Колагенози

В основі колагенових захворювань лежить дифузне ураження сполучної тканини і судин, яке анатомічне характеризується генералізованою альтерацією неклітинних компонентів сполуч­ної тканини, в першу чергу колагенових волокон і білка колаге­ну, що входить до їх складу. До колагенових хвороб відносять системний червоний вовчак (СЧВ), системну склеродермію, ревматоїдний артрит і ревматизм, вузликовий періартеріїт, дер­матоміозит. Переважна більшість цих захворювань супроводить­ся змінами СОПР. Вони носять різний характер: від фізіологічних порушень до значних ушкоджень її з вираженими клінічними і морфологічними проявами.

Найглибше вивчена картина змін у порожнині рота при склеродермії. Зміни шкіри і CO рота виявляються у всіх хворих і характеризуються трьома стадіями: набряком, ущільненням і атрофією. Набряк спостерігається переважно у ділянці CO щік, язика. У разі переходу патологічного процесу в стадію атрофії CO стає блідою, стоншеною, з виразним судинним малюнком.

Вона легко ранима, має сліди травм, виразки. Особливо харак­терні зміни язика. Він покритий білим нальотом, укорочений, зменшений в об'ємі, його рухомість обмежена. Відзначається виражена атрофія сосочків язика, він має вигляд лакованого. Інколи з'являються ерозії й виразки, які довго не загоюються. Внаслідок виражених явищ атрофії спостерігається різке сто­ншення губ, носа. Шкіра обличчя атрофована, лискуча. Відзначаються біль у скронево-нижньощелепному суглобі, об­межене відкривання рота.

При колагенових захворюваннях досить часто спосте­рігається десквамативний глосит. Припускають, що первинне ураження мікроциркуляторного русла, зумовлене імунопатоло-гічними реакціями, призводить до генералізованої дезорганізації сполучної тканини і вторинних змін в язиці, як і в інших орга­нах та тканинах. Для цих захворювань характерна сухість у роті різного ступеня. Інколи вона буває настільки значною, що ут­руднює мову, приймання їжі, створює умови для розвитку за­пальних змін СОПР.

Найбільшою мірою сухість у роті виражена при синдромі Шегрена (сухий кератокон'юнктивіт, хронічний паренхіматоз­ний паротит, ксеростомія), який розвивається у хворих на СЧВ, системну склеродермію і ревматоїдний артрит. У початковій стадії захворювання СОПР яскраво-червона, легко травмується;

слини мало, вона піниста, в'язка; язик сухий, губи покриті кірками, нерідко виникають заїди. У пізній стадії на CO спосте­рігаються явища зроговіння; язик складчастий, сосочки його атрофовані; губи сухі, в тріщинах.

Таким чином, ураження СОПР при колагенових захворю­ваннях, як і при інших захворюваннях внутрішніх органів і сис­тем, являє собою місцевий прояв загальної патології організму з властивими йому клінічними і патоморфологічними змінами. Зважаючи на значне поширення різних уражень твердих тканин зуба, пародонта, CO і роль одонтогенних вогнищ інфекції в па-югенезі колагенозів, слід проводити ретельну санацію порож­нини рота в осіб з колагеновими захворюваннями.

РОЗДІЛ 15 Лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ Терапія будь-якого захворювання СОПР має грунтуватися на всебічному уявленні про біологічні й патофізіоло­гічні процеси, які в ній відбуваються. На сьогодні успіх лікування захворю­вань СОПР забезпечується за умови проведення комплексної терапії, метою якої є поєднання впливу на причин­ний фактор, патогенетичні механізми розвитку захворювання та вжиття за­ходів щодо усунення його симптомів. Оскільки значна частина уражень СОПР виникає на тлі різних соматич­них захворювань, то необхідно поряд з етіотропним, патогенетичним і сим­птоматичним лікуванням захворювань СОПР проводити оздоровлення орга­нізму в цілому. Для цього лікар-сто­матолог має спиратися на дані цілого комплексу клінічних і лабораторних досліджень та залежно від виявленої при обстеженні патології залучати до лікування лікарів іншого медичного фаху (терапевта, ендокринолога, дер­матолога, оториноларинголога, алерго­лога тощо). Слід наголосити на важливості ролі консиліуму при обстеженні, діагностиці, лікуванні захворювань СОПР з тяжким перебігом або навіть при легкому по­чатку захворювання у разі приєднан­ня й наростання нової небажаної сим­птоматики, а надто якщо у лікаря ви­никали сумніви щодо правильності ро­зуміння розвитку хвороби або вибору

лікувальної тактики. Нехтуючи такою можливістю, лікар при­пускається професійної й деонтологічної помилки. Виявивши прямі зв'язки змін у ротовій порожнині з сома­тичними захворюваннями (наприклад, ендокринними, хвороба­ми крові тощо), в разі тяжкого стану хворого або погіршення його загального самопочуття в процесі лікування лікар-стоматолог повинен домогтися негайної госпіталізації та по­дальшого обстеження і лікування хворого в стаціонарних умо­вах. Проте у більшості хворих патологія СОПР потребує амбу­латорного лікування, і всі призначення, в тому числі й загальнотерапевтичні, виконує лікар-стоматолог. Майже всі хворі з патологією СОПР, а передусім люди зрілого віку, мають явне чи приховане почуття тривоги, стурбо­ваності своїм станом. Особливо це стосується хворих, обтяже-них вегетосудинними розладами, для яких далеко не останнє значення має виважене, заспокійливе слово лікаря. Він має в зрозумілій формі розтлумачити хворому суть його захворюван­ня, а за потреби призначити препарати транквілізуючої дії, за-гальнотонізуючі чи вегетотропні засоби, не забувши виписані в рецепті ліки підкріпити добрим словом. Важливою ланкою лікування захворювань СОПР є харчу­вання. Їжа має бути не лише раціональною й збалансованою, а й приготованою з урахуванням необхідності механічного, хімічного й термічного захисту CO. При певних видах ураження хворим рекомендують низку обмежень у дієті. Так, наприклад, при кандидозах СОПР виключають або обмежують у раціоні харчування продукти, що містять велику кількість вуглеводів. Проте найважливішим і найвідповідальнішим заходом є вибір методу фармакотерапії того чи іншого захворювання СОПР, що неможливо без широкої обізнаності лікаря з арсена­лом сучасних лікарських засобів та їх фармакотерапевтичними спроможностями. ЗАСОБИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ЗАСОБИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ Антибіотики. У випадку, якщо ураження СОПР зумовлене або ускладнене мікрофлорою і набуває септичного характеру, що здебільшого спостерігається при тяжкому перебігу БЕЕ, ви­разково-некротичного, гострого афтозного, гострого герпетич-ного та гангренозного стоматиту, а також інших уражень, що супроводжуються значним порушенням загального стану хво­рого, показане парентеральне введення антибіотиків. Вибір ан­тибіотиків зумовлюється характером патологічного процесу, сту­пенем його тяжкості, імунологічним станом макроорганізму, біологічними властивостями мікроорганізмів, що викликають чи

ускладнюють перебіг захворювання, та переносністю анти­біотиків організмом хворого.

З метою запобігання розвиткові дисбактеріозу поряд з анти­біотиками призначають протектори протигрибкової дії.

Ампіциліну натрієва сіль (флакони по 0,25 г (250 000 ОД) та 0,5 г (500 000 ОД). Має широкий спектр антимікробної дії. Ефективний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Бактерицидна дія пов'язана з порушенням процесу біосинтезу клітинної стінки бактерії. Максимально ак­тивний у кислому середовищі. Призначають по 250—500 мг кожні 4—6 год внутрішньом'язово або внутрішньовенне. Для внутрішньом'язового введення дозу препарату розчиняють в 1,5—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вводять одразу після розчинення. Для внутрішньовенного введення вміст фла­кона розчиняють у 10—20 мл ізотонічного розчину натрію хлори­ду. Вводять краплинне або струменем. Курс лікування — 5—7 діб.

Ампіциліну тригідрат (таблетки по 0,25 г). За фармаколо­гічними властивостями подібний до ампіциліну натрієвої солі. Не руйнується в кислому середовищі шлунка, добре всмок­тується при введенні всередину. Призначають усередину по 0,5 г (2 таблетки) 4—6 разів на добу протягом 6—10 діб.

Ампіокс (капсули по 0,25 г і флакони по 0,1, 0,2, 0,5 r) — комбінований препарат, що містить ампіцилін і оксацилін. Призначають по 0,5—1 г 3—4 рази на добу. Для внут­рішньом'язового введення вміст флакона (100, 200, 500 мг) роз­чиняють у 1,25 мл води для ін'єкцій і вводять одразу після роз­чинення. Добова доза становить 2—4 г. Вводять за 3—4 прийоми.

