Фізичні методи лікування захворювань СОПР

Фізичні методи терапії є невід'ємним складником лікувальних заходів і показані майже при всіх патологічних процесах СОПР. їх, як правило, призначають паралельно з клінічними методами, широко застосовують у комплексній те­рапії захворювань СОПР з метою впливу на окремі ланки па­тогенезу чи для симптоматичного лікування. Деякі фізичні ме­тоди мають самостійне значення і можуть бути головними у терапії окремих захворювань СОПР.

Фізичні чинники не тільки безпосередньо впливають на клітини і тканини, а й, подразнюючи багате рецептурне поле СОПР, зумовлюють рефлекторний позитивний вплив на нерво­ву систему, її вегетативний відділ, а також гемодинаміку, внас­лідок чого поліпшуються лімфообіг, трофіка тканин та обмін речовин, зменшуються запальні явища, підвищуються актив­ність елементів сполучної тканини, фагоцитарна активність лейкоцитів та елементів системи макрофагів (ретикулоендоте-ліальної), поліпшуються умови для репаративних процесів.

Застосування фізичних методів сприяє зменшенню судинної проникності, стимуляції відтікання ексудату з осередку запа­лення, а також дає змогу впливати на гуморальні ланки регу­ляції патологічного процесу з метою зменшення утворення БАР (йдеться про ті фізичні методи, які, сприяючи стабілізації клітинних мембран, тим самим обмежують утворення чи ви­ділення гідролаз і вихід їх у тканини).

Однак низка безумовних переваг фізичних методів не вик­лючає існування протипоказань щодо їх застосування. Це за­хворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, новоутворення, активна форма туберкульозу, вагітність, гострі

інфекційні хвороби, хвороби крові, індивідуальна неперенос-ність, виразки СОПР, наявність гною в пародонтальних кишенях.

Звичайно фізіотерапевтичні методи лікування патологічних станів СОПР призначають після санації ротової порожнини. Проте існує низка методів (лазерна терапія, УФО, аерозольні зрошення, гідротерапія), призначення яких можливе на самому початку лікування.

В арсеналі сучасної фізіотерапії є значний діапазон методів впливу на різні патологічні процеси СОПР, а саме: електро­лікування (гальванізація, електрофорез), імпульсні струми низь­кої частоти і низької напруги, змінний струм (дарсонвалізація, іскрова діатермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія); ультра­звук (фонофорез), світлотерапія (інфрачервоне випроміню­вання, УФО, лазерна терапія); аерозольтерапія, масаж (гідротера­пія, вібромасаж, магнітовібромасаж, вакуум-масаж); кріотерапія (кріообдування, кріодеструкція, гіпо-, гіпертермія); маг-нітотерапія, теплолікування.

Гальванізація — застосування постійного електричного струму з метою позитивного впливу на біологічні процеси у тканинах. Гальванізацію проводять за допомогою апаратів ГР-1М, ГР-2 та інших, які дають постійний електричний струм до 5 МА. У зоні проходження електричного струму поліпшується крово- й лімфообіг, посилюється обмін речовин, нормалізується їхня функція. Цей метод застосовують переважно в нейростомато-логії (при невриті лицевого та трійчастого нервів, порушеннях трофіки тканин щелепно-лицевої ділянки). Силу струму, що про­тікає в ланцюгу пацієнта, встановлюють за показником міліамперметра, повертаючи рукоятку потенціометра. Тривалість сеансу гальванізації — 15—20 хв. Курс — 10—25 сеансів.

У деяких хворих під час гальванізації можуть спостерігатися слабість, запаморочення, збільшення частоти скорочень серця. У таких випадках процедуру треба негайно припинити й надати хворому необхідну допомогу.

Для стоматологічної клініки особливий інтерес становить уведення лікарських препаратів фізичними методами. Особливо ефективним з цього погляду є електрофорез (метод уведен­ня лікарських речовин у тканини організму з допомогою по­стійного електричного струму). Метод електрофорезу грун­тується на властивості складних речовин дисоціювати на позитивні й негативні іони. При електрофорезі вводять іони з однойменною з активним електродом полярністю. Цей метод дає змогу безпосередньо активно вводити лікарські речовини у глибокі шари уражених тканин навіть за наявності пору­шень кровообігу, інфільтратів, тромбозу судин. Під час про­ведення електрофорезу в осередку ураження утворюється депо іонів та частинок лікарських речовин, а отже, виникає мож­ливість нагромадження більш високих концентрацій препа­ратів у тканинах.

За допомогою електрофорезу можна вводити лікарські засо­би в малодоступні ділянки СОПР. При цьому, як правило, не виникає місцевих і загальних алергічних реакцій, які спосте­рігаються у разі парентерального введення.

Інгібітори протеїназ вводять з позитивного полюса. Для цього перед сеансом електрофорезу з флакона з трасилолом (25 000 КІО) набирають 1 мл препарату, що містить 5000 КІО, і розчиняють його у 7 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або в такій самій кількості фосфатного буфера, рН якого становить 7,6.

10 000 АТрО контрикалу розчиняють у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, потім до 0,5 мл цього розчину (2500 АТрО) додають 7—10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Електрофорез інгібіторів проводять щодня протягом 10 хв при силі струму 1—3 мА. Курс лікування — 5—10 сеансів.

Для того щоб приготувати 0,1 М фосфатного буфера, рН якого становить 7,6, змішують 87 мл 0,2 М NaaHPC^ • 12 НдО (74,64 г у 1000 мл розчину) і 13 мл 0,2 М Na;,HP04 • 2 Н^О (31,21 г в 1000 мл розчи­ну), додають 100 мл дистильованої води.

З допомогою електрофорезу трасилол можна вводити у поєднанні з лізоцимом (одночасно) з позитивного полюса: до 5000 КІО трасилолу (1 мл) додають 25 мг лізоциму і 7 мл ізотонічного розчину натрію хло­риду (рН 7,6). Розчини інгібітора та ферменту готують безпосередньо перед застосуванням (на один сеанс).

При лікуванні хворих з виразково-некротичними ураження­ми СОПР показаний електрофорез протеолітичних ферментів як тваринного (трипсин, хімотрипсин, хімопсин), так і мікробного (терилітин).походження.

Трипсин. Вміст флакона (0,005 г) розчинити у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, додати 0,5 мл 10% розчину кальцію хлориду.

Хімотрипсин. Вміст флакона (0,01 г) перед сеансом електрофорезу розчинити в 20 мл універсального ацетатно-вероналового буфера, рН якого дорівнює 9, додати 1 мл 10% розчину кальцію хлориду.

