І переносному значенні

Амосов Микола Михайлович(1913- 2002)- учений у галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України та Академії медичних наук України, директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983-1988).

М икола Михайлович Амосов – майстерний хірург. Він займався операціями на серці, легенях, моделюванням психічних функцій мозку, уперше в СРСР зробив протез мі трального клапана. За своє життя М.Амосов особисто прооперував більше шести тисяч пацієнтів, став не лише засновником вітчизняної кардіохірургії та профільного інституту, а й підготував цілу школу фахівців у цій галузі.

Усі вважали його людиною надзвичайно вольовою та сильною. Так і було, але за цими рисами ховалася вразлива, чутлива до чужого болю душа. Він надзвичайно переживав після невдалих операцій. Якось на операційному в М.Амосова померла дівчинка, і це було для нього настільки важким ударом, що він удома не знаходив собі місця. Несподівано для себе сів за письмовий стіл і записав усе, що пережив того дня. Так «народився» Амосов-літератор, і його книжки були настільки щирими й цікавими, що видавалися мільйонними тиражами і успішно розходилися.

Його повісті «Думки та серце» (події розгортаються в кардіологічній клініці), «Записки з майбутнього»(утопічна ідея обезсмертнення людини за допомогою анабіозу), «ППГ-2266» (Записки польового хірурга), «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Я буду крізь сльози сміятись…

О стап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився в с. Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював за спеціальністю. Очевидці перебування Остапа Вишні у таборах згадували,що медичних знань у нього було обмаль. Та на практиці, в умовах амбулаторії, гострий розум і зірке око великою мірою компенсували брак спеціальних знань. Павло Михайлович Безпомилково виділяв справді хворого, що потребував лікування чи перепочинку від роботи. Постійним його порадником був фельдшер довідник, з яким не розлучався. У сумнівних ситуаціях радився з лікарями, наполегливо добивався госпіталізації хворого. Працювало в амбулаторії ще кілька фельдшерів, кваліфікованіших за Павла Михайловича, але люди прагнули потрапити саме до нього. Йому вірили більше. Від нього виходили з усмішкою. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У Вишневих усмішках втілилося тонке відчуття письменником природи комічного в глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок. Юрій Миколайович Щербак – український письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат, доктор медичних наук (1983). Після закінчення Київського медичного Інституту – науковий працівник Київського наукового-дослідного Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім.. В. Громашевського. Доктор медичних наук. Брав участь у боротьбі з рецидивними проявами холери на території України та Узбекистану, зі спалахами інших інфекційних захворювань. Член Спілки письменників України з 1966 року та Спілки кінематографістів України з 1971року.Власний досвід праці лікарем-епідеміологом був покладений Ю.Щербаком в основу книги «Як на війні», за якою поставлений фільм «Карантин». З професійною тематикою пов’язані й наступні твори: «Бар’єр несумісності», «Лікарі». За сценарієм Щербака була знята стрічка «Шлях до серця», За яку у 1971 р. отримав срібну медаль на конкурсі фільмів на медичну тематику у Варні. Після літературного успіху Юрій Миколайович не залишив науково-дослідну роботу, став доктором медичних наук.