Бензилпеніциліну калієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД). Призначають по 500 000 ОД внутрішньом'язово через кожні 4 год протягом 5—6 діб при гострих запальних про­цесах щелепно-лицевої ділянки і порожнини рота, які викли­кані коковими мікроорганізмами, а також при спірохетозі та хворобі Філатова.

З метою запобігання анафілактичному шоку, зумовленому застосуванням препаратів пеніциліну, треба з'ясувати, як пацієнт переносить лікарські засоби цієї групи, а перед почат­ком лікування поставити внутрішньошкірну пробу.

Бензилпеніциліну натрієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД). Показання ті самі, що й для бензилпеніциліну калієвої солі. Вводять ex tempore внутрішньом'язово або підшкірно через кожні 4 год по 500 000 ОД препарату, розчине­ного в 1—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну. Курс лікування — 5—6 діб.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (флакони по 600 000 ОД). Має пролонговану дію. Вводять внутрішньом'язово по 300 000 ОД 2 рази на добу. Вміст флакона розчиняють у 2—4 мл сте­рильної дистильованої води.

Гентаміцину сульфат (флакони по 0,08 г). Має широкий спектр антимікробної дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів та пеніциліночутливих штамів стафілокока при гострих одонтогенних септичних станах, опіках та виразково-некротичних ураженнях. Призначають по 0,04— 0,08 г внутрішньом'язово через кожні 8 год. Курс лікування — 7-Ю діб.

Канаміцину сульфат (флакони по 0,5 і 1 г — 500 000 і 1 000 000 ОД). Антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно кислотостійких бактерій, більшості грампозитивних і грамнегативних бактерій. Діє на мікроорганізми, які рези­стентні до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетра­цикліну, левоміцетину, еритроміцину. В крові зберігається в необхідній концентрації протягом 8 год. Призначають при ту­беркульозному та виразково-некротичному ураженні СОПР внутрішньом'язово по 0,5 г через 12 год протягом 5—6 діб.

Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г, флакони по 0,1, 0,25, 0,5 r). Належить до групи макролідних антибіотиків. За спектром і механізмом протимікробної дії близький до еритро­міцину. Активний щодо стафіло-, стрепто- і пневмококів, при різних вогнищевих та гнійно-септичних інфекціях, особливо тих, які викликані пеніциліностійкими штамами стафілокока. Діє переважно бактеріостатичне, максимально проявляючи ак­тивність у лужному середовищі. Курс лікування — 5—7 діб. Призначають усередину при виразково-некротичних ураженнях СОПР по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу після їди.

Олететрин (таблетки по 0,125 г і капсули по 0,25 г) — ком­бінований препарат, який складається з олеандоміцину фосфату і тетрацикліну у співвідношенні 1:2. Призначають при виразко­во-некротичних ураженнях СОПР, катаральному, ерозивному, гонорейному стоматиті по 0,25 г 4—6 разів на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс — 5—14 діб.

Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,05, 0,1, 0,25 г). Ан­тибіотик широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій, мікоплазм, крупних вірусів і деяких найпростіших. Бакте­ріостатична дія пов'язана з порушенням біосинтезу білка мікроорганізмами. Сумісний в розчинах з канаміцином, лінкоміцином, ізотонічним розчином натрію хлориду та 5% розчином глюкози.

Карбеніциліну динатрієва сіль (флакони по 1 г) — на­півсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, ефективний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій. Не впливає на стафілококів, що утворюють пеніциліназу. Швидко всмок­тується, ефективна концентрація в крові зберігається протягом 6—8 год. Стійкість мікрофлори розвивається повільно. Призна­чають для внутрішньом'язового введення при тяжких виразко­во-некротичних ураженнях, зумовлених протеєм та іншими

грамнегативними мікроорганізмами, інфікованих опіках щелеп­но-лицевої ділянки: 1 г препарату розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій і вводять через 4—6 год. У тяжких випадках препарат вводять внутрішньовенне краплинно (1 г препарату розчиняють у 20 мл 5% розчину глюкози). Вводять по 4—5 г препарату 5—6 разів на добу. Курс лікування — 4—5 діб.

Левоміцетин (порошок, таблетки по 0,5 г, капсули по 0,25 г, таблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою, по 0,25 г). Синтетичний аналог антибіотика хлорамфеніколу. Широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, рикетсій, великих вірусів. Впливає на штами бактерій, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрепто­міцину, сульфаніламідних засобів. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР, гонорейному стоматиті, ерозивній та виразковій формі ЧПЛ по 0,25-0,5 г 3—4 рази на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс лікування — 8—10 діб.

Можливі алергічний висип, подразнення СОПР, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, кандидамікоз.

Лінкоміцину гідрохлорид (30% розчин в ампулах по 1 та 2 мл;

желатинові капсули по 0,25 г). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів (стафіло-, стрепто- і пневмококів) і деяких анаеробів (збудників газової гангрени, правця). Впливає на мікроорганізми, стійкі до препаратів групи пеніциліну, стреп­томіцину, тетрацикліну. Ефективна концентрація досягається через 2—4 год після введення і підтримується 6—8 год. Добре проникає в різні органи та тканини. Призначають при виразко­во-некротичних ураженнях, бешисі, інфікованих ранах обличчя і СОПР внутрішньом'язово по 0,3—0,6 г 2—3 рази на добу через 2—3 год або по 2 капсули 3—4 рази на добу після приймання їжі. Усередину призначають по 0,2—0,25 г 4 рази на добу про­тягом 5—6 діб.

Фузидин-натрій (таблетки по 0,125 і 0,25 г). Має відносно вузький спектр антимікробної дії. Активний відносно ста­філокока, коринебактерій дифтерії, менінгокока, клостридій, лістерій. Діє на мікроорганізми, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, еритроміцину, левоміцетину. Менш активний щодо стрепто- й пневмокока. Неактивний до біль­шості грамнегативних мікроорганізмів, грибів, найпростіших. Призначають при тяжких одонтогенних септичних станах, вираз­ково-некротичному ураженні, інфікованих ранах, опіках СОПР і шкіри обличчя, гонорейному стоматиті по 0,5 г 3 рази на добу з різними стравами чи молоком. Курс лікування — 7—14 діб.

Поліміксину М сульфат (таблетки по 500 000 ОД, флакони по 500 000 і 1 000 000 ОД). Активний щодо грамнегативних мікро­організмів. Діє на синьогнійну паличку, яка резистентна майже до всіх антибіотиків. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР і шкіри обличчя по 500 000 ОД у таб­летках 4—6 разів на добу. Курс лікування — 5—10 діб.

Цефалоридин — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегатив­них коків, клостридій, коринебактерій, деяких грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір. Неактивний щодо мікобактерій туберкульозу, рикетсій, вірусів, найпростіших. Призначають з розрахунку 0,03—0,06 г на 1 кг маси тіла внутрішньовенне чи внутрішньом'язово 2—3 рази на добу.

Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г — 200 000 і 250 000 ОД). Активний щодо грампозитивних і грамнегативних коків, збудників коклюшу, трахоми, сифілісу, а також бруцел, ри­кетсій, актиноміцетів, мікоплазм, деяких найпростіших, вели­ких вірусів. Неактивний відносно грамнегативних мікроорганіз­мів родини кишкових бактерій, мікобактерій туберкульозу, грибів і дрібних вірусів. Синергічне діє з антибіотиками тетра-ииклінової групи, левоміцетином, препаратами нітрофуранового ряду.-Застосовують при виразково-некротичних та сифілітичних ураженнях, інфікованих ранах, опіках, бешиховому запаленні шкіри обличчя та СОПР. Призначають по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу протягом 5—6 діб за 1 год до вживання їжі.

Ерициклін (капсули по 0,25 г). Впливає на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Ефективний щодо мікрофлори, чутливої до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину. При­значають при гнійно-запальних процесах обличчя (піодермія, інфіковані рани) по 1 капсулі через ЗО хв після споживання їжі 4—6 разів на добу.

Далацин Ц (кліндаміцин) — капсули по 0,15 г (16 капсул в упаковці) і ампули по 2 мл 15% розчину («Золотий стан­дарт»), для лікування змішаних інфекційних уражень, викли­каних анаеробними і грампозитивними аеробними мікро­організмами.

Сульфаніламідні препарати блокують включення пара-амінобензойної кислоти в синтез фолієвої кислоти мікробних клітин, що зумовлює пригнічення росту і розмноження мікро­організмів. Призначаючи ці лікарські засоби, слід пам'ятати, що для досягнення бактеріостатичного ефекту необхідно застосову­вати ударні дози на початку курсу лікування з подальшим по­стійним підтриманням високих концентрацій сульфаніламідних засобів у крові. Приймають їх натще, запиваючи лужним розчи­ном. Курс лікування сульфаніламідними засобами, як правило, становить 6—7 діб.