Хімопсин. 5 мг препарату розчинити у 5 мл дистильованої води, ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну.

Терилітин. Вміст флакона (200 ПО) розчинити у 25 мл універсального ацетатно-вероналового буфера (рН 7) і додати 1,25 мл 10% розчину кальцію хлориду. На сеанс — 25 мг ферменту.

Ферменти нуклеазної дії — рибонуклеазу та дезоксирибо-нуклеазу — доцільно застосовувати для лікування вірусних ура­жень за наявності густого, в'язкого гнійного ексудату.

Рибонуклеаза. Вміст флакона (0,025 г) розчинити 7—10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або ацетатно-вероналового бу­ферного розчину, рН якого становить 6. На один сеанс електрофорезу необхідно 125 мг препарату.

Дезоксирибонуклеаза (флакони по 0,01 г). Вміст флакона розчинити у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. На один сеанс — 5 мг ферменту

Електрофорез протеолітичних ферментів проводять до пов­ної ліквідації некротичних мас (тобто до фази дегідратації). Після цього доцільно призначити протизапальні засоби, інгібітори протеїназ та інші засоби, що сприяють пригніченню запальної реакції та нормалізації процесів обміну в СОПР.

Для зменшення проникності капілярів ефективний електро­форез 10% розчину кальцію хлориду, 5% розчину аскорбінової кислоти, 1% розчину рутину. При порушенні рівня кисню у тканинах СОПР показаний електрофорез гепарину (1:15 з като­да), 1% розчину нікотинової кислоти (сприяє розширенню ка­пілярів, прискоренню кровообігу, активізує білковий обмін та окисно-відновні процеси, що, в свою чергу, сприяє кращому засвоєнню кисню, нормалізації водно-сольового обміну).

Залежно від виду виявленого збудника (гриби, коки тощо) призначають електрофорез відповідних протимікробних чи про­тигрибкових лікарських засобів. Ефективність медикаментоз­ного електрофорезу підвищується в разі одночасного призна­чення УФО в суберитемних дозах.

Для нормалізації функції малих слинних залоз при простому гландулярному хейліті Пуенте — Ацеведо показаний електрофо­рез 6% калію йодиду (10—20 сеансів). У разі значної запальної реакції навколо вивідних проток слинних залоз доцільно прово­дити УФО.

У лікуванні екзематозного хейліту застосовують електрофо­рез 1% розчинів анестетичних засобів, димедролу.

Більш виразний лікувальний ефект дає вакуум-електрофорез (електрофорез лікарських речовин в умовах вогнищево-дозованого вакууму). При цьому методі глибина проникнення лікарських речовин крізь СОПР збільшується в 3—5 разів порівняно із звичайним електрофорезом.

Методика. З допомогою вакуумного апарата АЛП-02 утворюють 6— 8 гематом на СОПР в осередку ураження, а потім проводять електро­форез відповідного лікарського засобу.

Схема проведення методики. І—2-й день — вакуум-електрофорез;

З—4-й день — електрофорез; 5-й день — вакуум-електрофорез; 7—8-й день — електрофорез; 9-й день — вакуум-електрофорез; 11—12-й день — електрофорез; 13-й день — вакуум-електрофорез.

Вакуум -фонофорез передбачає проведення обмеженого вакуумного впливу на СОПР з наступним уведенням лікарських засобів за допомогою фонофорезу. Попереднє застосування ва­кууму створює умови для глибшої дифузії й накопичення лікарських речовин у тканинах, мобілізує їх резервні можли­вості. Для утворення вакуумних гематом до СОПР прикладають

стерильну кювету на відстані 1,5—2 см від осередку ураження і в перше відвідання хворого утворюють 2—3 гематоми. Безпосе­редньо після утворення гематом серветки, змочені відповідним лікарським засобом, накладають на осередок ураження. Ультра­звуковий аплікатор щільно притискають до серветки і тримають 2 хв при інтенсивності 0,3 Вт/см² у безперервному режимі гене­рації. Наступний сеанс вакуум-терапії в поєднанні з фонофоре-зом проводять після розсмоктування гематом (здебільшого через 3—4 доби), причому час вакуумного впливу становить 1—2,5 хв при незмінних параметрах ультразвукової терапії.

Червоний плескатий лишай. Для поліпшення трофіки тканин у ділянках висипу папул показаний електрофорез нікотинової кислоти, що чергується з електрофорезом тіаміну. Ефектив­нішим є проведення різних курсів електрофорезу за схемами І та 11: І — нікотинова й аскорбінова кислоти, П — тіамін і три-мекаї'н (20—30 сеансів на курс). При формах ЧПЛ з порушен­ням цілісності СОПР вживають заходів для прискорення епітелізації: призначають вакуум-фонофорез 0,1% розчину лева-мізолу, лазеротерапію, а далі застосовують схеми лікування І та II.

Незалежно від клінічної форми захворювання при ЧПЛ, ХРАС, хейліті тощо з метою загального впливу на організм при­значають електрофорез магнію, брому (10%) на шийну зону. На курс лікування — 10 сеансів.

Ультрафонофорез (УФФ) — введення медикаментозних засобів за допомогою ультразвуку. Для проведення ультразвуко­вої терапії використовують апарати УЗТ-5, УЗТ-102С, УЗТ-3.04С, ЛОР-1А, ЛОР-2А. Ультразвук (УЗ) посилює обмін речовин, активізує діяльність ферментів, збільшує проникність мембран;

під його впливом вивільняються БАР. Дію УЗ можна розглядати як мікромасаж клітин (М.Ф.Данилевський і співавт., 1990).

Оскільки УЗ відбивається повітрям, вплив його на тканини відбувається крізь контактне середовище — абрикосову, перси­кову, вазелінову олію (між випромінювачем і тканинами не по­винно бути прошарку повітря), при цьому випромінювач за ла­більною методикою поступово пересувають по поверхні СОПР чи шкіри.

Безпосередньо перед процедурою треба перевірити гене­рацію ультразвукових коливань і встановити потужність. Для цього УЗ-випромінювач опускають у склянку з водою чи наносять на його робочу поверхню краплю вазелінової олії чи води і за утворенням пухирців газу судять про роботу апарата, а за інтен­сивністю «кипіння» оцінюють потужність генерації УЗ. Процедура УФФ, як правило, не викликає у хворих будь-яких відчуттів. Про­те вона протипоказана хворим на стенокардію, гострі інфекційні захворювання, хвороби крові, активні форми туберкульозу, а та­кож при новоутвореннях, тромбофлебіті, вагітності.

