Схильність до ризику й обережність

Обережність – набута, вихована психічна властивість, наслідок свідомого й дисциплінованого ставлення людини до праці.

Необережність – це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці й відпочинку, через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов’язаних з ними потенційних небезпек; наслідок анатомо-фізіологічних і психічних вад людини або наслідок звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину захищеною в екстремальних ситуаціях.

Прояви ризикових дій: навмисні, ненавмисні, мотивовані, немотивовані, реальні, уявні

Психологи вважають, що потреба до ризику в тій чи інший мірі є у кожній людині. Вона може бути природною чи розвинутою в процесі діяльності.

Фізіологи стверджують, що в організмі людини є особливий фізіологічний апарат, який формує емоції задоволення й страждання. Цей апарат має дві системи:

1. Система підвищення задоволення.

2. Система мімізації страждання.

Коли виникають небезпечні ситуації вважається, що власне друга система є джерелом позитивних емоцій (покалічили трохи, могло бути гірше). Психологи вважають, що коли система довгий час була бездіяльною, тоді у людини виникає потреба до небезпеки, що дасть вихід енергії, яка накопичилася в другій системі і викличе у неї позитивні емоції, якусь насолоду від «лоскотання нервів».

Аналізуючи чисельні визначення поняття ризику в його трактуваннях виділяють два принципово різних підходи в розумінні ризику:

1. Європейський підхід акцентує у ризику фактор фізичної небезпеки, коли фізичне неблагополуччя розглядається як структурний центр ситуації ризику. В цьому випадку ризик – це приваблюючий спосіб виконання роботи з наявністю фізичної небезпеки, але в ньому не враховується момент досягнення мети. Цей підхід використовують при вивченні питань безпеки праці.

2. В Американському підході ризик розцінюється як азартний процес прийняття рішення, коли людина вибирає трудно доступний шлях для досягнення мети, замість більш надійного, гарантованого та безпечного, але без тих переваг, які має ризиковий варіант. Цей підхід використовують для вивчення поведінки людини, яка знаходиться в ситуації невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу, де успіх чи невдача залежать від випадку чи альтернативного вибору. В цьому підході не враховується момент безпеки.

Єдність цих двох підходів може зробити ризик особливим видом поведінки людини. Необхідно враховувати те, що метою будь-якої діяльності може бути не тільки факт отримання бажаних результатів, але і щоб досягнення цих результатів здійснювалось без шкоди для здоров’я й життя людини.

В небезпечних ситуаціях дуже важливою якістю людини є стратегія її поведінки.

Ризикова поведінка може бути:

1. Виправданою, коли вона спрямована на досягнення суспільне значимої мети.

2. Невиправданою, коли вона детермінується потребами ефективного плану, бажанням отримати насолоду від переживання небезпеки, бажанням задовольнити самолюбство, ін.

Підходи у визначенні ризику не розглядають цілу категорію вчинків, які прийнято називати героїчними. Коли людина заради досягнення благородної мети навмисно жертвує своїм життям, здоров’ям, не можна говорити про те, що мета діяльності досягнута, оскільки реалізувався факт фізичної небезпеки. У цьому випадку подія досягнення мети повинна пов’язуватися з подією уникнення фізичної небезпеки.