Романтичний характер ранніх творів Т. Шевченка

Рання поезія Т. Шевченка витворюється кобзарем, оповідачем міфа, який зливається з почуттям колективу, хоч повністю не усвідомлює глибинного значення колективного досвіду і не піднімається над ним.

У ранніх творах Т. Шевченко наслідує старших поетів-романтиків. Наприклад, вдається до улюбленого романтиками жанру — балади, бере за взірець стилістику, образність, мелодику. Однак у своєму наслідуванні він набагато перевершує ті зразки, до яких вдається, оскільки його поезія має надзвичайно високий рівень.

Прикладом є, зокрема, його поема «Причинна». Згадаємо перші три строфи, відомі кожному українцеві. Це опис пейзажу, що починається рядками:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Уже перше слово кидає нас в епіцентр бурі, тому що виражає найвищий рівень напруження, гнів, лють. Слова «реве» й «стогне» виражають різнобарвну гамму почуттів олюдненого Дніпра, загалом текст збагачений енергетикою народнопісенної образності. Уся картина є підкреслено гіперболізованою: Дніпро — «широкий», верби — «високі», хвилі піднімаються «горами», вітер настільки сильний, що гне верби додолу. Так активізуються почуття, а місячна ніч створює тривожно-утаємничений настрій, традиційний для романтизму.

Загалом, сам сюжет поеми витриманий у романтичному ключі: дівчина чекає козака і, не дочекавшись, божеволіє. Коханий не хоче жити без нареченої. Отже, у незвичній обстановці зображені надзвичайні почуття людей, що притаманно романтичному світоглядові.

Геніальність поета виявилася в тому, що він зумів природно, органічно, без видимих зусиль наситити свою поезію фольклорною образністю, що вироблялася, відшліфовувалася століттями. Тут могутнє авторське начало вбирало в себе начало фольклорне, і саме на цій межі могло витворитися у такій значущості.

Такі типові для романтизму часові деталі, як місячна ніч, у Шевченка обігрується абсолютно оригінально, оскільки вся пейзажна картина базується навколо цієї деталі — місяця, що й зосереджує характерний для місячної ночі тривожний настрій:

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз шумів.

Автор дає читачеві відчуття неминучого нещастя, що підкреслюється перегуком сичів та тривожним розхитуванням дерев від вітру.

Поема «Причинна» відповідає усім вимогам балади, оскільки сюжет у ній незвичайний і загадковий, колоритно-похмурий. А далі, після спалаху ліричного чуття, йдуть властиві баладі поетів-романтиків події казково-фантастичного характеру. Поети-романтики відкрили для себе океан українського фольклору — безліч пісень, казок, переказів, легенд. Вони намагались привнести їх у писемну літературу, тим більше, що багато що в українському фольклорі відповідало їх романтичному світобаченню. Величезна кількість переказів та легенд із їхньою фантасмагоричністю були співзвучні творчим настроям поетів-романтиків. Молодий Шевченко тонко відчув цю «вимогу жанру» і блискуче продемонстрував як свою обізнаність з різноманітними народними уявленнями, так і вміння перетворювати ці уявлення в художнє явище:

Широкий Дніпр не гомонить:

Розбивши вітер чорні хмари

Ліг біля моря одпочить.

А з неба місяць так і сяє;

І над водою, і Над гаєм,

Кругом, як в усі, все мовчить.

У творах раннього Шевченка ми зустрічаємо багато міфологічних істот, зокрема русалок, потопельниць, притаманний народу мотив злої мачухи та нерідної дочки. І всі події розгортаються на гранично міфологізованому природному тлі:

Аж гульк — з Дніпра повиринали

Малії діти, сміючись.

«Ходімо гріться!» — закричали. —

Зійшло вже сонце!»…

У поезії раннього поета є багато пейзажів. Більшість з них поет малював з пам’яті, оскільки перебував за межами України. Можливо, ця віддаленість від рідної землі й спричиняла певну міфологізацію образів природи, надання їм сакрального звучання. Майже всі пейзажі романтичного періоду творчості Т. Шевченка — це пейзажі дієві, олюднені, живі.

У ранній період своєї творчості Т. Шевченко вдається до романтичної естетики, та й загалом його творчості притаманні романтизація деяких образів. Це й надає їй такого надзвичайного живого колориту, величезної сили впливу на читача.