Досить часто в початкових фазах гострих запальних процесів СОПР проводять фонофорез інгібіторів ферментів протеолізу

(робочі розчини їх готують так само, як і для електрофорезу). Потужність впливу УЗ становить 0,4—0,6 Вт/см². Курс лікування — 5—7 сеансів по 10—15 хв.

Препарати протеолітичних ферментів методом УФФ вводять до настання фази дегідратації. Після цього доцільно призначити інгібітори протеїназ і лікарські засоби, здатні нормалізувати процеси обміну в тканинах (галаскорбін, аскорбінову кислоту, рутин, цитраль тощо) Для УФФ аскорбінової кислоти як кон­тактне середовище використовують суміш, що складається з 2 мл 5% розчину аскорбінової кислоти та 20 мл персикової олії. Суміш наносять на осередок ураження. Вплив УЗ лабільний. Інтенсивність ультразвукових коливань — 0,2—0,4 вТ/см² у не­перервному режимі генерації. Сеанс — 5 хв. На курс лікування — 12 процедур, які проводять через день.

При УФФ гідрокортизону контактним середовищем є емульсія такого складу: гідрокортизону — 2,5 мл, ланоліну — 25 мл. Інтенсивність впливу УЗ — 0,2—0,4 Вт/см², сеанс — 2— 5 хв. Курс — 10—15 процедур, через день.

УФФ лідази: 32 ОД препарату розчиняють в 1 мл 0,5% роз­чину новокаїну, додають персикову чи вазелінову олію. Суміш наносять на осередок ураження. Інтенсивність впливу УЗ — 0,2—0,4 Вт/см². Курс — 10—15 процедур.

УФФ дезоксирибонуклеази: ДНК-азу (15 ОД) розводять у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Процедуру прово­дять при інтенсивності впливу УЗ 0,2—0,6 Вт/см². Курс ліку­вання — 4—5 діб.

УФФ гепарину: контактним середовищем є гепаринова мазь. Інтенсивність впливу УЗ становить 0,2—0,4 Вт/см² у непере­рвному режимі, методика лабільна. Тривалість сеансу — 3—5 хв. Курс лікування — 8—12 процедур.

Уфф ретинолу, токоферолу. Безпосередньо перед сеансом готують суміш «Аєвіт» — 3,44% олійного розчину ретинолу аце­тату і 30% олійного розчину токоферолу ацетату (у суміш можна додати 0,1 г фурадоніну на 1 мл рідини). Сумішшю «Аєвіт» про­сочують марлеву серветку, яку наносять на осередок ураження СОПР; на випромінювач наносять краплю суміші й приклада­ють його до серветки зверху. Під час сеансу випромінювач по­вільно рухають над осередком ураження по поверхні, не відриваючи від неї. Інтенсивність дії УЗ — 0,4—0,6 Вт/см² Три­валість сеансу — 7—10 хв. Курс — до 10 процедур.

УФФ інгібіторів протеїназ: безпосередньо перед сеансом 5000 КІО (1 мл) трасилолу чи 2500 АТрО (0,5 мл) контрикалу розчиня­ють у 7 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і наносять на осе­редок запалення. На випромінювач наносять кісточкову чи перси­кову олію. Трасилол доцільно вводити в поєднанні з лізоцимом:

до 5000 КІО трасилолу додають 25 мг лізоциму і 7 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Інтенсивність впливу УЗ — 0,2— 0,4 Вт/см². Тривалість сеансу — 3—5 хв. На курс — 3—5 сеансів.

УФФ інтерферону: 2 мл інтерферону розчиняють у 2 мл во­ди, змочують цим розчином серветку і прикладають її до ураже­ної ділянки СОПР. На випромінювач наносять краплю перси­кової олії. Режим впливу УЗ неперервний, інтенсивність — 0,2—0,3 Вт/см². Тривалість сеансу — 3—5 хв. На курс — 2—7 процедур.

Імпульсні струми низької частоти і низької напруги. Діадинамотерапія — застосування з лікувальною метою модульованого синусоїдального імпульсного струму. В ос­нові механізму фізіологічної дії діадинамічного струму лежать пе­рерозподіл іонів, зміна проникності мембран і клітинних оболо­нок, поліпшення кровообігу й трофіки, знеболення. При цьому підвищуються захисні властивості тканин, у них накопичуються БАР (гепарин, гістам і неподібні речовини тощо)

Джерелом діадинамічного струму є апарат СНІМ-1, модель 717 (дає змогу одержати 6 різновидів струму, кожний з яких має свою характеристику — частоту, амплітуду і форму), яку можна отримати за допомогою комплекту відповідних електродів. Се­анси діадинамотерапії тривають 5—15 хв. На курс лікування — 4—5 процедур, щодня або через день. Оскільки діадинамічний струм є різновидом однонаправленого струму, то з його допо­могою можна проводити діадинамофорез.

Флуктуоризація — використання з лікувальною метою змінного електричного струму, сила, частота та довжина коли­вань якого безладно змінюються. Флуктуоризація має протиза­пальну та болезаспокійливу дію, активізує мітотичний поділ епітеліальних та мезенхімальних клітин, прискорює відокрем­лення некротизованих тканин, сприяє зворотному розвитку за­палення, регенерації тканин.

Джерелом струму є апарат АСБ-2, який генерує такі форми струму: двополярний симетричний, частково випрямлений та постійний пульсуючий. Перші дві форми струму мають проти­запальну та знеболювальну дію. Постійний пульсуючий струм використовують для електрофорезу лікарських речовин (флук-туорофорезу).

Дарсонвалізація — метод високочастотної терапії, який полягає у впливі на CO або шкіру імпульсним згасаючим стру­мом малої сили (10 мА), високої частоти (110—150 кГц) і висо­кої напруги (10—100 кВ). Дарсонвалізацію призначають при дистрофічних процесах СОПР і пародонта, а також для епітелі­зації ран, зменшення болю в рубцях; проводять за допомогою апаратів «Іскра-1» та «Іскра-2». Під час роботи апарата між електродом і тканинами СОПР виникають іскрові розряди і хворі відчувають поколювання або «повзання мурашок». Ці відчуття зумовлені подразненням чутливих нервових закінчень. Струми д'Арсонваля пригнічують чутливість периферичних нер­вових рецепторів, забезпечуючи болезаспокійливу дію, під впливом процедури знімається спазм і розширюються крово-

25 8 151

носні судини, посилюється обмін речовин у тканинах, по­ліпшується трофіка нервової системи.