Крім бактеріостатичної дії сульфаніламідні препарати мають і протизапальний ефект, що пов'язаний з їх властивістю змен­шувати міграцію лейкоцитів та загальну кількість клітинних елементів і частково стимулювати вироблення глюкокорти-коїдів. Сульфаніламідні засоби дають і жарознижувальний ефект за рахунок їх впливу на процес теплоутворення в тканинах. Во­ни здатні знижувати інтоксикацію, яка спричинюється продук­тами тканинного розпаду.

Етазол (таблетки по 0,25—0,5 г). Призначають при рановій інфекції, бешисі, ангіні по 1 г кожні 4 год протягом 6 діб.

Бактрим (бісептол) — комбінований препарат, що містить 0,4 г сульфаметоксазолу та 0,08 г триметоприму (для дорослих). Забезпечує бактерицидний ефект відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі бактерій, не чут­ливих до сульфаніламідних препаратів. Призначають по 2 таб­летки 2 рази на добу (вранці й увечері) після вживання їжі. Курс лікування — 5—14 діб.

Препарати сульфонового ряду (діафенілсульфон, солюсуль-фон) пригнічують розвиток мікобактерій лепри і туберкульозу шляхом порушення ферментативних процесів у них.

Діафенілсульфон (порошок і таблетки по 0,025 і 0,05 г). При лепрі лікування проводять циклами по 4—5 тиж з однодобовою перервою через кожні 6 діб. Перші 2 тиж призначають по 0,05 г 2 рази на добу, потім 3 тиж — по 0,1 г 2 рази на добу. Після перерви протягом 2 тиж лікування повторюють. Курс лікування складається з 4 циклів. Через 1—1,5 міс лікування повторюють. При герпетиформному дерматиті Дюрінга призначають по 0,05 г

2 рази на добу до одужання.

Солюсульфон (порошок). При лепрі призначають внут-рішньом'язово у вигляді 50% свіжоприготованого розчину 2 ра­зи на тиждень за схемою: 1-ша ін'єкція — 0,5 мл, потім дозу поступово збільшують на 0,5 мл, доводячи до кінця 6-го тижня до 3 мл; починаючи з 7-го тижня і до кінця курсу лікування вводять по 3,5 мл. Курс лікування становить 6 міс (50 ін'єкцій).

Призначаючи антибактеріальні препарати, особливо хворим

3 обтяженим загальним станом, алергічними захворюваннями, треба ретельно зважити доцільність їх застосування, щоб не викликати нових, серйозніших ускладнень. Керуючись прави­лами раціонального призначення антибіотиків та сульф­аніламідних засобів, необхідно враховувати "їх фармакокінетику в тканинах і середовищах організму, рН тканин та секретів (впливає на активність лікарських засобів), спектр та характер антимікробної дії.

Противірусні препарати. Ремантадин (таблетки по 0,05 г) во­лодіє противірусною активністю, ефективний щодо вірусів гру­пи А, справляє антитоксичний вплив при грипі, спричиненому вірусом В. Застосовують при герпетичному та гострому афтоз-ному стоматиті, простому пухирцевому та оперізувальному ли­шаї, рецидивному герпесі. У 1-шу добу захворювання призна­чають по 0,1 г 3 рази на добу, у 2-гу й 3-тю — по 0,1 г 2 рази на добу, на 4-ту — 0,1 г 1 раз на добу. Для профілактики грипу приймають по 0,05 г (1 таблетці) 1 раз на добу протягом 10—15 діб. Протипоказаний при вагітності, тиреотоксикозі, гострих захворюваннях печінки та нирок.

Бонафтон (таблетки по 0,1 г, вкриті оболонкою). Нейтра­лізує віруси герпесу й аденовіруси. Застосовують при гострому

герпетичному та грипозному стоматиті, простому і опе­різувальному лишаї, кору, коклюші, ящурі, інфекційному моно­нуклеозі. Призначають по 0,1 г 3—4 рази на добу протягом З— 20 діб (можливі біль голови, пронос).

Арбідол (таблетки по 10 шт. в упаковці) — препарат з широ­ким спектром противірусної активності. Включений у реєстр життєво необхідних противірусних препаратів. Арбідол активно впливає на віруси різних ГРВІ та грипу А і В. Його молекула проникає в клітину і руйнує вірус у ранній стадії його репро­дукції: далі він уже не поширюється. Арбідол активує захисні сили організму, стимулює вироблення ним власного інтерфе­рону, «запускає» механізми імунітету, підвищує стійкість не тільки до вірусу грипу, а й до збудників інших ГРВІ, володіє імунокоригуючими властивостями, запобігає розвиткові пост-грипозних ускладнень та загострень різних хронічних захворю­вань. Показаний для екстреної профілактики (особам, що зна­ходились у контакті з хворими) й лікування грипу А і В та інших ГРВІ у дорослих; як імунокоректор застосовується у комплексному лікуванні хронічного рецидивного герпесу і низ­ки бактеріальних інфекцій у пацієнтів зі зниженим імунним статусом. Профілактичний курс — 10—20 таблеток, лікувальний — до ЗО таблеток.

Протикандидозні препарати. Ністатин (таблетки по 250 000 і 500 000 ОД). При прийманні всередину погано всмоктується і в травному каналі створюється висока концентрація препарату, яка достатня для досягнення лікувального ефекту при кандидозі CO органів травлення. Фунгістатичні концентрації ністатину в крові та тканинах внутрішніх органів досягаються лише при прийманні великих доз — 6 000 000 — 8 000 000 ОД і більше. Натомість при місцевому використанні (погано всмоктується CO) утворюються високі концентрації в осередках ураження. Ністатин активний відносно дріжджеподібних грибів, аспергіл, грибів роду Geotrichum, деяких найпростіших (амеб, лейш-маній). Призначають усередину по 500 000 ОД 3—4 рази на добу протягом 10—14 діб. У разі необхідності курс повторюють через 2—3 тиж. При генералізованих кандидозах дозу ністатину збільшують до 8 000 000 ОД.

Леворин (таблетки і капсули по 500 000 ОД, суха суспензія у флаконах для приймання всередину по 2 000 000 і 4 000 000 ОД). Активний відносно дріжджеподібних грибів, у тому числі грибів роду Candida, та деяких найпростіших. Призначають по 1 таблетці або капсулі 2—4 рази на добу протягом 10—12 діб. Після перерви 4—7 діб курс повторюють.

Амфоглюкамін (таблетки по 100 000 ОД). Має протигрибко­вий ефект, активний щодо дріжджеподібних грибів та збудників глибоких і системних мікозів. Призначають по 200 000 ОД 2 ра­зи на добу після їди. Курс лікування — 2—4 тиж. У разі потреби повторний курс проводять через 5—7 діб. Можливі нудота, блю­зі* 323

вання, пронос, підвищення температури тіла, зміни в формулі крові, гіпокаліємія, анемія, нефротоксичний ефект.

Амфотерицин В — антибіотик, що виділяється актиноміцетом Streptomyces nodosus. Випускається у флаконах по 50 000 ОД для внутрішньовенних ін'єкцій у комплекті з 5% розчином глюкози (розчинник), а також у вигляді порошку для інгаляцій та мазі в тубах по 15 і ЗО г. Має широкий спектр протигрибкової дії. Ефек­тивний при хронічних і гранулематозних дисемінованих формах кандидозу, плісеневих мікозах, бластомікозі. Перед застосуванням вміст флакона розчиняють у 5% розчині глюкози, вводять внут­рішньовенне при хронічних дисемінованих формах кандидозу, що не піддається іншим видам протигрибкової терапії.

Мікогептин (таблетки по 50 000 ОД) — полієновий анти­біотик, близький до амфотерицину В, активний проти збуд­ників глибоких і системних мікозів та дріжджеподібних грибів. Застосовується при лікуванні вісцеральних мікозів. Признача­ють по 250 000 ОД (250 мг) 2 рази на добу протягом 10—14 діб.

Протизапальні засоби. Значна частина захворювань СОПР у своєму патогенезі має запальну реакцію. У разі розвитку дуже гострого запалення СОПР (особливо при тяжких формах вираз­ково-некротичного, герпетичного, афтозного стоматитів, БЕЕ, деяких симптоматичних ураженнях СОПР при грипі, кору та ін.) лікар вдається до застосування протизапальних засобів. 3-поміж цих засобів найширше використовують препарати сте­роїдної та нестероїдної природи, вибір яких проводять дифе­ренційовано, з урахуванням клінічних проявів та патоморфоло-гічної суті захворювання.

До нестероїдних протизапальних засобів (НПЗ) належать похідні саліцилової кислоти, піразолону та антра-нілової кислоти.

