У класичну скарбницю української драматургії та театру ввійшла драма Старицького “Не судилось”, названу їм спочатку”Панське болото”. У п”єсі показано загострення соціальних і національних суперечностей на селі після реформи 1861 року. Обережно, наскільки це було можливо в умовах жорстокої цензури, критикується сама реформа, після якої селяни залишились малоземельними та зовсім безземельними.
Цінність зображеного посилюється, зокрема, й тим, що Старицький використав дійсний випадок. В одному з листів 1901 р., знаходимо важливе уточнення: “Факт, що послугував темою в моїй драмі, - факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком… У драмі навіть всі фамілії справжні з малими одмінами, - Так замість Ілляшенків – Ляшенки, а решта – ті ж самі…” Реалістично зображено в драмі українське панство. Це багатий пан Іван Ляшенко, “зовсім простий”, він навіть “іначе говорить не може, як по-українському”, тобто зовні ніби близький до народу, але насправді жорстокий експлуататор. Ляшенко “жили тягне з селян”, примушує їх жати у нього за десятий сніп. Разом з шинкарем Шльомою та писарем Ляшенко намагається примусити селян обміняти їхні родючі землі на його піщані кучугури або купити їх у нього. Його дружина Анна Петрівна, літня вже жінка, - деспотична кріпосниця, до того ж морально розбещена. Вона з нудьги залицяється до молодого лікаря Павла Чубаня, ровесника й товариша її сина. До цього “панського болота” належать кузен Анни Петрівни – Бєлохвостов, дочка-підліток Зізі, а також морально зіпсовані панським оточенням старий лакей Харлампій і покоївка Аннушка.
У центрі драми – трагічне кохання бідної селянської дівчини-сироти Катрі Дзвонарівни. Панич Михайло Ляшенко, студент університету, під впливом поширюваних тоді ліберальних ідей “єднання” панів з народом, “злиття” панів і мужиків, ходить на вулицю до сільської молоді, але тримається ближче до дівчат, щоб “одволожити поезією душу “. Він зводить Катрю і на догоду своїй матері покидає. Зганьблена і зацькована панами, дівчина накладає на себе руки, а її мати божеволіє. Так Старицький викриває не тільки “панське болото”, але й фальшивий панський лібералізм, який не має нічого спільного із справжнім демократизмом. Панам Ляшенкам, Бєлохвостову й Михайлові протиставлено образи лікаря Павла Чубаня і простих бідних селян: Катрі Дзвонарівни, її матері, парубка Дмитра Ковбаня. Демократизм Чубаня, його народолюбство має не декларативний, а дійовий характер: він учить грамоти селянських дітей, радить селянам страйкувати, а не жати панський хліб за десятий сніп, організовує їх на боротьбу проти поміщиків. Чубань висловлює надію, що “може не ми, а діти наші чи внуки, а таки землю всю по правді поділять”.
В образі Дмитра показано наростання стихійного протесту селянства. Дмитро, помщаючись за скривджену Катрю і власне горе, підпалює панський маєток, хоче вбити панича Михайла. Особиста помста переростає в народну, бо пани “увесь світ би зажерли”, вони “споконвіку неправдою живуть”. Образ Катрі Дзвонарівни споріднений з постатями дівчат, створеними класиками красного письменства – від Котляревського і до Шевченка, Панаса Мирного, Франка. Працьовита й весела, морально чиста і щира у почуттях, ніжна й горда, вона навіть своєю смертю підноситься до протесту проти наруги й неправди. Завершується драма суворим вироком панству.
Діяльність М.П.Старицького надзвичайно різноманітна і багатогранна. Він був видатним діячем передової, демократичної української культури, справі розвитку якої віддав сорок років життя і невсипущої праці.
2015-09-06
2874