Дарсонвалізацію проводять у режимі тихого та іскрового розрядів. У режимі тихого розряду електрод накладають безпо­середньо на CO і повільно переміщують у межах ураженої ділянки — дія струму на тканини слабка. Якщо створити між електродом і тканиною проміжок 0,5—1 см, утвориться іскра. При іскровому розряді дія струму сильніша.

Тривалість сеансу лікування становить 5—20 хв. Курс — 15— 20 процедур (щодня або через день).

Іскрова діатермія має властивість коагулювати ткани­ни, сприяє утворенню мікронекрозів, тому її застосовують для лікування розростань СОПР (папіломи, фіброми, верукозна форма лейкоплакії, ЧПЛ, фіброкератома Унни тощо). Такі самі показання має і діатермокоагуляція, яку проводять за допомо­гою апаратів ДКТ-1 та ДКС-2М.

Процедуру виконують після попереднього знеболення. Спе­ціально підібраний зафіксований електрод прикладають до по­верхні, що підлягає деструкції, і короткочасними увімкненням і вимкненням апарата (по 2—3 с) коагулюють її. Діатермо­коагуляцію слід проводити обачно, щоб запобігти термічному ушкодженню прилеглих здорових тканин (ясен, язика, губ, на­віть пульпи).

У стоматології застосовують апарат «Електроскальпель-30» (EC-30). До його комплекту входять моно- і біактивні інструменти, а також електрохірургічний інструмент для біактивної діатермокоагуляції. При операціях за біактивним ме­тодом необхідно користуватися гумовими рукавичками, бо струмопровідні елементи біактивного електрода недостатньо ізольовані. Електроди після користування стерилізують у сухо-жаровій шафі.

У стоматологічній практиці дістали поширення безкровні й менш травматичні методи роз'єднання (видалення) тканин, які успішно конкурують зі скальпелем, — кріодеструкція, лазерна терапія, коагуляція високочастотним струмом.

Електрофульгурація — метод деструкції (обвуглення) тканинних структур через дистанційний вплив на них серією високочастотних електричних іскрових розрядів, що дає змогу запобігти прилипанню коагульованих тканин до електрода, за­безпечити асептичні умови втручання (безконтактність та озо­нування прилеглих тканин), безболісність проведення процеду­ри, надійний гемостаз, чітко сфокусовану демаркаційну зону, скорочений термін загоєння ранової поверхні. Застосовують при фіброкератомі Унни, верукозній формі лейкоплакії, хро­нічному фісуральному хейліті, папіломах, папіломатозі СОПР, деяких формах гіпертрофічного гінгівіту.

У В Ч-терапію застосовують при лікуванні хворих з гос­трим та підгострим перебігом запальних процесів шелепно-

лицевої ділянки з метою розсмоктування запальних та травма­тичних інфільтратів, тамування болю, зменшення запальної ре­акції. Механізм фізіологічної дії УВЧ зумовлений фізико-хімічними змінами колоїдів молекул, що тісно пов'язані з теп­ловим та осциляторним ефектом.

Унаслідок подразнення нервових закінчень електричними коливаннями, поглинання енергії тканинами утворюється теп­ло, посилюються кровообіг і процеси обміну речовин, зменшу­ються кислотність тканин і набряк їх, підвищуються активність макрофагів і фагоцитів. Апарати УВЧ-4, УВЧ-30 генерують електромагнітні коливання частотою 39 МГц при довжині хвилі 7,7 м та 40,68 МГц при довжині хвилі 7,37 м.

Дозують УВЧ за тепловідчуттям хворого: виділяють атер-мічну, оліготермічну та термічну дози. Сеанс УВЧ-терапії зви­чайно становить 8—15 хв. Курс — 6—8 сеансів.

При проведенні процедури з поверхні тіла хворого знімають мета­леві предмети (сережки, годинник). Наявність у порожнині рота хво­рого металевих конструкцій зубних протезів не є протипоказанням до проведення УВЧ-терапії.

Конденсаторні пластини апарата встановлюють паралельно, уз­довж, інколи під кутом до тіла пацієнта таким чином, щоб між ними і тілом пацієнта був проміжок 1—4 см. Контроль здійснюють за свіченням індикаторної неонової лампи, яку підносять до струмопро-відних елементів приладу.

Надвисокочастотна (мікрохвильова) терапія — використання з лікувальною метою електромагнітного поля мікрохвильового діапазону (поле надвисокої частоти — НВЧ). Генерується таке поле апаратами «Луч-2» та «Луч-2М» (потуж­ність 20 Вт, довжина хвилі 12,5 см, частота електромагнітних коливань 2375 МГц). Вплив хвиль мікродіапазону зумовлюється їх здатністю проникати на кілька сантиметрів у тканини орга­нізму, де їхня енергія поглинається відповідно до цілісності тканини і перетворюється на ендогенне тепло. Під впливом не-теплових і слабкотеплових доз опромінення знижується про­никність тканин, зменшується вміст у них медіаторів запалення. НВЧ-терапія стимулює репаративні процеси, поліпшує трофіку тканин. У зоні дії мікрохвиль розширюються судини, приско­рюється кровообіг, особливо капілярний, інтенсифікується про­цес розсмоктування продуктів розпаду, посилюється обмін ре­човин.

Процедуру НВЧ-терапії проводять за контактною методи­кою. Підібраний за анатомо-топографічними особливостями керамічний випромінювач установлюють на шкіру обличчя в проекції осередку ураження. Інтенсивність впливу: слабкотеп-лова доза — до 3 Вт, середньотеплова — 4—5 Вт, сильнотеплова — 7—10 Вт. При дозі 5 Вт і тривалості сеансу 5—7 хв НВЧ-терапія

25*

діє протизапально, протиспазматично, знеболювально. На курс лікування — від 3—5 до 20 сеансів.

Масаж. Серед існуючих видів масажу (гідро вакуум-, вібро-, гідромагніто-, вібромагнітомасаж) найпоширенішими при лікуванні захворювань СОПР є гідро-, вібро- та вакуум-масаж. Вакуум-масаж застосовують з метою мобілізації резервних ка­пілярів, поліпшення мікроциркуляції й трофічних процесів у тканинах. Проводять його за допомогою спеціальної установки для кабінету спеціалізованої фізіотерапії або апарата АЛГТ-2.

При лікуванні захворювань СОПР вакуум-масаж застосовують у поєданні з іншими фізіотерапевтичними та медикаментозними методами лікування, що значно підвищує їх ефективність.