Похідні саліцилової кислоти здатні знижувати су­динну проникність і зменшувати ексудативну фазу запальної реакції за рахунок роз'єднання окисного фосфорилування, гальмування синтезу простагландинів, блокади рецепторів ме­діаторів запалення. Меншою мірою (в звичайних дозах) вони впливають на проліферативну фазу, а у високих дозах при­гнічують біосинтез сульфатів і глікозаміногліканів, прискорю­ють дозрівання колагену, виявляють слабкі імунодепресивні властивості. Крім протизапального справляють болезаспокійли­вий і жарознижувальний вплив.

У процесі гідролізу саліцилати ацетилюють білки, перетво­рюючи їх на антигени. У зв'язку з цим можуть виникати алер­гічні й анафілактичні реакції (висип на шкірі, набряк повік, язика, губ, обличчя, гортані, тромбоцитопенічна пурпура). Крім того, можливі нудота, блювання, біль у животі, анорексія, інколи пронос, шум у вухах, послаблення слуху та зору, дип­лопія, підвищена пітливість, загальна слабкість, неспокій, незв'язна мова, зрідка — галюцинації, судоми).

Призначаючи саліцилати, слід враховувати протипоказання до їх застосування: захворювання з повільним згортанням крові, особливо гемофілія; легеневі, шлункові, маткові кровотечі, за­хворювання травного каналу (гастрит, виразкова хвороба), хво­роби печінки, що супроводжуються портальною гіпертензією, ідіосинкразія. З осторогою їх призначають хворим на брон­хіальну астму.

Саліцилатам притаманний антагонізм з індометацином. Протизапальний ефект їх посилюється гексаметилентетраміном та кортикостероїдами. Болезаспокійливий ефект саліцилатів по­тенціюється наркотичними аналгетиками, амідопірином, фен­ацетином.

Кислота ацетилсаліцилова (таблетки по 0,25 і 0,5 г) є потуж­ним інгібітором синтезу простагландинів, інгібує активність ме­діаторів запалення (гістаміну, серотоніну). Зменшує енергетичне забезпечення осередку запалення, стабілізує мембрани лізосом, посилює виділення ендогенних кортикостероїдів. Порівняно з натрію саліцилатом має більшою мірою виявлену болезаспо­кійливу та жарознижувальну активність і меншою — протиза­пальну. Має протизгортальні властивості за рахунок отримання адгезивності та агрегації тромбоцитів. Призначають по І таб­летці 3—4 рази на добу.

Саліциламід (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Його болезаспо­кійлива, протизапальна та жарознижувальна активність у 1,5 разу менша, ніж ацетилсаліцилової кислоти, проте він рідше викликає побічні явища порівняно з іншими саліцилатами. Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.

Натрію саліцилат (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Пригнічує запа­лення в організмі людини і тварин, впливаючи на різні його елементи, знижує судинну проникність і зменшує ексудативну фазу запалення. Призначають по 0,25-0,5 г 2—5 разів на добу.

Седалгін — таблетки з вмістом кислоти ацетилсаліцилової та фенацетину по 0,2 г, фенобарбіталу 0,025 г, кофеїну 0,05 г, ко­деїну фосфату 0,01 г (по 10 таблеток в упаковці). Призначають по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу як болезаспокійливий засіб при невралгії, невриті, болю голови та ін.

Цитрамон — таблетки із вмістом кислоти ацетилсаліцилової 0,24 г, фенацетину 0,18 г, кофеїну 0,03 г, какао 0,03 г, кислоти лимонної 0,02 г, цукру 0,5 г. Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.

Похідні піразолону. Антипірин (таблетки по 0,25 г). Швидко і повністю всмоктується із травного каналу. Має слаб­ку болезаспокійливу та протизапальну і значну жарознижуваль­ну активність. На відміну від саліцилатів, не впливає на гіпофіз-адреналову систему. Знижує проникність клітинних, субклітинних мембран і капілярів, підвищує їх резистентність і гальмує запальну реакцію, діє гемостатичне. Призначають по 0,25—0,5 г 2—3 рази на добу. Як кровоспинний засіб локально

використовують 10—20% розчин. Протипоказаний при захворю­ваннях крові та схильності до алергічних захворювань.

Амідопірин (таблетки по 0,25 г). Призначають 3 рази на добу.

Анальгін (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Призначають 3—4 рази на добу.

Пенталгін — таблетки, до складу яких входять амідопірин і анальгін — по 0,3 г, кофеїн-бензоат натрію — 0,05 г, кодеїн — 0,015 г, фенобарбітал — 0,01 г. Призначають по 1 таблетці як болезаспокійливий засіб.

Бутадіон (капсули і таблетки по 0,05 і 0,15 г та 5% мазь). За механізмом дії нагадує амідопірин, але більшою мірою при­гнічує проліферативні процеси. Затримує виділення з організму іонів натрію та хлору, зменшує діурез та збільшує об'єм цирку­люючої плазми. Зменшує засвоєння щитоподібною залозою йо­ду і пригнічує її функцію, знижує активність ензимів циклу Кребса, розділяє окисне фосфорилування і тим самим гальмує біоенергетичні процеси в осередку запалення. Протипоказаний при патології травного каналу, крові, нервової системи та схильності до алергічних реакцій. Призначають по 0,1 г 4—6 разів на добу після вживання їжі.

Ортофен (таблетки по 0,025 г). Призначають при дифузних захворюваннях сполучної тканини по 0,025—0,05 г 2—3 рази на добу одразу після їди. Курс лікування — 5—6 тиж.

Похідні антранілової кислоти. Препарати цієї групи мають полівалентний вплив на перебіг запальної реакції:

— гальмують утворення та вивільнення із тканинних депо медіаторів запалення;

— інактивують протеази (в тому числі й протеази лізосом), які активують ферменти калікреїн-кінінової системи;

— стабілізують клітинні й субклітинні мембрани, знижують судинно-тканинну проникність;

— гальмують проліферацію клітин в осередку запалення та перебіг алергічних реакцій;

— підвищують резистентність клітин щодо ушкоджуючої дії БАР і стимулюють загоєння ран. За аналгезуючим ефектом вони перевершують кислоту ацетилсаліцилову;

— діють жарознижувальне;

— на відміну від саліцилатів, не справляють ульцерогенного впливу;

— стимулюють інтерфероноутворення в організмі і є ефектив­ним патогенетичним засобом при лікуванні вірусних захворювань.

Мефенамова кислота (таблетки по 0,25 та 0,5 г).

Мефенамінат натрію. Призначають по 0,25—0,5 г 3—4 рази на добу. Курс лікування (1—2 міс) складається із 7-денних циклів, що чергуються з 3—4-денними перервами.

Піримідант (таблетки по 0,5 г). Має виражену протизапаль­ну, знеболювальну, жарознижувальну активність, стабілізує клітинні й субклітинні мембрани, інгібує активність медіаторів

запалення, знижує проникність судинної стінки. Призначають по 0,5 г 3—4 рази на добу.

Стероїдні протизапальні засоби — це потужні су­часні засоби фармакотерапії різноманітних захворювань. Широ­кий діапазон лікарських форм, шляхів уведення та доз кортико­стероїдів забезпечує успіх у наданні невідкладної допомоги при тяжких алергічних захворюваннях (анафілактичний шок, син­дром Стівенса — Джонсона, Лайєлла) та лікуванні пухирчатки, хвороби Дюрінга, деяких форм ЧПЛ та червоного вовчака, інфекційного мононуклеозу, Аддісонової хвороби, синдрому Мелькерсона — Розенталя тощо.

Призначають глюкокортикоїди з урахуванням тяжкості стану хворого по 30—80 мг на добу всередину, причому 1/3—1/2 добо­вої дози — в ранковий час. Зниження дози (після одержання клінічного ефекту) спочатку можливе на 1/3, потім її повільно зменшують на 0,5 таблетки кожні 3 доби до підтримуючої дози (5—10 мг) або відміни препарату.

Останнім часом виробилась позиція застосовувати глюко­кортикоїди в надзвичайно високих дозах короткими курсами (1—2 доби): у першу добу вводять 120—150 мг (в розрахунку на преднізолон), у наступну — половинну дозу.

Лікування кортикостероїдами слід проводити під контролем артеріального тиску, ЕКГ, клінічного й біохімічного аналізу крові, електролітного балансу, згортання крові, діурезу та маси тіла. Тривале застосування кортикостероїдів може зумовити утворення виразок травного каналу, розвиток синдрому Іценка — Кушінга, ожиріння, стероїдного діабету, геморагічного пан­креатиту, а також порушення менструального циклу, затримку солей натрію й води в організмі, остеопороз кісткової тканини, шлункові та кишкові кровотечі, ускладнення перебігу інфекційних хвороб тощо. З огляду на зазначене кортикосте­роїдна терапія протипоказана при інфаркті міокарда, виразковій хворобі шлунка, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, вірусних захворюваннях, туберкульозі, сифілісі, вагітності.

