Заклик до боротьби за вільну Україну в «Заповіті» Т. Шевченка

Тараса Григоровича Шевченка завжди хвилювала тема боротьби рідного народу за свою свободу і незалежність. Усе життя поет присвятив справі служіння народові.

У поезії «Заповіт» Шевченко підкреслює необхідність активних, рішучих дій проти існуючого ладу. Недаремно цей вірш має таку назву, адже є справжнім заповітом, який Кобзар передав сучасності:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі.

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій…

Для поета найбільшим бажанням було назавжди залишитись на рідній Батьківщині, адже за життя Шевченко змушений був часто покидати рідний край.

Але не лише це заповідає Тарас Григорович наступним поколінням. Він хоче, щоб його нащадки продовжили справу народного звільнення, порвали свої кайдани, підняли похилені голови й знайшли в собі сили для активної боротьби:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Ми бачимо, що поет наголошує уже на реальних, фізичних діях проти народних гнобителів, він висловлює революційні ідеї. Шевченко переконаний, що лише таким шляхом можливе творення вільної української держави. Він мріє про народну пам’ять, що люди не забудуть його внесок у справу народної свободи.

У своїй великій поезії «Заповіт» Тарас Григорович Шевченко висловив свої найпотаємніші мрії про вільне й незалежне майбутнє України.

Значення творчості Т. Шевченка в історії української літератури

Важко переоцінити значення творчості Тараса Шевченка для української літератури. Цей національний поет глибоко розкрив душевне багатство українського народу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.

Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.

Іван Дзюба писав про нього: «Великий подвиг Тараса Шевченка полягає передусім у тому, що він, відродивши поняття про свій народ — повернувши цьому Поняттю його споконвічну гідність, — водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу. Власне, це був колективний подвиг, колективна праця цілої когорти інтелігенції, яка національно пробуджувалася..., але саме геній Тараса Шевченка осяяв цей подвиг і цей труд незвичайно яскравим і чарівним світлом».

Творчість Тараса Шевченка воістину багатогранна й невичерпна, вона відобразила в собі всі сторони життя української нації в різних часових пластах. Його прекрасні поеми «Причинна», «Катерина», «Наймичка», «Марія» зображують надзвичайно виразні й глибокі жіночі типи, українських жінок — закоханих і щасливих, зневажених і гордих, жінок-покриток і жінок-матерів, ладних віддати своє життя заради дитини. Образ жінки в поезії Т. Шевченка опоетизований, він є символом самої України, прекрасної й сумної Батьківщини Великого Кобзаря, яка дала йому непересічний талант, та не дала долі, так само як не могла дати долі своїй дитині покритка Катерина. Узагалі, до жінки-матері поет ставиться з любов'ю і повагою. І, можливо, жодному поетові після нього не вдавалося створити такі глибокі й правдиві у своїй простоті жіночі образи.

Громадянська лірика Т. Шевченка, зокрема його твори «Заповіт», «Імертвим, іживим...», «Сон», «Кавказ», відображає його позицію стосовно пануючих класів та простого народу, намагання відтворити у своїй творчості страждання пригнобленого селянства, його прагнення до волі й правди, обурення пригноблювачами, ницими у своєму прагненні безмірного визискування. Поет усією душею вболіває за свою Батьківщину та її народ, який у цьому «раї на землі» живе зовсім не райським життям.

Тарас Шевченко для українського народу не лише геніальний поет. Він — його сумління, совість, бунтівний розум, його ніжне щире серце, сповнене великою любов'ю і безмежним стражданням. Ось чому його люблять і шанують усі — незалежно від віку, естетичних уподобань, ідейних позицій.

У найважчі роки ідейного чи соціального розшарування, духовного звиродніння Великий Кобзар щоразу ставав прапором української нації, гаслом, її духовим маяком.

Витоки могутнього таланту Т. Г. Шевченка, звичайно, слід шукати в духовному житті українського народу — в його етносі, думах, героїчних і ліричних піснях, навіть оригінальна форма шевченківського вірша, так званий «коломийковий», а також «колядковий» вірші, запозичені ним з народної поезії. Але Шевченко не є таким собі канонізованим, спрощеним поетом з народу, простаком-селянином. Навряд чи він піднявся б до рівня найосвіченіших людей свого часу, у товариство яких увійшов з часом, якби не отримав належної освіти, не став справді інтелігентною людиною. Отже, Шевченко став не просто символом народного поета, але й символом сили потягу простої української людини до навчання, до опанування мистецтвом, світовою літературою.

Шевченко е для нас образом людини-правдошука-ча, людини творчої, непересічної у своєму поетичному й малярському таланті, людини настійливої в досягненні своєї мети, справжнього патріота, поета, який кожен свій поетичний рядок-думу спрямовував до рідної землі, рідного українського читача. Це справжній приклад для прийдешніх поколінь, приклад вірного служіння своїй Батьківщині.

Твори Великого Кобзаря перекладені багатьма мовами народів світу. Величезний вплив мала його творчість на розвиток культури західного та південного слов'янства. Поезії Шевченка дали високу оцінку у своїх творах І.Тургенєв, М. Некрасов, Л. Толстой, М. Добролюбов. «Кобзар» знайшов свого читача не ли- ' ше в більшості країн Європи, але й далеко за її межа-! ми — в США, Канаді, Індії, Китаї, Японії, у багатьох інших країнах світу. І навіть Джон Ф. Кеннеді у свій час сказав: «Я радий, що можу додати свій голос до тих,, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».