З метою нормалізації стану судинного і нервово-рецеп­торного апаратів СОПР, а також впливу на трофічні процеси в ній, поліпшення крово- й лімфообігу в органах порожнини рота застосовують вібромасаж або магнітовібромасаж. Вібромасаж проводять за допомогою спеціального апарата «Вібромасаж» з набором наконечників різної форми та щільності. Наконечник прикладають до осередку ураження (з боку CO або шкіри об­личчя) і вмикають прилад в електромережу. В процесі вібромасажу наконечник поступово переміщують по поверхні зони ураження і прилеглих тканин. Сеанс триває 10 хв, курс лікування — 15—20 сеансів.

Лікувальний вплив магнітовібромасажу грунтується на спільній дії вібрації і магнітного поля. Для його проведення ви­користовують апарат «Вібромасаж», у наконечник якого вмон­тований магніт, напруженість постійного магнітного поля якого становить 500 Е. Магнітовібромасаж забезпечує надійніший клінічний ефект. Курс лікування — 7—8 сеансів.

Світлолікування. Для лікування захворювань СОПР ви­користовують світлові потоки хвиль різної довжини:

інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне випромінювання.

Джерелом інфрачервоного випромінювання є випромінювач з лампами розжарювання або нагрівальними елементами (лампа Мініна, опромінювачі типу солюкс та ін.). Інфрачервоні про­мені здатні проникати в тканини на 3—4 мм. Поглинаючись тканинами, квант енергії інфрачервоного випромінювання трансформується в теплову енергію, викликаючи гіперемію, що сприяє загоєнню виразок, що мляво гранулюють. Ефект інфрачервоного випромінювання використовують для лікування хронічних і підгострих запальних процесів СОПР; розсмокту­вання інфільтратів після операції, травм, а також при хро­нічному артриті, артрозо-артриті нижньощелепного суглоба, хронічному невриті, невралгії, міозиті, стоматиті Сеттона, тро­фічних, декубітальних виразках СОПР.

Методика. Рефлектор інфрачервоного випромінювання (залежно від потужності) установлюють на відстані ЗО—50 см від місця опро-

мінювання так, щоб пацієнт відчував помірне тепло. Тривалість сеансу — 15—30 хв, курс лікування — до 25 сеансів. Сеанси проводять один або два рази на день.

Ультрафіолетове опромінення (УФО) використовують для загального і місцевого лікування. Воно має бактерицидну дію і протизапальний ефект. Під впливом загального УФО організм стає стійкішим проти інфекційних захворювань; нормалізується і стимулюється обмін речовин, активізується еритропоез, змен­шується вміст холестерину в крові, підвищується вміст глікогену в печінці та м'язах, нормалізується перебіг синтезу вітаміну D та ін. Застосовують загальне УФО при ХРАС, перманентній формі БЕЕ, ознаках гіповітамінозу D.

Існують основна, сповільнена та прискорена схеми загаль­ного УФО. Опромінювання починають з 1/8—1/4 біодози (1 біодоза — це мінімальна доза УФО, необхідна для виникнення на шкірі слабкої порогової еритеми) і поступово доводять до З— 4 біодоз.

Методика. Для визначення біодози застосовують біодозиметр — металеву пластинку з 6 прямокутними отворами, що закриваються за­слінкою. Біодозиметр фіксують на тій ділянці поверхні тіла, що опро­мінюватиметься. Джерело УФО ставлять на відстані 50 см. Спочатку протягом 1 хв опромінюють перший отвір (решту поверхні тіла закри­вають простирадлом), а потім почергово з інтервалом 1 хв відкривають решту 5 отворів. При такій методиці шкіра у ділянці першого отвору опромінюється 6 хв, 2-го — 5 хв і т.д. Через 12—24 год за найслабшим (але видимим) почервонінням шкіри, що спостерігається під певним отвором, установлюють біодозу (час експозиції). Існує поняття «серед­ня біодоза». Цей критерій вираховують, визначаючи біодозу у 10—15 осіб (беруть середню арифметичну величину), але цю одиницю тре­ба перевіряти для кожного джерела УФ випромінювання через кожні 2—3 міс.

При місцевому УФО використовують малі (1—2), середні (3—4), великі (5—8) та гіпереритемні (понад 8) біодози. За одну добу еритемними дозами можна опромінювати не більше як 600—800 см² поверхні шкіри. Повторну процедуру проводять через 2—3 доби, підвищивши дозу на 25—30%. Одне і те саме місце опромінюють 3—4 рази.

Для органів порожнини рота застосовують опромінювач ультрафіолетовий для носової частини глотки ОН-7. Він скла­дається з круглого алюмінієвого корпуса — рефлектора з тубу­сами. Тубуси забезпечені змінними наконечниками, які стери­лізують після кожної процедури.

Монохроматичне, когерентне випромінювання низькоенер-гетичних оптичних квантових генераторів (лазерів) має аналге-зуючу, протинабрякову, протизапальну дію, прискорює регене-

рацію тканин. Лазерну терапію застосовують при лікуванні ви­разкових уражень СОПР із млявим перебігом, хронічної лімфедеми губ, ерозивно-виразкової форми лейкоплакії, ЧПЛ та червоного вовчака, хронічної тріщини губ і деяких алер­гічних захворювань СОПР. З протизапальною метою викори­стовують високі параметри лазерного випромінювання: 90—200 мВт/см². Параметри 3—ЗО мВт застосовують з метою стимуляції репаративних процесів СОПР.

Аерозольтерапія — один з ефективних, до того ж без­контактних методів уведення лікарських речовин. Принцип ро­боти інгаляційних апаратів грунтується на тому, що розчин лікарської речовини струменем стиснутого повітря (або кисню) розпиляється на найдрібніші частинки, здатні проникати глибо­ко в тканини. Оскільки СОПР та дихальним шляхам притаман­на величезна всмоктувальна властивість, то аерозолі крім місцевого дають і загальний резорбтивний ефект, зумовлений властивостями введеного препарату.

Для генерації аерозолів використовують портативні та ста­ціонарні (універсальні) інгалятори (АІ-1, ПАІ-1, ПАІ-2). Для одержання штучно іонізованого повітря можна користуватися апаратом Мікуліна — іонізатором ІМ-5, який слугує джерелом переважно легких негативних іонів.

У стоматологічній практиці найчастіше застосовують аеро­зольний інгалятор типу АІ-1, за допомогою якого можна прово­дити тепловологі, олійні та лужні інгаляції. Для рівномірного розсіювання й осідання лікарських частинок на поверхні СОПР рекомендується підзарядка аерозолів. Її проводять за допомогою апарата «Електрозоль-1», який працює у комплексі з АІ-1, що робить можливою генерацію негативно і позитивно заряджених частинок лікарських речовин. Застосовують також універсальний інгалятор (УІ-12) для інгаляції аерозолів рідких і порошкоподібних речовин, паровий інгалятор (ІП-2).

