Припій. Основні положення

Припій – сплав який використовується при паянні для з’єднання заготівок і має температуру плавлення нижче, ніж метали, які сполучаються. Для виготовлення припою, застосовують сплави на основі олова, свинцю, кадмію, міді, нікелю.

Оскільки припій має температуру плавлення значно нижчу, ніж метал, що сполучається, то він плавиться, тоді як основний метал залишається твердим.

Присполученні розплавленого припою і твердого металу відбуваються різні физико-хімічні процеси. Припій змочує метал, розтікається по ньому і заповнює зазори між деталями, що сполучаються. При цьому компоненти припою переходять в основний метал, який розчиняється в припої, внаслідок чого утворюється проміжний прошарок, який після застигання сполучає деталі в одне ціле.

При виборі типу припою необхідно враховувати його особливості і застосовувати залежно від призначення деталей, що спаюються. При паянні деталей, що не допускають перегріву, використовуються припої, що мають низьку температуру плавлення.

Припої і паяльні суміші. Вимоги пропоновані до них:

v Температура плавлення припою повинна бути нижче температури плавлення паяльного металу;

v Припій повинен володіти хорошою рідккістю, змочувати поверхні металів, розтікатися, проникати у вузькі зазори;

v Припій повинен утворювати з сполучаються матеріалами сплав, забезпечувати міцний зв'язок;

v Корозійна стійкість паяних швів у матеріалу має бути однаковою, щоб уникнути електрокорозії;

v Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) припою і основного металу повинні бути однакові щоб уникнути залишкових напружень і тріщин;

v Припій не повинен в значній мірі знижувати міцність і пластичність матеріалів, що з'єднуються;

v Електропровідність, теплопровідність і інші фізико-хімічні властивості припою та основного металу не повинні сильно відрізнятися.