Специфіка політичної та економічної стабілізації у Німеччині (1924-1929рр)

4 травня 1924 р. відбулися вибори до рейхстагу, які відкрили п'ятирічний період певної стабільності у розвитку республіки. рейхсканцлери: В.Маркс Г.Лютер.

На травневих виборах "Веймарська коаліція" зазнала невдачі.

1 вересня 1924 р. уряд В.Маркса замінив рентну марку, що слугувала платіжним засобом лише всередині країни, на рейхсмарку, яка мала вже золоту основу.

репа­раційне питання→за лондонським ультиматумом від 1921 Німеччина повинна вносити щорічно 5 млрд марок грошових та матеріальних репарацій. План Дауеса 1924 →відкладав встановлення заг суми репараційної заборгованості на пізніший час і врегу­лював лише розміри річних платежів, а також джерела та способи збирання цих грошей.

Помітне поліпшення економічної ситуації позначилося на результатах грудневих виборів до рейхстагу. Вибори принесли центристським партіям певний приріст голосів: СДПН отри­мала 131 мандат і сформувала найбільшу фракцію в рейхстазі. Однак ґрунтовної зміни у співвідношенні сил у рейхстазі не відбулося. Німецька національна народна партія мала другу за чисельністю фракцію. Тепер консерватори подеколи виявляли готовність до лояльної співпраці.

В січні 1925 р. Г.Лютер сформував уряд буржуазної більшості, в якому об'єдналися Німецька народна партія, Баварська народна партія, Центр і, вперше, Німецька національна народна партія.

28 лютого 1925 помер перший президент респуб­ліки Ф. Еберт. 26 квітня 1925 р. президентом вибраний фон Гінденбург.

24 квітня 1926 р. Берлінський договір(нім-радян) передбачав порозуміння в політичних та економічних питаннях в дусі Рапалльського договору 1922 р., а також нейтралітет у випадку агресії з боку третьої держави.

в лютому 1929 р. в Парижі ств новий комі­тет експертів під головуванням Оуена Юнга. В червні "План Юнга" визначив остаточний розмір репарацій в сумі 113,9 млрд марок і вперше встановив часові межі репараційних повинностей Німеччини.

Стабілізація означала, передусім, економічне оздоровлення. Німецьке госпо­дарство після валютної реформи і короткочасної кризи перебудови 1924—1925 рр. вступило в смугу кон'юнктурного піднесення, що вже 1927 р. сягнуло своєї кульмі­нації.

головні вади німецької економіки: пасивний товарний баланс і велика зарубіжна заборгованість.

Кількість картелів і синдикатів порівняно з довоєнним періодом подвоїлася. відбувалося об'єднання у великі концерни: вирізнялися два гіганти: заснований 1925 р. Фарбеніндустріал і ств у 1926 Веренідж Stahlwerke, що виробляв 40 % німецької сталі.

Вплив аграріїв на політику від 1925 р. був доволі значним. Вони брали участь у фінансуванні виборчої кампанії Гінденбурга у змаганні за пост президента. Ситуація у с\г створювала сприятливий ґрунт для політичної радикалізації селянства. У сільських виборчих округах з 1930 р. великих успіхів досягли націонал-соціалісти.

відбувалися зміни у соціальній структурі с-ва. Буржуазна середня верства втратила внаслідок інфляції більшу частину своїх грошових статків.

скорочувалася кількість підприємств та зменшувалася частка самостійних господарів. Користуючись фінансовою слабістюпрофспілок, об'єднання працедавців під час конфліктів у справі тарифних договорів щораз частіше стали вдаватися до локаутів, тобто масового звільнення робітників. Тож в умовах кон'юктурного піднесення в Німеччині зберігалося велике безробіття,

У 1928 р. показник економічного зростання почав падати, а чисельність безробітних -зростати. Все це провіщало початок кризи надвиробництва.

20 травня 1928 р. відбулися вибори до рейхстагу. СДПН досягла найкращого виборчого результату велика коаліція. Кабінет Г.Мюллера, що перебував при владі від 28 червня 1928 р. по 27 берез­ня 1930