Види усного ділового мовлення

Усне ділове мовлення за характером розрізняють монологічне і діалогічне і поділяють на публічне и приватне залежно від обставин, за яких відбувається спілкування.

За допомогою усного мовлення спілкування відбувається безпосередньо.

Переконливе, пристрасне слово - це важливий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері. Публічні виступи залучають до активного громадського життя, допомагають виявити творчу ініціативу, виховують високу культуру і національну самосвідомість.

Кожен промовець - неповторна індивідуальність, яка виробляється протягом життя в результаті тривалої роботи над собою, над своєю мовою.

Живе усне переконливе мовлення - важливий засіб багатоманітно­го та різноспрямованого впливу на слухача. Правильне, унормоване усне мовлення може забезпечити швидкість взаєморозуміння між учас­никами комунікативного акту.

У сучасному світі є багато шкіл, центрів, факультетів і кафедр, які займаються проблемами риторики, ораторського мистецтва, ділової комунікації, мистецтва вести полеміку, дискусію тощо. Всесвітньо відомі імена Поля Сопера, Дейла Карнегі та їх послідовників, які формують риторичну культуру політиків, бізнесменів, юристів, реклам­них агентів, учителів, акторів. Українську школу мистецтва публічного мовлення представляють сьогодні вчені Г. Сагач, Л. Мацько, Н. Бабич, Н. Чибісова та інші. Видатними українськими риторами минулого були Ф. Прокопович, Г. Кониський, Г. Сковорода. Професор риторики Киє-во-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав риторику „царицею душ", „княгинею мистецтв" і вказував на такі її функції, як соціально­організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки та ін.

Прагматично-інформаційне XXI ст. зараховує риторику до соціаль­но активних наук, що мають забезпечити ефективну передачу інформації через канал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві¹. Одного нето­чного, невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати усе враження. „Головна складність в оволодінні усним мовленням, - наголошують автори сучасних посібників з ділової мови, - полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку"².

Відомий вислів, який приписують Сократові, „Заговори, щоб я тебе побачив" свідчить про те, що високий рівень культури усного, зокрема професійного, мовлення є яскравим свідченням високої загальної культури людини. Видатний український педагог В. Сухомлинський вважав мовну культуру „життєдайним коренем культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності". Боротьба за чистоту усного мовлення, вправність і культуру вислову, за збагачення усного мовлення, за вільне оперування різноманітними словесно-виражальними засобами, боротьба за чіткість, виразність та економність ділової мови - основне завдання, яке ставить сьогодні вища школа перед студентом - майбутнім фахів­цем у галузі економіки, банківської справи чи будь-якого іншого фаху.

Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які визначають рівень культури усного ділового мовлення:

1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

3. Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

4. Співмірність мовних засобів та стилю викладу.

Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.

7. Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Індивідуальний стиль - поняття складне. Насамперед, на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд, який визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, і образні засоби.

В індивідуальному стилі проявляється і характер людини, і уміння знайти контакт із слухачами. Індивідуальний стиль публічного виступу з'являється тоді, коли треба постійно виступати перед аудиторією, та в процесі наполегливої праці над собою.

Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності або відсутності індивідуального стилю мови.

Та навіть добре вироблений індивідуальний стиль не може замінити ретельної підготовки до кожного виступу.

Підготовка до виступу має такі стадії:

 обміркування теми;

 робота над літературою з даної теми;

 робота з енциклопедичними та термінологічними словниками, які дають змогу перевірити точність вживання терміну, поновити в пам'яті якісь події, факти;

 робота із тлумачним словником, словником іншомовних слів, словником наголосів, орфоепічним словником;

 складання плану виступу;

 складання тез виступу;

 складання конспекту виступу;

 писемне складання повного тексту виступу.

Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним (від загального до часткового) або індуктивним (від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу полягає в тому, що вже на початку виступу формулюється головна думка, а потім вона вже аргументується. Якщо тема виступу складна, обсяг матеріалу великий, то доцільно використовувати індуктивний метод, поступово підводячи слухачів до головної думки виступу.

При підготовці до публічного виступу важливо ще й знати тип своєї пам'яті, бо наявність міцної, натренованої пам'яті визначає загальний рівень людини та її здатності до роботи. Слухова пам'ять вимагає прослухувати матеріал, зорова пам'ять - уважного читання, підкреслень у тексті, поміток, моторна пам'ять - виписування того, що треба запам'ятати.

Як і для писемного, так і для усного ділового мовлення важливо доречно вживати різноманітні види текстів за способом викладу інформації: повідомлення, опис, роздум, міркування.

Композиція публічного виступу має такі ж логічні елементи, як і письмовий текст: звернення, вступ, мотивація, інформація, доказ, висновки, заключна частина. Залежно від змісту виступу застосовується прямий або зворотний порядок розташування логічних елементів. При прямому викладі спочатку викладаються обставини та причини, які викликали появу документу чи виступу, а в кінці визначається мета. При зворотному викладі мета викладається на початку, а потім подаються пояснення, наводяться факти.

При публічному виступі контакт із слухачами залежить значною мірою від того, яке враження справить промовець при появі, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ, наскільки володіє матеріалом, чи має внутрішнє захоплення. Тон, жести, міміка, інтонація, манери, одяг, мова - усе промовляє до слухачів, посилюючи вплив від сказаного, або, навпаки, послаблюючи його.

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.