Аерозольний портативний генератор «Аерозоль П-2» призначений для одержання та інгаляції високодисперсних та низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів рідких лікарських речовин.'

Універсальний інгалятор аерозолів «Аерозоль-У-1» розрахований на проведення тепловологої інгаляції та інгаляції розчинів, а також по­рошкоподібних речовин; «Аерозоль-У-2» — для генерації високодис­персних і низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів. «Аерозоль-К-I» — стаціонарна установка, яка дає можливість здійснювати всі види інгаляцій одночасно 6 пацієнтам.

Для інгаляцій СОПР застосовують крупнодисперсні аерозолі (5—10 мкм). Тепловологі інгаляції проводять при температурі 38—40 °С протягом 5—10 хв.

Призначаючи аерозольтерапію, лікар повинен поінформу­вати хворого, що аерозольтерапію можна приймати через 1—1,5 год

після вживання їжі. Після інгаляції хворий має відпочити 15— 20 хв, потім 1—2 год не рекомендується гучно розмовляти.

Залежно від природи патологічного процесу і фази запальної реакції з допомогою аерозолю можна вводити протизапальні, некролізуючі, протикандидозні, гормональні, кератопластичні, вітамінні, противірусні препарати, антибіотики тощо.

Кріотерапія — лікування за допомогою низьких і над­низьких температур. Проводять її методом аплікацій, обдувань та зрошень речовинами, що мають низькі та наднизькі темпера­тури (вугільна кислота, рідкий азот), або контактної кріодеструкції, гіпотермії з допомогою приладів, що дають ве­ликий діапазон температурного впливу і створені на основі дро­сельної мікрокріогенної системи замкнутого циклу.

Залежно від ступеня охолодження (гіпотермія, кріодеструк-ція) в тканинах відбуваються складні процеси фізичного, хімічного й біологічного характеру: знижуються больова чутли­вість, набряк тканин, сповільнюються розпад білка і швидкість всмоктування продуктів розпаду тканин та мікроорганізмів, снижуються гіпоксія і ацидоз, утворення, виділення і всмокту­вання медіаторів запалення, підвищується фагоцитарна актив­ність лейкоцитів, стимулюється репаративний процес або ж унаслідок внутрішньоклітинного утворення льоду відбуваються розрив клітинних оболонок, денатурація клітинних білків, а відтак загибель клітин і тканини.

Найпростіший метод застосування холоду — аплікації на осередок ураження тампонів, змочених у рідкому азоті. Проте ця методика незручна, бо неможливо точно дозувати вплив хо­лодового агента. Кріообдування проводять за допомогою апа­ратів, що працюють на рідкому хладагенті за принципом розпи­лення парорідинного струменя (кріозрошувачі КР-1, КР-4, КАС-01). Методика'роботи з ними проста: балон кріоапарата заповнюють хладагентом (рідкий азот), на канюлі кріозонда фіксують робочу голку, вільний кінець якої підводять до осе­редку ураження, і з відстані 2—4 мм натисканням на клапан приладу подають через неї парорідинний струмінь хладагента, забезпечуючи замороження. Експозиція 10—30 с. На патоло-гічно змінених тканинах утворюється льодовий конгломерат. Після відтанення, яке відбувається протягом 1—2 год, у цій ділянці з'являється набряк. Через 5—10 діб після відторгнення некротизованих тканин відбувається регенерація СОПР.

Швидша і глибша кріодеструкція й гіпотермія настають при контактному способі (застосування кріотерапевтичної установки автономної стоматологічної — КУАС-01_МТ — з температур­ним діапазоном 0... -165 °С).

Для місцевої гіпотермії використовують апарат «Електроніка ТП-01» з модифікованими аплікаторами на базі комплекту гіпотермічної апаратури «Ятрань». Сеанс гіпотермії проводять після рясного зрошення ротової порожнини розчинами анти-

септичних засобів і проведення симптоматичної терапії. Ос­кільки гіпотермія змінює судинну проникність і всмоктувальну здатність CO, то в осередку ураження гіпотермію поєднують із застосуванням медикаментозних засобів. Для цього аплікатор, що за формою і розміром відповідає осередку ураження, покри­вають марлевою серветкою, змоченою в розчині протизапаль­ного, антисептичного засобу, ферменту з антибіотиком тощо, і накладають на 10—15 хв на осередок ураження. Режим роботи:

+5 °С... +10 °С. Гіпотермію проводять один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів. Таке лікування забезпечує протиза­пальний ефект. Окрім цього, охолодженням тканин у по­мірному режимі досягається бактеріостатичний і десенси­білізуючий ефект (О.Е.Малевич, 1990).

Місцева гіпо-гіпертермія — використання контраст­них температур (діапазон +5... +15 °С — +38... +42 °С). Кон­трастні температури впливають на компоненти мікроциркуляторного русла, стимулюють тонус судин (звужен­ня-розширення). Активна гіперемія і реактивне потепління в тканинах розвиваються й утримуються до 10 год, що сприяє нормалізації функції судин і нервових структур, поліпшенню репаративних процесів і трофіки тканин тощо. Як і при гіпотермії, після процедури посилюється процес всмоктування лікарських речовин, чим підвищується ефективність медика­ментозного лікування і прискорюється одужання.

Місцеву гіпо-гіпертермію проводять з допомогою апарата «Електроніка ТП-01» циклами по 3—5 хв при температурі +5, +15, +38, +42 °С. Сеанс скаладається з 3—4 таких циклів і про­водиться один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів.

Кріодеструкція — метод впливу наднизькими темпера­турами на патологічні утворення тканин з метою їх зруйнування в суворо контрольованих межах. Безумовно, метод локального заморожування має досить великі переваги перед звичайним хірургічним втручанням. Кріодеструкція — безкровний, щадний метод лікування, її легко переносять хворі навіть похилого віку, вона відбувається практично безболісно в умовах гемостазу, з повною іммобілізацією клітин. Великі судини стійкі до кріо-впливу, а капіляри швидко тромбуються. Внаслідок кріо-деструкції стимулюються імунні реакції організму, акти­візуються регенеративні процеси, прискорюються епітелізація і рубцювання уражених осередків СОПР. Після кріодеструкції рана загоюється дещо довше, ніж при застосуванні суто хірургічних методів, але утворюється менше рубцевої тканини, вона ніжніша, колагенові волокна мають правильну орієнтацію. Проводять кріодеструкцію з допомогою кріохірургічних апаратів (кріозрошувачі КР-1, КР-4, кріорозпилювач КАС-01, кріогенна установка автономна стоматологічна КУАС-01-МТ).

