Неврогенні захворювання язика

Виділяють моторні й трофічні неврози, а також розлад чут­ливості. Моторні неврози язика виникають у більшості випадків при ураженнях під'язикового нерва і виражаються паралічами і парезами. Нейротрофічні розлади проявляються переважно кар­тиною вогнищевої десквамації, яка спостерігається на різних ділянках спинки язика, а іноді по всій її поверхні. Найбільше практичне значення мають порушення чутливості язика, виявом яких є анестезія, неврити, невралгія, глосодинія й глосалгія.

Невралгія язикового нерва. Ізольовано трапляється рідко. Здебільшого спостерігається одночасне ураження язикового і мандибулярного нервів як прояв захворювання третьої гілки трійчастого нерва.

Клініка. Біль у язиці сильний, приступоподібний; лока­лізується переважно у передній і середній третинах язика. Ви­никає у відповідній половині язика від різних подразників — тактильних, механічних, хімічних, термічних. Больові приступи короткочасні, тривають 1—2 хв. Біль може з'являтися від дотику ложки, а також під час приймання їжі або розмови від рухів язика. Ця обставина змушує хворого обмежувати його рухи. Внаслідок відсутності механічного очищення язик вкритий значною кількістю сіруватого або буруватого нальоту.

Лікування невралгії становить значні труднощі і не завжди ефективне. Запропонована низка способів лікування — медика­ментозні, фізичні, хірургічні, рефлекторні. Лікарські засоби рідко бувають ефективними, більш задовільні наслідки дає ново­каїнова блокада язикового нерва. Фізичні способи лікування, а саме: поверхнева рентгенотерапія, діатермія шийних симпатичних вузлів, іоногальванізація діють ефективніше, але через деякий час виникає рецидив. Більш сталими є результати алкоголізації язикового нерва. Цей спосіб лікування полягає у введенні 0,5

мл 80% етилового спирту з 2 мл 0,5% розчину новокаїну за ти­пом внутрішньоротової мандибулярної анестезії, не доводячи голку на 0,5 см до кістки (місце відгалуження язикового нерва).

Найефективнішим є хірургічне втручання — резекція язико­вого нерва. Однак операція супроводиться втратою чутливості спинки язика, внаслідок чого її застосовують рідко.

Глосалгія (glossalgia) — неврогенне захворювання язика, що характеризується парестезією (відчуттями поколювання, пе­чіння, пощипування, свербежу), яка локалізується в передніх двох третинах його, іноді тільки в кінчику.

У переважній більшості випадків парестезії мають симетрич­ний характер, але бувають й однобічними, асиметричними. Ви­никають вони спонтанно або після приймання подразливої їжі (гострої, пряної, кислої, солоної). Тривалість приступів різна: у одних хворих парестезія виникає часто, але триває кілька хви­лин, у інших — неприємне відчуття в язиці зберігається по­стійно, перебігає болісно, посилюючись увечері й вщухаючи уночі.

Захворювання спостерігається переважно у жінок середнього й похилого віку, чоловіки становлять 10% загальної кількості хворих. Етіологія глосалгії до кінця не з'ясована. Виникнення захворювання пов'язують з низкою причин. Останнім часом у розвитку глосалгії значне місце відводять органічним і функ­ціональним порушенням різних відділів ЦНС. Зміни нервової системи нерідко супроводяться вісцеральною патологією, при цьому висока частота виявлення у хворих на глосалгію захворю­вань органів травлення пояснюється анатомічною близькістю ядра блукаючого нерва, що іннервує травний канал, до ядра трійчастого нерва. Досить часто причиною глосалгії буває по­рушення функції статевих залоз у преклімактеричний і на по­чатку клімактеричного періодів. Також причиною глосалгії мо­жуть бути недостатність вітамінів групи В, наприклад пелагра і пелагроїдний стан.

Захворювання може розвинутися у зв'язку зі змінами ок-люзії, викликаними порушеннями в скронево-нижньощелеп­ному суглобі. Зміни в суглобі спричиняються до подразнення вушно-скроневого нерва (n.auriculotemporalis), яке потім пере­дається рефлекторно на язиковий нерв, що й призводить до ви­никнення глосалгії. Явища глосалгії розвиваються також у хво­рих на цукровий діабет, причому біль у язиці супроводиться болем голови, у ділянці вуха і в порожнині рота. Однією з при­чин глосалгії є мікрогальваноструми, що виникають у ротовій порожнині за наявності протезів із різних металів. Спосте­рігають декілька клінічних різновидів глосалгії.