Преднізолон — таблетки по 0,005 г, ампули 3% розчину по 1 мл (0,03 г). В екстремальних випадках (алергічний стан, шок, непритомність) преднізолон уводять внутрішньовенне краплинне або внутрішньом'язово. Одноразова доза становить 15—30 мг. При пухирчатці призначають ударні дози (50 мг) до припинення висипання. Надалі дозу зменшують до 15 мг і приймають протягом кількох місяців. При тяжкому перебігу БЕЕ щодня протягом тижня вводять по 20—30 мг. Потім дозу зменшують через кожні 3 доби на 5 мг. Хворим на пем-фігоїдну форму ЧПЛ призначають по 5 мг преднізолону 4 ра­зи на добу до епітелізації ерозій. При дерматиті Дюрінга, червоному вовчаку, синдромі Мелькерсона — Розенталя вво­дять 20—30 мг на добу протягом 10—12 діб, потім через кожні 5—7 діб дозу зменшують на 5 мг.

Тріамцинолон (кенакорт) — таблетки по 0,004 г (за протиза­пальною дією активніший від гідрокортизону, майже не впливає на мінеральний обмін). Призначають по 0,008—0,02 г 3—4 рази на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу поступо­во знижують на 0,002 г (1/2 таблетки) через кожні 2—3 доби до 0,001 г.

Дезоксикортикостерону ацетат (таблетки по 0,005 г та ампу­ли по 1 мл 0,5% олійного розчину). Використовують для лікування хвороби Аддісона та інших форм гіпокортицизму.

Метипред (таблетки по 4 мг в упаковці по ЗО шт.; ампули по 0,025 та 0,008 г). Діє аналогічно преднізолону, меншою мірою впливає на процеси обміну. Високоефективний для замісної те­рапії і як протизапальний засіб. При шоку, колапсі, алергічних реакціях уводять внутрішньовенне або внутрішньом'язово по 20—40 мг. Перорально призначають по 12—48 мг на добу, по­ступово знижуючи дозу до 4—12 мг.

Кортизону ацетат (таблетки по 0,025 г та 0,05 г, флакони по 10 мл суспензії, в 1 мл якої міститься 0,025 г кортизону ацета­ту). У механізмі дії кортизону ацетату, як і інших кортикосте­роїдів, велике значення має зниження активності гексокінази — ферменту, що бере участь у фосфорилуванні глюкози. Препарат пригнічує розвиток лімфоїдної і гальмує синтез сполучної тка­нини, інгібує синтез гіалуронідази, знижуючи таким чином проникність капілярів, пригнічує продукцію антитіл та алергічні реакції, змінює перебіг імунобіологічних реакцій. Впливає на вуглеводний, білковий та жировий обміни, затримуючи мо­білізацію жиру, прискорюючи синтез вищих жирних кислот, гальмуючи синтез і прискорюючи розпад -білка; збільшує вміст глюкози в крові, сприяє затримці натрію та посиленому ви­діленню калію з організму. Призначають усередину по 0,05—0,1 г 2—3 рази на добу. З досягненням ефекту дозу поступово зменшують до 0,025 г на добу. Найвища разова доза — 0,15 г, добова — 0,3 г.

Гідрокортизону ацетат (ампули по 2 мл 2,5% суспензії). Призначають внутрішньом'язово по 2 мл 3—4 рази на добу.

Гідрокортизону гемісукцинат (ампули по 0,025 та 0,1 г). При­значають так само, як і гідрокортизону ацетат.

Дексаметазон (таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл, що містять 0,004 г препарату). Синтетичний аналог кортизону, гідрокортизону. Справляє протиалергічний, протишоковий, протизапальний вплив. Не порушує водно-сольового обміну. Завдяки присутності атома фтору має підвищену активність. Призначають по 0,001 г (2 таблетки) 2—3 рази на добу після вживання їжі. Досягши поліпшення загального стану, дозу по­ступово знижують до 0,0005 г. Наприкінці курсу лікування ре­комендують 3—5 ін'єкцій кортикотропіну. При невідкладних станах дексаметазон вводять внутрішньовенне по 1—2 мл на добу, а після поліпшення стану хворого — приймають per os.

Гіпосенсибілізуючі препарати. Для пригнічення патогенетич­них механізмів розвитку алергічних реакцій як гіпосенсибілі-зуючі та протиалергічні засоби застосовують препарати глюко-кортикоїдів, деякі вітамінні препарати (аскорбінову й нікоти­нову кислоти, рутин), ферменти (лізоцим), дезінтоксикаційні засоби, сорбенти, засоби народної медицини та гомеопатії.

Найширше з цією метою традиційно застосовують проти-гістамінні засоби, препарати кальцію, деякі імунні препарати, лікарські рослини. Протигістамінні засоби показані хво­рим з гіперергічним перебігом гострої запальної реакції при гострому катаральному, виразково-некротичному стоматитах, алергічних ураженнях СОПР і губ при променевій хворобі, кан-дидозі. Призначають їх протягом 1 міс: кожний препарат корот­кими курсами по 5—7 діб.

Димедрол (таблетки по 0,02, 0,05 г, ампули по 1 мл 1% роз­чину) є активним протигістамінним засобом, блокує h|-гістамінові рецептори, знижує токсичність гістаміну, зменшує проникність капілярів і набряк тканин. Гальмує гіпотензивний ефект гістаміну, запобігає появі алергічних реакцій та пом'якшує їх перебіг. Дає знеболювальний, подразнювальний, слабко виявлений нейролептичний, заспокійливий, протиблю-вотний, холіноблокувальний, адреноміметичний ефект. Діє про­тягом 4—6 год. Призначають по 0,05 г 3 рази на добу.

Діазолін (порошок, драже по 0,05 і 0,1 г) — протигістамінний препарат, позбавлений седативного та снодійного ефекту. При­значають по 0,05 г 2—6 разів на добу. Він особливо показаний хворим, які продовжують працювати під час захворювання.

Супрастин (таблетки по 0,025 г і ампули по 1 мл 1% та 2% розчину, 1% мазь у тубах по 20 і 150 г). Призначають по 0,025 г 3—6 разів на добу, в тяжких випадках — внутрішньовенне та внутрішньом'язово 1—2 мл 2% розчину на добу.

Тавегіл (таблетки по 0,001 г, ампули по 2 мл 0,1% розчину). За будовою і фармакологічними властивостями подібний до ди­медролу, проте діє швидше й довше (8—12 год). Призначають усередину перед їдою по 1 таблетці 2 рази на добу; за необ­хідності — 3—4 таблетки або 2 мл 1% розчину внутрішньовенне 2 рази на день. Курс лікування — 10 діб.

Димебон (таблетки по 0,01 г). За фармакологічними власти­востями та показаннями подібний до тавегілу. Призначають по 0,01—0,02 г 2—3 рази на добу протягом 5—12 діб.

Бікарфен (таблетки по 0,05 г) — протиалергічний препарат, який поєднує протигістамінну і протисеротонінову дії. Призна­чають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу після їди. Курс лікування — 5—12 діб.

Фенкарол (таблетки по 0,05, 0,025, 0,1 г). Блокує Н,-рецептори. Знімає спазм гладеньких м'язів, знижує проникність капілярів, гіпотензивну дію гістаміну, запобігає розвиткові зу­мовленого гістаміном набряку, полегшує перебіг алергічних ре-

акцій. Має помірну антисеротонінову активність, не справляє вираженого снодійного та седативного впливу. Призначають по 0,05—0,025 г 2—3 рази на день після вживання їжі. Курс лікування — 10—20 діб.

Дипразин (піпольфен) — таблетки, капсули, драже по 0,01, 0,025 г; ампули по 2 мл 2,5% розчину; мазь у тубах по 20, 25, ЗО г. Препарат повільнопроникний, проте він є сильним подовженої дії протигістамінним, десенсибілізуючим, а також антиалергічним, антисеротоніновим, заспокійливим, місцевоанестезуючим, гіпотермічним, протиблювотним та протикашльовим засобом. Призначають усередину по 0,025 г 3 рази на добу після їди; внут­рішньовенне та внутрішньом'язово — по 2 мл 2,5% розчину, однак треба враховувати, що препарат подразнює шкіру та CO.

Імуноглобулін протиалергічний (ампули по 1 мл) являє собою імунологічне активну фракцію білка, виділену з донорської плазми сироватки крові людини, з вираженою протиалергічною дією. Препарат призначений для лікування алергічних захворю­вань в стадії ремісії. Вводять внутрішньом'язово по 1 мл через З доби. Курс лікування — 5 ін'єкцій.