Тканина, що зазнає локального кріовпливу, перетворюється на щільний льодовий конгломерат, вкритий шаром інею. Після

кріовпливу відбувається швидке відтанення тканини і на по­верхні CO з'являються крапельки вологи. За 1,5—2 год розви­ваються гіперемія із синюшним відтінком і набряк тканин, який утримується 2—3 доби. Через 1 добу в осередку кріовпливу розвивається типовий некротичний процес. Зона некрозу чітко відмежована від прилеглої здорової CO. Відторгнення некро­тичних мас починається з 5—6-ї доби, переходячи в епітелі­зацію, яка закінчується на 12—16-й день.

При застосуванні з метою кріодеструкції контактних кріоапаратів потрібні спеціальні насадки, які відповідають то-пографо-анатомічним особливостям СОПР. Робочі поверхні їх за формою мають наближитися до розмірів і форми патологічне змінених тканин і бути нахиленими під кутом, зручним для контакту з різноманітними зонами СОПР. Догляд за осередком кріонекрозу проводять з урахуванням перебігу і стадійності кріонекротичного процесу. У перші 24—48 год (некроз кріодеструктованих тканин) хворий має здійснювати особливо ретельний гігієнічний догляд за ротовою порожниною і зубами. Лікар у цей час дотримується тактики, розробленої для терапії виразково-некротичних процесів СОПР: некролізуючі засоби, антибіотики широкого спектра дії; старанне хірургічне оброб­ляння та антимікробна терапія препаратами, що пригнічують анаеробну мікрофлору; гіпертонічні полоскання, засоби, що підтримують імунобіологічні властивості СОПР (лізоцим). У пе­ріод дегідратації вживають заходів щодо посилення метабо­лічних процесів і регенерації (метацил, натрію мефенамінат, тубус-кварц, дія магнітного поля, лазерна терапія).

У клініці захворювань СОПР кріотерапію застосовують при деяких формах лейкоплакії, ЧПЛ, папіломах, фібромах, геман­гіомах, ретенційних кістах, хронічному фісуральному хейліті, хейліті Манганотті та інших доброякісних і злоякісних ново­утвореннях. Кріодеструкція інколи потребує місцевого знеболю­вання. Більшості хворих достатньо аплікаційної (аерозольної) анестезії 2—3% розчином дикаїну, 4% розчином прополісу, 10% розчином лідокаїну (аерозоль). При глибокій кріодеструкції не­обхідна інфільтраційна анестезія відповідної зони.

Терапію лейкоплакії проводять методом послідовного замо­рожування вогнища ураження СОПР парорідинним струменем азоту протягом 35—60 с (за 1 сеанс обробляють поверхню пато­логічного вогнища, площа якого не перевищує 2 см²). Зруч­нішим і точнішим є кріохірургічне лікування контактним ло­кальним заморожуванням з допомогою кріогенної стоматоло­гічної установки. Для цього добирають кріонасадку, близьку за формою і розмірами до осередку ураження, фіксують її на кріоінструменті і при режимній роботі установки прикладають і'і робочу поверхню до осередку лейкоплакії. При плоскій формі експозиція здійснюється двічі по 20—25 с, при верукозній та ерозивній формах — по 45—60 с.

І

ЧПЛ (ерозивно-виразкова та бульозна форми) добре піддається терапії парорідинним зрошенням струменем азоту та аплікаційним кріовпливом на вогнища ЧПЛ робочими насадка­ми стоматологічної кріоустановки. Перед цим проводять ап­лікаційне знеболювання 3—5% розчином дикаїну чи рідиною ПДД. Експозиція кріовпливу становить 25—45 с, площа по­верхні одноразової деструкції — 2—3 см².

При ХРАС кріовплив здійснюють кріонасадкою з плоско-круглою чи плоско-овальною робочою поверхнею, площа якої відповідає величині афти. Експозиція кріовпливу 15—20 с, здійснюють його двоцикловим методом. Через 3—4 доби некро­тичний наліт зникає, поверхня починає епітелізуватися. Пози­тивна динаміка в перебігу захворювання пов'язана з певними змінами в імунологічному стані організму.

При кріотерапії декубітальних виразок експозиція кріо­впливу становить 20—30 с. Якщо виразка глибока, то проводять двоциклову кріодеструкцію з періодом відтанення 2—3 хв.

При кріодеструкції пухлин застосовують метод 2—3-циклового кріовпливу з експозицією заморожування 15 с — 3 хв у кожному циклі. Тривалість впливу низької температури зале­жить від розміру новоутворення. Заморожування припиняють, коли льодова зона охоплює всю пухлину і 2—3 мм здорової тка­нини. Щоб дістати широку зону кріодеструкції, застосовують методику кріовпливу зі сповільненим відтаненням та інтервалом між циклами 5—10 хв. Проводять від 1 до 10 сеансів кріовпливу. Інтервал між такими сеансами становить 2 тиж. Кількість по­вторних сеансів залежить від характеру пухлини, її поширення, а також чутливості новоутворення до низької температури.

При лікуванні папіломатозу сеанси кріодеструкції проводять один раз на 7—10 діб. Курс лікування — 2—5 сеансів. Опти­мальна експозиція кріодеструкції становить 45—60 с за двоцик-ловою системою. Кількість зон аплікацій за один сеанс — 4—8 (залежно від поширення процесу).

Кріотерапія фісурального хейліту та хейліту Манганотті: при глибоких тріщинах експозиція становить 25—30 с, двоциклова. При хейліті Манганотті — 45—60 с, 2—3-циклова експозиція з періодом відтанення 2/3 хв.

Магнітотерапія — метод лікування, що грунтується на застосуванні постійного або низькочастотного магнітного поля. Постійне магнітне поле впливає на тканини протизапально, спазмолітично, болезаспокійливе; прискорює репаративні про­цеси тощо. Як генератори магнітних полів використовують апа­рати «Полюс-1», «Полюс-101», «Ум-6», «Олимп-1», «Зірка-3».

