Динаміка та структурні зміни господарського розвитку

Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була

індустріалізація. Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного

розвитку. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками

розвитку світового господарства були науково-технічний прогрес, подальше

поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва.

Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували

світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних

комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних

економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення

взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждержавні

інтеграційні процеси. Економічне зростання національних господарств залежало від

ступеня входження їх до всесвітнього господарства. Посилилося державне

регулювання господарських процесів.

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень національного господарства

економічно розвинених держав визначалася досягненнями науково-технічного

прогресу. Наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу. Відбулися

істотні зміни у техніці, яка охопила такі види трудової діяльності людини:

технологічну, транспортну, енергетичну, контрольноуправлінську. Почали широко

застосовуватись автоматичні системи машин. З'явилися нові матеріали, натуральна

сировина замінювалася штучною. На грунті фундаментальних відкриттів виникли

нові технології — лазерна, плазмова тощо. Зароджувалась інформаційна революція.

За таких умов виробництво не могло існувати без постійного використання

наукових досліджень і конструкторських винаходів, тому постійно зростали витрати

на науководослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). З'явилися

науково-виробничі комплекси. Це були територіальні об'єднання корпорацій з

науково-дослідними лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним

капіталом для випуску нової продукції.

Змінилася технологічна структура капіталовкладень. Основні витрати йшли на

модернізацію, автоматизацію виробничих процесів. Зросли капітальні вкладення у

невиробничу сферу: освіту, фахову підготовку, науку, медицину. Важливим

структуротворним чинником було зростання рівня концентрації, централізації

виробництва і капіталу, монополізації. У господарстві економічно розвинених країн

світу існують державний і приватний сектори. Головними формами організації

бізнесу є власна справа, товариство, корпорація.

Велике значення у державному регулюванні мали податкові стимули:

прискорена амортизація, зменшення податкових ставок, звільнення від сплати

податків тощо. Валютні кризи зумовили втручання урядів економічно розвинених

держав у валютно-фінансові відносини. Зростало значення міжнародних

економічних відносин, що забезпечували єдність виробництва і обміну в

міжнародному масштабі. Новою важливою його формою стали міждержавні

інтеграційні процеси. У своєму розвитку вони можуть проходити такі етапи: 1) зона

вільної торгівлі; 2) митної спілки; 3) спільний ринок; 4) економічна спілка; 5) повна

інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики. Великого

значення набула інтеграція економічно розвинених країн світу.

Відбулися принципові зрушення в товарній структурі міжнародної торгівлі.

Значення сировини і продуктів харчування зменшилося, а палива — зросло. Значно

розширилася торгівля готовими виробами.

Міжнародні кредитні та позикові операції регулює МБВР. З 1992 p. він почав

обслуговувати і країни Східної Європи. Питаннями світової торгівлі займається

ГАТТ, валютно-фінансовими відносинами—МВСР. Сьогодні в центрі міжнародних

економічних відносин є конвертовані валюти. Розвинені країни давно стабілізували

національні валюти. Завдяки цьому вони можуть встановлювати нормальні

зовнішньоекономічні зв'язки, входити в міжнародні світові інтеграції, мати доступ

до передової технології, здійснювати патентно-ліцензійні операції. Конвертована

валюта відкриває шлях до ринкових відносин. Особливою тенденцією міжнародних

економічних відносин стало не тільки зростання інвестицій на модернізацію

виробництва, а й раціональне його розміщення. Усуваються шкідливі для людини і

навколишнього середовища енергоємні виробництва.

Світ сьогодні економічно інтегрується. Головна мета союзів держав, яких

сьогодні є 20, — господарське зближення в ім'я прогресу. Наймогутніший з них —

Європейський Союз. В 1992 p. підписано угоду про створення "спільного ринку"

між Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм (МЕРКОСУЛ). У 90-х рр.

заснувалося Чорноморське економічне співтовариство (Азербайджан, Болгарія,

Вірменія, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна). На початку 90-х рр.

підписано угоду між урядами США, Канади, Мексики про північноамериканський

"спільний ринок". Учені вважають, що у XX ст. розвиток людства відбувався під

знаком "визволення" енергії та атомного ядра, в XXI ст. визначальним стане

своєрідна психологічна революція. Пріоритет дістане розумова праця інженерів,

економістів, банкірів, юристів, зайнятих у невиробничій сфері. Світові запаси

сировини, енергії вичерпуються. На часі проблема регулювання світового

господарства в цілому. Найповніше цю функцію виконує 00Н, особливо її

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР), Конференція з торгівлі та розвитку

(ЮНКТАД), Організація з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма з

навколишнього середовища тощо.

Глобальне економічне регулювання здійснюють МВФ, ГАТТ. Світовий

характер мають також щорічні наради "Великої сімки". На сьогоднішньому етапі

світова економіка формується в процесі інтернаціоналізації господарського життя.

Понад 200 незалежних держав пов'язані у сфері виробництва, капіталовкладень,

міграції робочої сили в області науки і техніки. На 20 провідних країн припадає 80%

сільськогосподарського та промислового виробництва. Наступає потреба в

регулюванні всього світового господарства.

У сучасному світовому господарстві простежуються такі напрямки:

максимальний розвиток промисловості, зокрема переробної, причому з

використанням найновіших досягнень науки і техніки; переважає товарний тип

господарства, орієнтованого на ринок, де панує приватна власність. Продуктивні

сили спрямовані на розвиток науково-технічного прогресу, інформаційних

(комп'ютерних) технологій і послуг. Найголовніші галузі суспільного виробництва

— послуги, які асоціюються з екологічними, економічними і соціальними

факторами виробництва. Тут все підпорядковано інтересам суспільства, природи,

людини. Основне багатство — духовні цінності.

Ні одна із сучасних країн не може ефективно просуватися по шляху

економічного прогресу без інтеграції із світовим господарством. Стан національної

економіки дедалі більше залежить не від внутрішніх, а від зовнішніх виробничих

факторів, в тому числі міжнародного поділу праці, загального світового науково-

технічного розвитку, наявності сировинних ресурсів. Спроби побудови економіки

лише на основі самозабезпечення зазнають неминучого краху. Інтеграцією охоплені

не тільки основні галузі економіки, а й фінансова сфера. Так, наприклад, країни —

члени ЄС ввели спільну грошову одиницю — євро.