Гістаглобулін (ампули по 1 мл) — комплексна сполука гістаміну з гамма-глобуліном. Стимулює вироблення проти-гістамінних антитіл, підвищує здатність сироватки крові інактивувати вільний гістамін та значно знижує чутливість ор­ганізму до нього. Вводять підшкірне: спочатку 1 мл, потім по 2 мл з інтервалом 2—4 доби (на курс — 4—10 ін'єкцій). Після пе­рерви 1 міс за необхідності курс лікування повторюють, а при сезонних алергічних захворюваннях проводять курс за 2—3 міс до очікуваного загострення. Гістаглобулін доцільно поєднувати з протигістамінними препаратами.

Препарати кальцію нормалізують функції клітинних мембран, проникність судин, діють кровоспинно при кровоте­чах та геморагічних діатезах, зумовлених тромбоцитопенією та тромбоцитопатією, активують систему макрофагів (ретикулоен-дотеліальну), фагоцитарну функцію лейкоцитів, підвищують опірність організму. Добова потреба людини в кальції становить 10-20 мг/кг.

Кальцію хлорид (ампули по 5 і 10 мл 10% розчину). Призна­чають для внутрішньовенного введення (повільно, обережно,

1—3 рази на день) або приймання усередину (по 1 столовій ложці 3 рази на день після їди). Препарат несумісний з карбо­натами, сульфатами, саліцилатами та солями важких металів.

Кальцію глюконат (порошок, таблетки по 0,5 г, ампули по 10 мл 10% розчину). Призначають усередину від 2 до 10 таблеток

2—3 рази на день, внутрішньовенне та внутрішньом'язово (до­рослим) по 5—10 мл 10% розчину щодня або через день (розчин підігрівають до температури тіла).

Кальцію лактат (порошок, таблетки по 0,5 г). Ефектив­ніший, ніж кальцію глюконат. Не утворює хлоридів важких ме-

талів. Приймають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу або у вигляді 5—10% розчину по 1 столовій ложці 2—3 рази на день.

Лікарські рослини. Череда трироздільна (відвар 6 г трави у 200 мл окропу). Призначають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

Суниця лісова (відвар 20 г сировини у 200 мл окропу). При­значають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

Фіалка триколірна (настій). 1 чайну ложку трави настояти на 1 склянці окропу до охолодження. Випити протягом дня.

Дезінтоксикаційні засоби. При захворюваннях СОПР, перебіг яких супроводжується значною інтоксикацією організму (БЕЕ, виразково-некротичний, герпетичний та гангренозний стомати­ти, синдром Стівенса — Джонсона, пухирчатка та ін.), показана дезінтоксикаційна терапія.

Найефективнішими дезінтоксикаційними засобами, розроб­леними останніми роками, є препарати на основі низь­комолекулярного полівінілп і рол ідону (глюконеодез, гемодез, неогемодез, неокомпенсан). Вони мають властивість утворювати комплекси з речовинами різної природи, в тому числі й з токсичними для організму. На цій властивості грун­тується їх дезінтоксикаційний ефект: у процесі утворення ком­плексу деякі токсичні речовини втрачають токсичну дію, ток­сичність плазми крові зменшується; зв'язаний з токсинами полімер виводиться з організму. Швидкість виведення препа­ратів полівінілпіролідону залежить від їх молекулярної маси:

чим вона нижча, тим швидше ці препарати виводяться нирка­ми, тим швидше проявляється дезінтоксикаційний ефект.

Гемодез (флакони по 100, 250 і 500 мл) — водно-сольовий розчин, що містить 6% низькомолекулярного полівініл­піролідону, іони натрію, калію, кальцію, магнію, хлору. Має Дезінтоксикаційні та плазмозамінні властивості. Дезінтокси­каційна дія зумовлена властивістю зв'язувати у кров'яному руслі та посилювати виведення із організму різних токсинів, а також ліквідувати явища стазу еритроцитів у капілярах, унаслідок чого зменшуються прояви кисневого голодування різних органів і тканин при різноманітних інтоксикаціях, гострій крововтраті та травматичному шоці. Гемодез вводять підігрітим до 35—36 °С по 50—60 крапель на 1 хв у перші 5 діб захворювання. Середня разова доза — 300 мл. За необхідності повторну трансфузію проводять не раніше ніж через 12 год.

Реополіглюкін (флакони по 400 мл) — 10% розчин полімеру глюкози декстрану в ізотонічному розчині натрію хлориду. Після внутрішньовенного введення циркулює в кров'яному руслі протягом кількох діб. При цьому швидко зростає об'єм внутрішньосудинної рідини. За механізмом дезінтоксикаційної дії близький до гемодезу, хоч спроможність реополіглюкіну зв'язувати й нейтралізувати токсини дещо менша.

Глюкоза (флакони по 400 мл 5% розчину та ампули 40% роз­чину по 10, 20 мл). Ізотонічний (5%) розчин глюкози вводять повільно внутрішньовенне, підшкірне, ректально для збільшення об'єму рідини в організмі при дегідратації (від 300 до 2000 мл на добу).

Поліамін (флакони по 100, 200 і 400 мл) — водний розчин, що містить 13 амінокислот (із них 8 незамінних) і D-сорбіт. Поліамін дуже позитивно впливає на білковий обмін, забез­печуючи синтез білків із введених амінокислот, позитивний азотистий баланс, стабілізацію маси тіла. Він діє дезін-токсикаційно, зумовлює нормалізацію амінокислотного скла­ду і альбуміно-глобулінового коефіцієнту сироватки крові, зменшує водно-електролітні порушення, стимулює репара-тивні процеси. Застосовується при захворюваннях, що супро­воджуються білково-амінокислотною недостатністю, особливо в разі неможливості ентерального харчування, при ін-токсикаціях. Уводять щодня або кілька разів на тиждень внутрішньовенне краплинне (20—30 крапель за 1 хв), разова доза — до 900 мл.

Інші амінокислотні суміші — «Морнамін-С-2», «Вамін», «Альвезин» — мають подібну дію.

Розчин гідролізину (флакони по 450 мл) є продуктом соляно­кислого гідролізу білків крові великої рогатої худоби. Має набір амінокислот (в тому числі й незамінних) та іони кальцію, калію, натрію, хлору, завдяки чому гідролізин та його аналоги поліпшують обмін білків та амінокислот, сприяючи нормалізації протеїнемії та аміноацидемії. Гідролізати дають дезінток-сикаційний ефект, поліпшують нейрогуморальну регуляцію об­міну речовин, органо-тканинний метаболізм (нуклеїновий, електролітний, вуглеводно-фосфорний). Вводять гідролізин внутрішньовенно (40 крапель на 1 хв) або підшкірне (20—40 крапель на 1 хв), добова доза — 1—2 л.

Засоби сорбціино-дезінтоксикаційної терапії. До препаратів цієї групи відносять сферичні та волокнисті вуглецеві сорбенти, магнітосорбенти, кремнійорганічні сорбенти та препарати на основі низькомолекулярного полівінілпіролідону.

Сферичні вуглецеві сорбенти (сферичні карбонати) за призначенням поділяють на такі групи:

1. Гемо- й ентеросорбенти загальнодетоксикаційної дії:

СКН, СКС, СКФ, ентеросорбент СКН, карбовіт. Показані для сорбційної дезінтоксикації.

2. Гемо- й ентеросорбенти із спеціалізованою функцією:

СКН-Д, СКНо-Н, СКНо (К.Мо-форма), ентероксикам, карбок-сикам, ультраоксикам. Призначені для очищення, відновлення і корекції складу біологічних рідин.

3. Селективні сорбенти: СКМ-22, СКМ-40, ентерорад, кар-борад, ультрасорб, пектопал. Призначені для деметалізації та виведення радіонуклідів.

4. Біоспецифічні сорбенти: СКН-АДП, СКНо-Інс, КАУо-Інс, СКНо-Ліз. Показані для сорбційної детоксикації та ко­рекції імунного статусу.

Волокнисті вуглецеві сорбенти на відміну від гра­нульованого вугілля мають гідрофобні волокна, значно більше розвинуту поверхню контакту, характеризуються високою хімічною, термічною й радіаційною стійкістю. Маючи велику питому поверхню (до 2000 мУг), високу швидкість адсорбції (в З рази вищу, ніж така сферичних карбоадсорбентів), атравма-тичність (за цим показником у 2—3 рази перевершує медичну марлю), високі капілярність і коефіцієнт гігроскопічності (у 2— 10 разів перевищує ці показники медичної марлі), адгезивність до ранової поверхні, неспецифічність сорбції (сорбуються прак­тично всі класи хімічних сполук) та біоспецифічність сорбції щодо низки біологічно активних сполук, продуктів розпаду клітин і тканин, медіаторів імунних реакцій, волокнисті вугле­цеві сорбенти ефективно поглинають білки і бактеріальні ліпополісахариди, міцно утримуючи сорбовані речовини.