Клініка. Глосалгія, як правило, не супроводиться видимими змінами язика. Звичайно СОПР, навіть за наявності скарг на сухість, добре зволожена. Однако у деяких випадках є ознаки гіпосалівації: CO гіперемійована, блискуча; слина тягуча,

піниста. Інколи спостерігається набряк язика, який виявляють за наявністю на ньому відбитків зубів. У клінічній картині глосалгії домінує переважно різко вира­жений больовий синдром. Біль відзначається сталістю, іноді на фоні постійних больових відчуттів виникають приступи особли­во пекучого болю з іррадіацією у щоку, бічні відділи шиї. Це гнітюче діє на психіку хворих, у частини із них розвивається канцерофобія. Захворювання може тривати в одних випадках місяці, в інших — роки. Інколи без лікування настає ремісія, але через деякий час знову виникає загострення. Диференціальна діагностика. Глосалгію необхідно диферен­ціювати від невралгії язикового нерва, для якої характерний гострий приступоподібний біль на одному боці язика і одно­бічний наліт. Лікування проводять з урахуванням чинників, які зумовили виникнення глосалгії. У зв'язку з цим проводять лікування ви­явленого основного захворювання. У разі недостатності вітамінів групи В добрий ефект дає вітамінотерапія. За наяв­ності канцерофобії призначають психотерапію, седативні засоби. При місцевому лікуванні необхідно усунути подразнювальні фактори, до яких належать гострі краї зубів, протезів, неповно­цінні пломби, протези із різнорідних металів. Глосодинію, пов'язану зі змінами у скронево-нижньощелепному суглобі, слід лікувати, застосовуючи відповідні конструкції протезів, які підвищують прикус. Для місцевого лікування явно вираженої глосалгії показане застосування новокаїнових блокад за типом мандибулярної ане­стезії. При зменшенні слиновиділення призначають 3% розчин калію йодиду, 1% розчин пілокарпіну всередину. Добрі наслідки одержані при застосуванні електрофорезу іонів натрію, ультра­звуку, діадинамічних струмів Бернара на ділянку язика, дарсон­валізації, електросну.

РОЗДІЛ 10 Передпухлинні захворювання й пухлини слизової оболонки порожнини рота і червоної кайми губ ПЕРЕДРАКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ РОТА І ЧЕРВОНОЇ КАЙМИ ГУБ Процеси, що передують розвитку пух­лини, називають передпухлинними, а відносно раку — передраковими. Ос­танні відрізняються від раку відсут­ністю однієї чи кількох ознак, які да­ють право діагностувати рак. Розвитку раку сприяють насамперед травми, особливо хронічні. Нерідко раку передують хронічні запальні за­хворювання, які супроводжуються еро­зіями і виразками, проліферативні про­цеси, доброякісні пухлини. Залежно від частоти переходу в рак розрізняють облігатні і факультативні передпухлинні процеси. Облігатні пе-редраки без лікування обов'язково че­рез різні проміжки часу призводять до розвитку раку. Факультативні передра-ки — це такі процеси, які не завжди спричинюють рак. До облігатних перед-раків належать: хвороба Боуена, боро­давчастий передрак червоної кайми губ, абразивний преканцерозний хейліт Манганотті, обмежений передраковий гіперкератоз червоної кайми губ. До факультативних передраків відносять: лейкоплакію ерозивну і верукозну, па­піломатоз, ерозивно-виразкову і гіпер-кератозну форми червоного плескатого лишаю та червоного вовчака, хронічні тріщини губ, шкірний ріг (фіброкерато-му Унни), кератоакантому, постпромене-вий стоматит. Нижче будуть розглянуті

всі облігатні й деякі факультативні передраки, а також добро­якісні та злоякісні пухлини СОПР і червоної кайми губ, які найчастіше трапляються в стоматологічній практиці.

Хвороба Боуена (morben Bowen). Уперше описана амери­канським дерматологом Дж.Боуеном 1913 р Має найбільшу по­тенційну злоякісність серед усіх передракових захворювань, вкладається в поняття cancer in situ. Найчастіше уражаються м'яке піднебіння, язичок, ретромолярна ділянка, язик.

Клініка. Осередок ураження (частіше один, рідше — два) яв­ляє собою обмежену застійно-червону пляму з гладенькою чи бархатистою поверхнею, на якій спостерігаються дрібні па­пілярні вирости. Унаслідок атрофії CO вогнище трохи западає порівняно з навколишніми тканинами. При локалізації уражен­ня на язиці сосочки язика у цій ділянці зникають.