«Полюс-1» призначений для місцевого впливу однонаправленим, пульсуючим і низькочастотним змінним магнітним полем. Має 3 види індукторів: з П-подібним, прямим сердечниками та порожнинний індуктор. Лікування проводять з допомогою одно- чи двозмінних

індукторів, установлених впоперек чи уздовж. Інтенсивність маг­нітного поля регулюють 4 ступенями. Магнітне поле швидко згасає і на відстані 5—6 см від індуктора майже відсутнє. Магнітотерапію про­водять у неперервному і перерваному режимах. Для цього індукто-тримачами установлюють індуктори в будь-якому положенні відносно пацієнта; при контактній методиці роГОчі поверхні індукторів установ­люють безпосередньо на тілі пацієнта. Тривалість сеансу 15—30 хв. Сеанси проводять щодня або через день. Курс — 20—25 сеансів.

Досить ефективними є також електрофорез, лазерна терапія в поєднанні з магнітотерапією, а також зрошення, аплікації, полоскання, ротові ванночки, для яких застосовують поперед­ньо намагнічені лікарські препарати.

Теплолікування. Як фізичні фактори використовують грязі (мул, торф), парафін, озокерит, нафталан. Механізм дії цих факторів нервово-рефлекторний, зумовлений температур­ним впливом, теплопровідністю, малою теплоємністю, компре­сійною дією. Хімічна дія — всмоктування крізь шкіру і CO газів, летких речовин (сірководень, аміак), мікроелементів, що сприяє поліпшенню мікроциркуляції та обмінних процесів.

Методика. Нагріту та простерилізовану лікувальну грязь темпера­тури +45 °С шпателем наносять на марлеві смужки розміром 5 х 3 см, які укладають на осередок ураження. Тривалість процедури 10—15 хв. Можна використовувати грязьові екстракти (ФіБС, гумізоль) методом електрофорезу. На курс лікування — 10—12 процедур. Парафіно-озокеритові аплікації (температура плавлення 50—54 °С) температурою 48—50 °С наносять пензликом на осередок ураження або марлеві сер­ветки (8—10 шарів) просочують парафін-озокеритом і укладають на осередок ураження на 15—20 хв.

Теплолікування застосовують при келоїдних рубцях, лімфедемі, тріщинах губ та ін.

Гідротерапія. Цей метод лікування грунтується на ком­плексній дії температурних, механічних та хімічних впливів на уражену СОПР. З цією метою використовують лужні, сульфатні мінеральні води або води, насичені розчинами кисню, вугле­кислоти та відварами чи настоями лікарських рослин (нагідки, чистотіл, арніка тощо).

При гідротерапії численні рецептори ротової порожнини, велика кількість нервових сплетень, кровоносних судин сприя­ють ефективному впливу хімічних факторів на СОПР та орга­нізм у цілому. При механічному впливі з порожнини рота вида­ляються клітини злущеного епітелію, патогенної мікрофлори та некротичної тканини. При гострих запаленнях СОПР практи­кують зрошення порожнини рота розчином температури до +38 °С під мінімальним тиском. При підгострих та хронічних запаленнях тиск підвищують, одночасно знижуючи температуру

26*

до +28 °С. Сеанс триває 10 хв. Курс лікування — 10—12 сеансів. Сульфатні води (мацеста, П'ятигорськ та ін.) — стимулюють кровообіг, поліпшують обмінні процеси. Вони показані при лікуванні дерматостоматитів та кератозів порожнини рота, от­руєння солями важких металів.

Киснева терапія (КТ) — оксигенотерапія. Застосуван­ня кисню з лікувальною метою проводять при загальній та місцевій гіпоксії для боротьби з рановою інфекцією, по­ліпшення репаративних процесів і трофіки тканин. Фізіологічна дія КТ багатогранна, але вирішальне значення має поповнення кисню в тканинах при гіпоксії. Під впливом інгаляції кисню підвищується його напруження в плазмі крові, зростає концен­трація оксигемоглобіну в артеріальній крові, знижується мета­болічний ацидоз.

Показаннями до КТ є дихальна недостатність, зумовлена па­тологією серцево-судинної системи, ціаноз, р0^ крові нижче від 70 мм рт.ст. Показання до місцевої КТ: рани, заражені анае­робною інфекцією, млявий перебіг запальних процесів, ло­кальні трофічні порушення.

Гіпоксія тканин СОПР призводить до зменшення запасів ас­корбінової кислоти, підвищення судинної проникності, накопи­чення недоокиснених продуктів обміну. Місцеве введення кис­ню в тканини — один із методів патогенетичного лікування запальних і дистрофічних уражень СОПР, хоча він використо­вується не дуже широко. Існують дуже прості методики оксиге-нації тканин — її можна проводити з допомогою аплікацій ват­них тампонів, насичених перекисом водню, калію перманганату, іригацій CO та аерозольних зрошень цими сами­ми розчинами. Отже, найпоширенішими способами КТ є такі:

інгаляційний та неінгаляційний (підшкірний, внутрішньо-порожнинний, нашкірний — загальні й місцеві ванни). Окре­мим видом КТ є гіпербарична оксигенація. Введення кисню че­рез ін'єкційну голку не дуже поширене в лікуванні захворювань СОПР.

Кисневі ванни застосовують з метою місцевої КТ, а також для загального неспецифічного впливу на організм. Найпоши­ренішим (до того ж фізіологічним) є метод інгаляцій кисню та кисневих сумішей з концентрацією кисню 40—60%, які про­водять за допомогою киснево-дихальної апаратури неперер­вно або сеансами по 30—60 хв. Найефективнішим є застосу­вання аерозольних інгаляторів, що забезпечують при вдиханні газової суміші вдихання зважених частинок, випаровування яких у дихальних шляхах насичує газ (кисень) водяною парою до 100%.

У випадках, коли КТ при нормальному атмосферному тиску не дає бажаного лікувального ефекту, застосовують гіперба­ричну оксигенацію (ГО) — лікування киснем при підвищеному тиску в спеціальних камерах. ГО усуває гіпоксію тканин, нор-

малізує процеси обміну та трофіки в рані, поліпшує репаративні процеси, бактеріостатичне діє на мікрофлору.

Методика ГО. Перед початком лікування в барокамері хворому проводять обстеження легень, перевіряють прохідність слухових труб, знімають мазеві пов'язки. Барокамеру заповнюють повітрям і в неї по­міщають хворого. Підвищення ти^ку в камері до 2,02 • 10² кПа здійснюється за 12—15 хв. На висоті тиску хворий одержує інгаляції чистого зволоженого кисню. Такий режим забезпечує високе насичен­ня тканин киснем, запобігаючи токсичній дії.

Клінічний результат з'являється через 4—5 сеансів. Зменшу­ються інтоксикація, гарячка, нормалізуються показники крові. Прискорюється відторгнення некротичних тканин.