Крім того, вуглецеві сорбенти являють собою універсальну матрицю для імобілізації БАР. За сорбційною ємністю щодо низькомолекулярних метаболітів, білків і високомолекулярних бактеріальних токсинів волокнисті вуглецеві сорбенти значно перевершують гранульовані вуглецеві сорбенти.

Кремнійорганічні сорбенти (поліорганосилоксани) являють собою високомолекулярні полімери у вигляді твердих пористих речовин білого кольору, які не розчиняються і не на­бухають в органічних розчинниках і воді. Наявність органічних груп забезпечує високу адсорбційну ємність кремнійорганічних сорбентів щодо органічних речовин (аміни, спирти, вуглеводи, ефіри) при практично повній гідрофобності. Це зумовлює ефек­тивність їх дії як поглиначів великих молекул органічних речо­вин із водних розчинів, у тому числі й з біологічних рідин.

Магнітосорбенти. УМС (вуглецевий магнітосорбент) являє собою композицію на основі вуглецевого гемосорбенту СКН і магнетиту.

УМС може утримуватись постійним магнітним полем у пев­ному місці (як у судинному руслі, так і в порожнинах), що на­дає змогу застосовувати його для оклюзії кровоточивих судин, «пломбування» фістульних ходів, постачання сполучених з ним лікарських речовин у патологічне вогнище. Переміщення маг-нітосорбенту в змінному магнітному полі дає можливість вико­ристовувати його для очищення інфікованих ран з одночасною сорбцією токсичних речовин.

Останнім часом як самостійний метод детоксикації орга­нізму набула поширення ентеросорбція (пероральна, зондо-іа, трансректальна), яка сприяє виведенню із організму токсич- w\ субстратів гістогенного й бактеріального походження. Ентеросорбенти, проходячи по травному каналу, забезпечують

сорбційний, антиоксидантний ефект, посилюють дифузію ток­сичних субстратів у просвіт кишок з крові або через залозистий апарат травного каналу з наступним зв'язуванням та виведенням токсинів через кишки.

Ентеросорбенти слугують своєрідним бар'єром, що суттєво зменшує надходження токсичних речовин у печінку, сприяють поліпшенню біохімічних показників її функції, знижують рівень автоінтоксикації організму. Поряд з призначенням ентеросор-бентів для профілактики або усунення закрепу призначають карловарську сіль чи магнію сульфат, а для профілактики гіпокаліємії — панангін, калію оротат або 3% розчин калію хло­риду.

Із засобів гастроінтестинальної детоксикації застосовують ентеросорбенти на основі синтетичних активних карбонатів сферичної грануляції (СКН, СКС, КАУ, СУГС), волокнисті вуглецеві сорбенти (ВУГС), кремнійорганічні сорбенти (по-ліметилсилоксан) та деякі препарати на основі низькомолеку­лярного полівінілпіролідону (ентеродез). Ентеросорбенти на ос­нові синтетичних активних карбонатів сферичної грануляції мають велику питому поверхню (1400—1700 м /г), а отже, знач­ну сорбційну ємність.

Застосовують їх при отруєннях, інтоксикаціях, захворюван­нях печінки й нирок, автоімунних недугах і алергозах різного походження (стоматит Венсана, гангренозний та герпетичний стоматити, БЕЕ, пухирчатка та ін.) при появі перших ознак інтоксикації.

Ентеросорбент СКН випускають у гранулах, які вміщено у пакети по 15 або ЗО мл у розрахунку на разове приймання. По­стачається також в пакетах (флаконах) по 120, 300, 450 мл. Призначають по ЗО мл 3 рази на добу за 1 год до (або після) їди протягом 3—15 діб до отримання клінічного ефекту.

Ентеросорбент «ИХАНТ». Випускається у вигляді гідрогелевої емульсії. Призначають з розрахунку 0,5 г/кг маси тіла на одне приймання 3—4 рази на добу — до отримання клінічного ефекту.

Поліметилсилоксан (ПМС) — кремнійорганічний гемосорбент з радіусом пор 15—200 нм і більше, насипною масою від 0,2 до 0,5 смУг. Висока гідрофобність ПМС, можливість утворення різних типів зв'язків у поєднанні з мікропористістю створюють сприятливі умови для іммобілізації великих молекул БАР за ра­хунок слабкої адсорбційної взаємодії, що не змінює конфор­мації молекули і зберігає функціональні групи іммобілізованих лікарських речовин. Тому поліметилсилоксани є досить вдали­ми носіями при створенні препаратів пролонгованої дії шляхом закріплення на них лікарських речовин. Призначають ПМС з розрахунку 4 г/кг на 1 приймання 3 рази на добу протягом 3—6 діб.

Ентеродез — препарат для дезінтоксикації на основі низько­молекулярного полівінілпіролідону перорального вживання.

Він має високу сорбційну властивість: зв'язує токсичні речо­вини і виводить їх через кишки. Ентеродез приймають усереди­ну по 5 г 1—4 рази на добу протягом 2—7 діб (до ліквідації симптомів інтоксикації). Перед вживанням розчиняють 5 г пре­парату у 100 мл гарячої води. Для поліпшення смакових якостей розчину в нього можна додати глюкозу або фруктові соки.

Засоби стимулювальної терапії. Автогемотерапія (викори­стання власної крові пацієнта) є одним із активних методів протеїнотерапії. У хворого із вени беруть кров і потім уводять її тому самому хворому внутрішньом'язово. В перший сеанс уво­дять 2 мл, в подальшому, з проміжками 1—2 доби, — 4, 6, 8, 10 мл, а потім 10, 8, 6, 4, 2 мл. Продукти розпаду кров'яного білка, що вивільнюються у процесі ферментативного розщеплення, слугують подразниками різних систем організму, чим пояс­нюється ефект стимулювальної дії автогемотерапії.

Автогемотерапію проводять і з використанням автогемо-лізованої крові. Продукти розпаду еритроцитів є сильним сти­мулятором функцій системи макрофагів (ретикулоендоте-ліальної), тому лікувальний ефект цієї методики значно вищий.

Для приготування автогемолізованої крові в стерильний шприц з 2—5 мл бідистильованої води беруть із вени 3—7 мл крові. Через 20—ЗО с, коли процес руйнації еритроцитів завер­шиться, гемолізовану кров уводять внутрішньовенне чи внут­рішньом'язово. Курс — 7—8 сеансів з проміжками 1—2 доби.

Апілак (таблетки по 0,01 г, 0,6% крем, 3% мазь у тубах). Яв­ляє собою суху речовину нативного маточного молочка. Норма­лізує трофічні процеси, тонізує судини, стимулює нервову сис­тему. Призначають по 1 таблетці сублінгвально 3 рази на день протягом 10—15 діб.

Біогенні стимулятори застосовують для лікування захворювань, що розвинулися на тлі пригніченої імунологічної реактивності.

Екстракт алое (рідина для ін'єкцій в ампулах по 1 мл) сти­мулює і прискорює процеси регенерації тканин. Вводять по 1 мл підшкірне щодня при ХРАС, перманентній формі БЕЕ, ЧПЛ, трофічних виразках. Курс лікування — 25—30 діб.

Під впливом екстракту алое відбувається неспецифічна ак­тивація ретикулоендотеліальної системи, посилюється фагоци­тоз. На введення екстракту алое можлива алергічна реакція у вигляді поліморфного висипу на шкірі. В таких випадках потрібно відмінити препарат.

Солкосерил (ампули по 2 і 10 мл, мазь і желе в тубах по 20 г) — екстракт крові великої рогатої худоби, що містить пурини, дез-оксирибонуклеотиди, аміно-, кето- й оксикислоти та інші БАР. Застосовують для поліпшення процесів обміну та прискорення регенерації тканин при трофічних, пролежневих виразках СОПР, ерозивно-виразковій формі ЧПЛ, БЕЕ, опіках, після-рентгенівському та променевому стоматиті. Вводять внут­рішньом'язово по 2—4 мл 1 раз на добу до епітелізації рани.

Спленін (ампули по 1 мл) — препарат із селезінки великої рогатої худоби. Посилює дезінтоксикаційну функцію печінки, нормалізує білковий обмін та вегетативні функції. Застосовують для профілактики променевої хвороби, особливо в період рент­генотерапії. Через ЗО—60 хв після опромінювання рекомендують внутрішньом'язово ввести 2 мл спленіну. При променевій хво­робі щодня вводять по 2—4 мл протягом 3—4 тиж. При хро­нічних неспецифічних запальних процесах травного каналу, що супроводжуються явищами інтоксикації, — по 2 мл щодня. На курс лікування — 20—30 ін'єкцій.

