Норми наголошення слів

Наголосом називається посилення голосу на одному зі складів слова. Склад, на який падає наголос, наз наголошеним. Усі інші-ненаголошені. Односкладові слова в реченні не завжди наголошуються.

Наголос у формах одного й того ж слова може бути постійним (якщо в усіх формах падає на той самий склад: ручка, ручки, ручці) або рухомим (якщо при зміні форми слова переходить з одного складу на інший: стіл, стола, столу). За допомогою наголосу розрізняють деякі слова: замок-замок, та форми слів: вікна-вікна.У деяких словах наголос може коливатись, тобто трапляється вимова з різними наголошеними складами: брусковий і брусковий.Проте не завжди таке коливання визначається правильним у літературній вимові, тому слова, наголошення яких викликає сумнів, потрібно перевіряти за словником.

<21 Милозвучність ><мовлення

У словниках і наукових працях милозвучність, що ототожнюється з евфонією, має, по суті, два термінологічних значення. По-перше, вона визначається як "добре, приємне, з погляду фонетичних і лексико-стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів - звукосполучень, слів і словосполучень". З другого боку, милозвучність - це звукові засоби "підсилення виразності мови художнього твору внаслідок досягнення гармонійного добору звуків у тексті. Милозвучність української мови явище виражається, зокрема, в:

чергуванні "префіксів-прийменників" в / у, і / й, з / із / зі / зо, під / піді, над / наді, перед / переді, від / віді / од / оді, о / об (о шостій – об одинадцятій);

чергуванні і / й, у / в на початку складу (імовірний / ймовірний, учити / вчити),

чергуванні і / й, у / в на межі префікса й кореня (іменування / найменування, научати / навчати),

варіюванні зворотної частки (постфікса) ся / сь, часток же / ж, б / би, лише / лиш, хоча / хоч,

наявності чи відсутності протетичного приголосного (вулик / улик),

варіюванні дієслівних форм робимо / робим, ходити / ходить,

варіюванні прикметникових форм, а також і займенникових та числівникових прикметникового оформлення у червоному / у червонім, у тому / у тім, в одному / в однім,

варіюванні прислівникових форм знов / знову, позад / позаду, поперед / попереду, відтіля / відтіль,

чергування вставних і, о, е у сполученні приголосних;

Вираження явища милозвучності у власних назвах є особливо показовим: Улас / Влас і навіть Україна / Вкраїна.

Особливої уваги заслуговує відсутність редукції голосних в українській мові. Гучність української мови, виявляється у виразній повнозвучній вимові голосних і приголосних у сильних і слабких позиціях, порівняно невеликій кількості збігів кількох приголосних, плавній акцентно-ритмічній структурі слова, наспівній мелодиці.

Рухомий наголос, плавність українського мовлення зближує український мовленнєвий ритм із ритмом музичним, пісенним і природно пояснює, чому українська мова сприймається як особливо музикальна.

ще один засіб творення милозвучності української мови: спрощення в групах приголосних.

22.Невербальнізасоби комунікаціі.. (тілесний дотик, відстань між співрозмовниками, міміка, жести, вираз очей,інтонація)

Жести- це динамічний рух якоїсь частини тіла.

1) прості(1 рух).2) складні (кілька рухів) 3) складені (кілька неоднорідних рухів)

Не кожна фраза потребує підкреслення жестом. Слід надавати перевагу рухам вперед і назад, а не рухам убік.Роблячи крок назад, оратор ніби дає можливість аудиторії "відпочити", а потім переключає її увагу на інше місце в промові. Міміка- рух мязів обличчя людини відповідно до її почуттів чи настрою, виділяють міміку динамічну й застиглу.

Міміка бере безпосередню участь у вираженні емоцій, якщо під час промови обличчя нічого не виражає, то це викликає у слухачів байдужість і нудьгу. тому важливо під час виступу мати приємний вираз обличчя і злегка усміхатися.

23. Ділова ><телефонна ><розмова. >

За змістом інформації службові телефонні розмови поділя­ються на розмови:

а) до прийняття рішення;

б) після прийняття рішення.

У телефонній розмові беруть участь ініціатор розмови та ого абонент. Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, апитання, спонукання. Телефонна розмова композиційно складається з таких елементів:

1) момент встановлення зв'язку (взаємне відрекоменду-вання);

2) виклад суті справи (введення в курс справи, постанов­ка питання, обговорення ситуації, відповідь);

3) закінчення розмови.

Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою або жіночої статі, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні спра­ви, присутність у кабінеті відвідувачів або службової особи.