і пізнання всього нового".

Теорія Е. Шнейдмана. Едвін Шнейдман був першим директором Центру досліджень і профілактики суїцидів в Лос-Анжелосі. У 1957 році в співавторстві з Норманом Фейбероу він випустив книгу "Прикмети самогубства". Через 4 роки він написав книгу "Крик про допомогу". Обидві ці книги вважаються класичними в області суїцидології. У своїй вражаючій книзі "Смерті людини" (1980 року) Шнейдман, грунтуючись на класичних спостереженнях, приводить типологію індивідів, що грають безпосередню, причому часто свідому, роль в наближенні своєї смерті׃

Шукачі смерті -- розлучаються з життям навмисно, причому таким чином, що порятунок є неможливим або вкрай неймовірним.

Ініціатори смерті: до них відносяться невиліковно хворі, що позбавляють себе систем забезпечення, від'єднуючи голки ітд.

Гравці зі смертю - це ті хто, говорячи мовою гри, роблять своє життя ставкою в ситуації з низькою вірогідністю виживання, як наприклад, в російській рулетці, де шанси людини загинути складають 5 з 6.

Існує ще тип людей схвалюють смерть, хоча і не грають активної ролі в її наближенні, але чесно заявляють, що бажали б свого кінця. Цей тип часто зустрічається серед тривожної молоді і самотніх людей похилого віку.

Підсумовуючи, можна сказати словами Шнейдмана׃ "смерть наближається через необережність, необачністі, нерозсудливісті, забудькуватісті людини або внаслідок інших подібних психологічних механізмів".

Теорія А. Альвареса. А. Альварес, відзначає, що у психологів і психотерапевтів, які займаються лікуванням суїцидальних хворих, часто зустрічається недостатність емпатії. Вона виражається вербальним і мімічним проявом гніву і роздратування, передчасним завершенням лікування або зниженням частоти психотерапевтичних сеансів. Причинами цієї реакції, на його думку, може бути усвідомлення лікарем своєї некомпетентності в запобіганні можливого самогубства або нездатності справитися зі своїми особистими суїцидальними імпульсами.

Його робота "Жорстокий бог" (1971 року) є проникливим і глибоким дослідженням суїциду. У ній він пише: "Я повинен зізнатися, що я є невдалим самогубцем...".

Теорія Е. Кюблер-Росс. Вона була практикуючим лікарем в Швейцарії, потім переїхала до США і працювала над дослідженням проблем смерті, поєднуючи її з викладанням психіатрії в Університеті Чикаго. Видатний бестселер "Про смерть і вмирання" (1969 року), широко відомі семінари і лекції зробили її одним з видатних дослідників горя.

Елізабет Росс відома своїм вивченням психології різних етапів переживання наближення смерті.

Вона відносить до них наступні׃

Заперечення: "Це не може статися зі мною, це помилка, ви, напевно, говорите про когось іншого." Заперечення діє подібно буферу після несподівано приголомшливої ​​звістки.

Гнів: він може мати будь-яку спрямованість. Вістря гніву людини може бути адресоване групі або окремій людині. Гнівлива ворожість виявляється в люті, заздрості або обуренні. Їх об'єктом часто буває медичний персонал лікарень: "Від лікарів немає ніякої користі. Вони тільки й думають, що про гру в гольф. Вони не так роблять аналізи і призначають неправильне лікування".

Угода: цей етап є операцією, в якій ставкою стає чиє-небудь життя: "Якщо я пообіцяю триматися подалі від гоночної траси, чи допоможете Ви мені вижити?" "Якщо Ви мене вилікуєте, я обіцяю ніколи не обманювати свою дружину". "Давайте кинемо карти. Якщо випадає козирна карта, я залишуся жити, а якщо ні - то помру ".

Депресія: вона може бути формою передсмертного горя. Все навколо здається похмурим, людина відчуває себе голою і незахищеною. У цьому стані вона стає пророком власної приреченості. У цей час людина часто відрізняється нетовариськістю, втрачаючи інтерес до життя.

Прийняття: на цьому етапі індивід, горюючи за майбутньою втратою, починає думати про смерть з якоюсь часткою тихого очікування. Абрахам Маслоу використовує для характеристики цього стану термін "самоактуалізація": "Я прожив повне і завершене життя. Тепер я можу померти. "Слід зазначити, що, на думку багатьох психіатрів, тільки менше 2% населення переживають цю стадію.

Елізабет Росс, характеризуючи суб'єктів суїциду, виділяє наступні категорії тяжкохворих, які обдумують самогубство:

1)ті, хто відчуває інтенсивну потребу контролювати всіх і все;

2)ті, кого прямо повідомляють про те, що у них невиліковне захворювання. "Ми нічого більше не можемо зробити тому, що ви надто пізно звернулися за допомогою ":

3)хворі, які потребують пересадки органів, яким пообіцяли нереальну перспективу можливості їх отримання;

4)хворі, які перебувають в ізоляції, покинуті друзями і сім'єю або отримують в кризовому стані неадекватну медичну допомогу. Деякі хворі покінчують з собою далеко не відразу. Замість цього "​​вони порушують режим, не приймаючи медикаментів, таким чином, напівпасивно наближаючи свою смерть".