Захворювання перебігає невизначений час. У деяких випад­ках швидко настає інвазивний ріст, в інших — воно роками за­лишається в стадії cancer in situ.

Діагностика. Діагноз підтверджується даними патогістоло-гічного дослідження, яке виявляє картину внутрішньо-епітеліального раку: поліморфізм клітин шипуватого шару, збільшення числа мітозів, неправильність їх, гігантські і бага­тоядерні клітини, акантоз, інколи гіпер- і паракератоз. Часто відзначається кератинізація окремих клітин шипуватого шару, можуть розвиватися справжні «рогові перлини». Базальна мем­брана і базальний шар збережені. У верхній частині власної пластинки виявляють інфільтрат із лімфоцитів і плазмоцитів.

Лікування хвороби Боуена полягає в повному видаленні осе­редків ураження в межах здорових тканин. Якщо це неможливо, то застосовують близькофокусну рентгенотерапію.

Бородавчастий передрак (praecancer verrucosus). Описав А.Л.Машкіллейсон 1965 р. Виникає майже виключно на чер­воній каймі нижньої губи Має вигляд вузла напівкулястої фор­ми, діаметром 4—10 мм, який підвищується над рівнем CO на 4—5 мм, розміщується на незміненіи червоній каймі. Зверху вузол покритий щільно прикріпленими сірими лусочками (мал. 91).

При патогістологічному дослідженні виявляють різко вира­жену обмежену проліферацію епітелію за рахунок розширення шипуватого шару; гіперкератоз часто чергується з паракерато-зом, спостерігаються дискомплексація і поліморфізм шипуватих клітин. Базальна мембрана не порушена. В сполучній тканині відзначається круглоклітинна інфільтрація (мал. 92).

Диференціальна діагностика. Слід проводити розмежування з папіломою, кератоакантомою, піогенною гранульомою.

Лікування полягає у повному хірургічному видаленні осеред­ку ураження в межах здорових тканин.

Абразивний преканцерозний хеиліт Манганотті (cheilitis abrasiva praecancrosa Manganotti). Описаний 1933 р. італійським дерматологом Манганотті. Трапляється переважно у чоловіків

Мал. 91 Бородавчастий передрак червоної кай­ми нижньої губи

Мал. 92 Патопстоло-гічна картина боро­давчастого передраку / гіперкератоз 2 — акантоз,? — понморфізм клітин ши­пуватого шару 4 — дис-компіексашя клітин базально­го unpv Мікрофотогріфія Забарвлюьіння гематоксиліном і еозином 36 об 9 ок 10

віком старше 50 років У виникненні хеиліту Манганотті значну роль відіграють вікові трофічні зміни тканин, особливо нижньої губи У зв'язку з цим у відповідь на різні подразники легко з'являються деструктивні процеси із млявим перебігом У пато­генезі захворювання слід враховувати порушення обміну речо­вин. функції травного каналу, наявність гіповітамінозу А

\1ал. 93 Абразивний преканцерозний хеиліт Манганотті

/Сіітка Клінічна картина характеризується наявністю на червоній каймі губи однієї, рідше двох і більше ерозій круглої, овальної або неправильної форми, розміщених збоку, ближче до середини червоної кайми. Поверхня ерозії гладенька, яскраво-червона. У деяких хворих вона покрита тонким шаром епітелію або на ній утворюються кірки. Ущільнення тканин в основі навколо ерозій не спостерігається. Ерозії існують тривалий час, інколи епітелізуються, а потім знову з'являються на тому само­му чи іншому місці (мал. 93).

При патогістологічному дослідженні виявляють дефект епітелію. По краях ерозії епітелій перебуває в стані про­ліферації, інколи з відокремленням епітеліальних острівців. У зоні проліферації в нижніх рядах шипуватого і базального шарів спостерігаються явища дискомплексації клітин У підлеглій сполучній тканині відзначається масивна запальна інфільтрація лімфоїдними та плазматичними клітинами.

Диференціальна діагностика. Диференціюють хеиліт Манга­нотті від ерозивної форми ЧВ, ЧПЛ і лейкоплакії, пухирчатки, БЕЕ і герпетичної ерозії.

Лікування. Перш за все слід усунути вплив місцевих подраз­нювальних чинників. Крім того, необхідні виявлення і лікування супутніх захворювань інших органів і систем. Якщо при цитологічному дослідженні ознаки малігнізації хейліту Манганотті не виявлені, то перед радикальним хірургічним втручанням проводять загальне і місцеве лікування. Високий ефект дає вживання концентрату ретинолу, а також нікотинової кислоти, нероболу.

