2015-09-06
1589
Після смерті у 1340 р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава, між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі.
Проте, з кін. XIV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукав ці держави до об'єднання, яке відбувалося нерівномірно (остаточне, здавалося б, об'єднання держав змінювалося їх політичною самостійністю) до сер. XVI ст. У цьому об'єднанні виділяють два основних етапи - Кревська унія 1385 р., яка започаткувала об'єднання Литви і Польщі, і Люблінська унія 1569 р., яка завершила їх об'єднання в одну державу - Річ Посполиту.
Кревська унія 1385 р.
Причини унії
Прагнення Литви і Польщі об'єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (яке виділилося у 1443 р. зі складу Золотої Орди, у 1475 р. визнало залежність від Османської імперії).
Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392 рр.) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол усупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.
Зміст унії
Це була шлюбна унія - литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; унаслідок цього сутички між Польщею і Великим князівством Литовським припинялися, а їхні збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла - князю Вітовту (1392-1430 рр.).
За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицизм.
Наслідки унії
Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).
Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильне насадження католицизму. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.
Культурний розвиток України у складі Литовсько-Русської та Польської держав
Високий рівень духовного життя й культури, успадкований від Київської Русі, правив за приклад інтелектуальної організації суспільства для литовської шляхти. І саме ця обставина зумовила визнання нею спадкоємності Київської держави
Розвиток української культури в XIV — XVI ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами на землях України-Русі, яка тоді входила до великого князівства Литовського (це — Галицько-волинська Русь, Київське князівство і Чернігове Сіверщина): під владу угорських королів потрапило Закарпаття. Кревська унія 1385), закріпила об'єднання Литви з Польщею, надала право володіння польській шляхті українськими землями, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків.
Позитивним моментом в цьому процесі відзначимо входження українських земель в коло західної цивілізації-Однак за умовами Кревської унії Польща повела тотальний наступ на українську культуру, віру, звичаї, традиції, відкривши шлях колонізації України.
Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Це негативно позначилось на економічному і культурному поступі України. Походи Менглі-Прея в 1478 р. спустошили Київщину, через чотири роки було нещадно пограбовано Київ і знищено його святині. Така ж. доля спіткала Черкаси, Полісся. Волинь. У XVI ст. Україна вступила руїною.
Люблінська унія (1569) узаконила політику національного, релігійного Й соціального гноблення українського народу, що в свою чергу спричинило відкритий супротив, збройний протест православного населення. Оборонцем старої руської віри, звичаїв стає козацтво, період становлення якого припадає на середину XVI ст.
Своєрідний характер культурного життя України XIV—XVI ст. і зумовлений тим, що народ з втратою державності, роз'єднаний державами-завойовницями і приречений виключно на роль виконавця чужої волі, був позбавлений можливості вільно, розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. Починаючи з XIV ст., вся духовна енергія українського народу спрямовувалась на те, щоб довести свою життєвість, прив'язаність до традицій національної культури. ЇЇ поступ перебував у зв'язку зі складними реаліями, що іноді суперечили суспільно-культурному розвитку.