Склисте тіло (ампули по 2 мл). Розм'якшує і розсмоктує рубцеву тканину, дає знеболювальний ефект при захворюваннях периферичних нервів, стимулює утворення кісткового мозоля. Призначають при нервовій та фізичній перевтомі, астенізації, невритах, поліневритах, невралгії, глосодинії, а також з метою профілактики надмірного розростання сполучної тканини, для розсмоктування рубців, стимуляції репаративних процесів при виразках та опіках СОПР. Уводять склисте тіло по 2 мл підшкірне щодня. На курс лікування — 8—10 ін'єкцій.

Біосед (ампули по 1 мл). Справляє загальнотонізуючий вплив, поліпшує процеси обміну, посилює регенерацію тканин, діє протизапально. Застосовують з метою стимуляції обмінних та регенераторних процесів. Призначають по 1—2 мл підшкірне І раз на добу. На курс лікування — 25—30 ін'єкцій.

Гумізоль (ампули по 1—2 мл). Прискорює регенерацію тка­нин. Застосовують при трофічних виразках та хронічних еро­зивно-виразкових ураженнях СОПР. Уводять внутрішньом'язово по 1—2 мл 1 раз на добу. На курс лікування — ЗО ін'єкцій.

Суспензія плаценти (ампули по 2 мл). Підвищує захисні вла­стивості організму, прискорює епітелізацію ран. Застосовують для підвищення імунологічної реактивності організму та при хронічних ерозивно-виразкових ураженнях СОПР. Уводять по 2 мл під шкіру 1 раз на 7—10 діб. На курс лікування — 3—4 ін'єкції. Через 2—3 міс лікування можна повторити.

Екстракт плаценти (ампули по 1 мл) — препарат із консер­вованої холодом плаценти людини. Прискорює епітелізацію ран, підвищує захисні властивості організму. Вводять підшкірно по 1 мл щодня або через день. На курс лікування — 25—30 ін'єкцій.

Плазмол (ампули по 10 мл). Препарат із крові людини. Справляє неспецифічний знеболювальний вплив. Застосовують при симптоматичному стоматиті, що розвинувся на тлі брон­хіальної астми, виразки дванадцятипалої кишки, артриту, при невралгії трійчастого нерва, больових синдромах. Уводять підшкірно по 1 мл щодня або через день. На курс лікування — 10 ін'єкцій.

АЦС — антиретикулярна цитотоксична сироватка О.О.Бого­мольця (ампули по 1 мл). Застосовують для підвищення неспе­

цифічної реактивності організму в комплексі з іншими препарата­ми місцевої та загальної дії. Сироватку, розведену в 10 разів ізотонічним розчином натрію хлориду, вводять підшкірно по 0,2— 0,5 мл 1 раз на 2—3 доби. На курс лікування — 3—10 ін'єкцій.

Імуномодулятори. Левамізол (таблетки по 0,05 та 0,15 г) — протигельмінтний препарат, стимулює імунну систему, ви­бірково стимулює регуляторну функцію Т-лімфоцитів. Застосо­вують при захворюваннях СОПР, що розвинулися на фоні па­тології легень, ревматоїдного артриту, хронічного нефриту, виразкової хвороби тошо. Призначають усередину по 75—150 мг щодня або 3 рази на тиждень протягом 1—2 міс (під контролем показників крові, який здійснюють 1 раз на 2 тиж). Якщо через 10 год після першого приймання в дозі 150 мг кількість лейко­цитів у крові знижується до 3 • ЮУл або число нейтрофільних гранулоцитів зменшується до 1 • ІО'/л, то подальше приймання левамізолу припиняють.

Тималін (флакони по 10 мг стерильного ліофілізованого по­рошку). Відновлює імунологічну реактивність організму, регу­лює кількість і співвідношення Т- і В-лімфоцитів, стимулює клітинний імунітет. Посилює фагоцитоз, процеси регенерації і кровотворення. Активує метаболічні процеси. Призначають при імунодефіцитних станах, які супроводжують захворювання СОПР, по 10—30 мг внутрішньом'язово, щодня, протягом 5—20 діб. За необхідності курс лікування повторюють через 1—3 міс. Для ін'єкції вміст флакона розчиняють у 1—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду до утворення суспензії (не можна до­пускати утворення піни).

Натрію нуклеїнат (порошок). Прискорює процеси регене­рації, посилює лейкогенез, стимулює діяльність кісткового моз­ку, зумовлює лейкоцитарну реакцію шляхом посилення обміну нуклеопротеїдів. Підвищує активність макрофагів, стимулює міграцію і кооперацію Т- і В-лімфоцитів. Застосовують при за­хворюваннях СОПР, які супроводжуються лейкопенією, аграну­лоцитозом. Призначають усередину по 0,25—0,5 г після їди 3—4 рази на добу. Внутрішньом'язово вводять по 5—10 мл 5% роз­чину 1—2 рази на добу. Курс лікування — 10—15 діб. У місце ін'єкції спочатку вводять 2—3 мл 0,5% новокаїну.

Продигіозан (ампули по 1 мл 0,005% розчину). Високомоле-кулярна сполука полісахаридної природи, що виділена із Вас. prodigiosum. Стимулює неспецифічний імунітет, активує Т-систему: систему макрофагів, утворення інтерферону, підвищує фагоцитарну активність лейкоцитів крові, вміст гамма-глобуліну у сироватці крові. Активує функцію кіркової речовини наднир­кових залоз, гальмує ексудативні процеси в осередку запалення, зменшує проникність кровоносних судин. Застосовують для зменшення набряку в осередку запалення та прискорення утво­рення грануляцій при виразках, опіках, ХРАС, БЕЕ, змінах СОПР унаслідок хіміо- та рентгенотерапії.

Призначають внутрішньом'язово по 15 мкг, попередньо пе­ревіривши реакцію на препарат. При добрій переносності через З доби вводять 0,5—0,6 мл 0,005% розчину і надалі цю дозу вво­дять 1 раз на 4—7 діб. Курс лікування — 6 ін'єкцій. Можливі біль у животі, пронос, загострення супутніх хвороб, коротко­часне підвищення температури тіла, біль голови, лейкопенія, яка змінюється на лейкоцитоз.

Метилурацил (таблетки по 0,5 г). Справляє виражений про­тизапальний вплив, посилює процеси регенерації, активує діяльність системи макрофагів (ретикулоендотеліальної), підвищує лейкоцитарну активність крові, сприяє виробленню антитіл. Застосовують при різних виразково-некротичних ура­женнях СОПР по 0,5 г 3—4 рази на добу під час або після вжи­вання їжі протягом 3—4 тиж.

Пентоксил (таблетки по 0,2 г, вкриті оболонкою). Стимулює лейкопоез, посилює ріст і розмноження клітин, вироблення ан­титіл та фагоцитарну реакцію, справляє протизапальний вплив. Застосовують у тих випадках, що і метилурацил. Призначають по 0,2—0,4 г 3—4 рази на добу протягом 15—20 діб. Протипока­заний (як і метилурацил) при лімфогранулематозі, злоякісних хворобах кісткового мозку та інших тяжких захворюваннях кро­вотворної системи.

Препарати з анаболічною активністю (стероїдні і нестероїдні) позитивно впливають на азотистий обмін, стимулюють синтез білка, прискорюють репаративні процеси у тканинах. Їх при­значають у період одужання та реабілітації після перенесених тяжких уражень СОПР, що тривалий час супроводжувалися га­рячкою.

Ретаболіл (ампули по 1 мл 5% олійного розчину). Ефект розвивається повільно, досягає максимуму на кінець тижня і триває не менше ніж 3 тиж. Ретаболіл застосовують при хро­нічних захворюваннях з явищами посиленого розпаду білка (ту­беркульоз, кахексія), при станах, що супроводжуються негатив­ним азотистим балансом, інфекційних захворюваннях, після лікування цитостатичними засобами, рентгено- та радіотерапії. Призначають по 0,025—0,05 г 1 раз на 3 тиж. На курс — 3—5 ін'єкцій.

Феноболін — ампули по 1 мл 1% і 2,5% олійного розчину. Призначають внутрішньом'язово по 1—2 мл 1 раз на тиждень;

на курс — 3—5 ін'єкцій.

Метандростенолон (таблетки по 0,005 г). Призначають по 1— 2 таблетки на добу (по 0,005 г 1—2 рази на день перед їдою протягом кількох діб), надалі дозу знижують до підтримуючої — по 1/2 таблетки 1—2 рази на добу. Курс лікування — 1—2 міс.

Калію оротат (таблетки по 0,5 г) — вихідний продукт біосинтезу нуклеїнових кислот. Має анаболічні властивості. По­казаний хворим з ураженнями СОПР. зумовленими інток­сикацією при патології печінки, а також з аліментарно-

інфекційною гіпотрофією, деякими формами дерматостоматиту. Призначають за 1 год