Місцеве призначають аплікації концентрату ретинолу, кортико-

стероїдні мазі. метилурацилову мазь, солкосерил. Якщо консерва­тивне лікування протягом 1 міс не приводить до епітелізації ерозії, показане хірургічне видалення осередку ураження.

Обмежений передраковий гіперкератоз червоної кайми губ (hy-perkeratosis praecancrosa circumscripta) описаний А.Л.Маш-кіллейсоном 1965 p. Хворіють переважно чоловіки середнього віку. Процес локалізується на червоній каймі нижньої губи, збоку від центру.

fCiim'Ka. Захворювання являє собою осередок зроговіння по­лігональної форми, розміром понад 2 мм. Він не підвищується над рівнем епітелію, а іноді западає. Поверхня його покрита тонкими щільно прикріпленими лусочками.

Патогістологічна картина характеризується обмеженою про­ліферацією епітелію, вираженим гіперкератозом, дискомплек-сацією і поліморфізмом шипуватих клітин. У сполучній тканині виявляють поліморфноклітинну інфільтрацію.

Диференціальна діагностика. Проводять розмежування з лей­коплакією і ЧПЛ.

Лікування полягає в хірургічному видаленні осередку ура­ження у межах здорових тканин.

Шкірний ріг (cornu cutaneum) — обмежена гіперплазія епітелію з різко вираженим гіперкератозом, що за виглядом і щільністю нагадує ріг. Виникає на червоній каймі губи, частіше нижньої, у людей віком старше 60 років.

Клініка досить типова. Ураження являє собою чітко обмеже­не вогнище діаметром до 1 см, від якого відходить конусопо­дібної форми виступ заввишки не більше ніж 1 см. Колір його брудно- чи коричнево-сірий (мал. 94).

Шкірний ріг може існувати роками, проте в будь-яку миіь можливе настання малігнізації. Про неї свідчать поява запален­ня і ущільнення навколо основи рога, посилення інтенсивності зроговіння

За допомогою патогістологічного дослідження виявляють іначнии гіперкератоз. Рогові маси у вигляді конусу піднімаються над поверхнею епітелію. В епітелії' під роговими масами виявляють акантоз. У підлеглій сполучній тканині відзначається дифузний інфільтрат із лімфоїдних і плазма­тичних клітин (мал. 95).

Лікування полягає в хірургічному видаленні осередку ура­ження в межах здорових тканин.

Кератоакантома (ceratoacanthoma) — доброякісна епідермаль­на пухлина, яка найчастіше локалізується на червоній каймі нижньої губи, рідше — на язиці.

К.ині\а. Захворювання починається з утворення на іубі чи язиці сіро-червоного вузлика з кратероподібним заглибленням у центрі, яке виповнене роговими масами. Протягом І міс пухли­на досягає максимального розміру (2,5 х 1 см). Можливий різний розвиток кератоакантоми. Найчастіше через 6—8 міс вона

14 8-151

\їа.ч. 94 Шкірний ріг на червоній каймі ниж­ньої г\би

Мал. 95 Патопстоло- гічна картина шкірного рога / — різко вираженим ппер кер.поз 2 — перивлскуіярнл вогнищева інфільтрація вллє ноі пти-тинкн сіизової обо юіїки Мікро<1>о гогрлфія Зі барйлюв.іння ге^атоксіпіном і еозином 36 об 9 Ok 10

або сама по собі зникає, при цьому на Гі місці утворюється ат­рофічний пігментований рубець, або трансформується в рак

Патопстологічна характеристика кератоакантоми подібна до такої спиноцелюлярного раку Відзначається кратероподібне заглиблення, вистелене епітелієм і виповнене роговими масами — рогова чаша, яка є морфологічною ознакою кератоакантоми

Епітелій перебуває в стані акантозу. Епітеліальні вирости гли­боко проникають у підлеглу сполучну тканину. В базальному шарі спостерігається дискомплексація клітин. У сполучній тка­нині виявляють інфільтрат, утворений лімфоїдними і плазма­тичними клітинами.

Диференціальна діагностика. У деяких випадках диферен­ціювати кератоакантому і плоскоклітинний рак важко: наяв­ність патологічних мітозів у клітинах, їх поліморфізм і атипія, інфільтративний ріст пухлини свідчать про її злоякісність.

Диференціальну діагностику кератоакантоми слід проводити з метою відмежування її від бородавчастого передраку і раку.

Лікування кератоакантоми хірургічне — видалення у межах здорових тканин.