3. Стратегічні плани противників
Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще від кінця XIX ст. Мобілізаційний розклад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювалися географічним чинником. Очевидно, в той час Росія покладала надії на те, що головний удар кайзерівська вояччина спрямує проти Франції. В такому разі вона планувала вести воєнні операції, спрямовані, головно, проти Австро-Угорщини.
А втім, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські воєнні сили на випадок війни об'єднувались у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Південний — проти Австро-Угорщини. Цей план був цікавий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення проміжної інстанції управління військами на території воєнних дій — командування фронтами.
На Чорноморський флот покладалася блокада Босфору, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.
Французький план війни, який ще з 1872 р. неодноразово зазнавав змін, хоча й був пройнятий наступальним духом, але насправді мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодії з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією та Францією було підписано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на французький флот.
Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеччини повністю визначилася з 1904 р., коли між Британією і Францією було підписано договір. Упродовж тривалого часу Британія не мала чіткого плану дій суходільної армії, оскільки її обмежені сили не могли відіграти вирішальної ролі у війні на материку. Основними завданнями її морських сил на Середземному морі були захист своїх комунікацій, а також допомога союзникам у боротьбі проти флоту Троїстого союзу.
Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного договору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіантом плану, на Австро-Угорщину покладалось основне завдання боротьби проти Росії. Відповідно до плану, суходільні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн вояків) утворювали три великі групи.
Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоби частиною сил наступати на північ, а потім повернути на схід і спільно з правим крилом австро-угорського угруповання розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це дало б змогу відкинути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців зі Східної Пруссії.
Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного ведення її на двох фронтах — проти Росії та проти Франції.
У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу Шліффен; призначений на цю посаду 1891 р., дійшов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегічне рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. У меморандумі Шліффена відобразилася доктрина "бліцкригу".