Виникнення і розвиток письма

Письмо — це система знаків, за допомогою яких фіксу­ється звукова мова. Виникнення й розвиток письма тісно пов'язані з загальним розвитком суспільства і потребою спілкування між людьми на відстані, з необхідністю зафік­сувати державні акти, результати наукових досліджень тощо.

Найдавнішими повідомленнями на відстані були «послан­ня» у вигляді різних предметів, подекуди навіть тварин. Про зміст таких послань попередньо домовлялися або його роз­гадували. Так, грецький історик Геродот (V ст. до н. є.) розповідає, що скіфи відправили персам, з якими воювали, послання, що складалося із жаби, миші і п'яти стріл. Озна­чало воно: «Якщо ви, перси, не навчитеся скакати по боло­тах, як жаби, ховатися у норах, як миші, і літати, як пта­хи, то ви будете засипані стрілами, як тільки ступите на нашу землю».

Письмо, що складається з певної системи знаків (друкова­них чи писаних), у своєму розвитку пройшло чотири етапи.

12.

Найдавніший вид письма — малюнкове, або піктографіч­не (від лат. pictus — розмальований). Його знаками служили схематичні малюнки людини, звірів, птахів, риб, різних предметів. Розповідають вони про пам'ятні події, укладан­ня договорів, результати полювання тощо. Піктограми — це своєрідні оповідання в малюнках; вони не читаються, а лише тлумачаться.

Малюнковим письмом користувалися в доісторичному Єгипті, Фінікії, на острові Кріт, у стародавньому Китаї, Сибіру.

Мал. 1. Єгипетські знаки-символи,

Нині цим видом письма не користуються. Піктограми ши­роко вживаються при оформленні вітрин магазинів, в рек­ламі, як дорожні знаки та ін.

З часом малюнки ставали схематичнішими, перетворюва­лися на умовні знаки-символи, а малюнкове письмо — на символічне письмо. Важливо, що знаки-символи могли вже позначати й різні абстрактні поняття. На мал. 1 показано* як давні єгиптяни за допомогою таких знаків передавали зна­чення дієслів і прикметників: іти — зображенням двох ніг; летіти — зображенням птаха з розпростертими крилами; плакати — зображенням ока зі сльозою тощо.

Згодом схематичні малюнки — символи повністю пере­творилися на умовні знаки — ієрогліфи (від грец. hieros — священний і glyphe — різьблене зображення). Ієрогліфами користувалися в Давньому Єгипті, нині ієрогліфічне письмо зберігається у Китаї, Японії та в деяких інших країнах Азії.

Однак і цей вид письма не міг повністю задовольнити по­треби в передачі звукової мови, адже за допомогою ієрогліфів не можна було передавати імена людей, назви міст, річок* складні поняття. Тому спочатку власні імена, а потім інші слова почали розбивати на склади і позначати їх на письмі

13.

окремими ієрогліфами. Так поступово виникло силабічне (або складове) письмо. У складовому письмі кожний ієрогліф поз­начав якийсь приголосний звук, а діакритичний значок над ієрогліфом указував, з яким голосним звуком утворюється склад. Таким було давнє кіпрське, давнє індійське і фіні­кійське письмо.

Фінікійська писемність була поширена в багатьох краї­нах басейну Середземного моря. На її основі склався новий вид письма — алфавітне, яке виникло у Давній Греції у IX ст. до н. є. Греки почали чітко і послідовно позначати на письмі окремо голосні і окремо приголосні звуки. Для цього було використано фінікійські знаки-букви і додано ряд нових.

Грецьку систему письма було прийнято з деякими змінами для створення латинського, готського, вірменського, гру­зинського і слов'янського алфавітів.

§ 8. Виникнення і розвиток письма у східних слов'ян

Дослідники вважають, що слов'яни, у тому числі й схід­ні, мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячо­ліття. Пізніше східні слов'яни стихійно користувалися гре­цькими буквами. Не випадково до нас дійшли в пізніших списках (другої половини XI ст.) тексти договорів руських -з греками за 912, 945 і 971 pp. Свідчення про наявність пи­семності у східних слов'ян ще на початку X ст. знаходимо в арабських географів та істориків. Але, на жаль, ніяких тогочасних писемних пам'яток до нас не дійшло.

Найдавніші писані пам'ятки часів Київської Русі сяга­ють середини XI ст. (наприклад, Остромирове євангеліє). Написані вони старослов'янською мовою. Що ж це за мова?

У середині IX ст. німецькі феодали і католицькі місіонери намагалися прибрати до своїх рук владу в Моравії — слов'ян­ському князівстві, розташованому в середньому басейні Дунаю. Моравські князі завзято боролися проти поневолювачів, але боротьба була нерівною, бо католиків підтримував папа римський. Тому моравський князь Ростислав у 862 р. звер­нувся до візантійського імператора з проханням прислати освічених людей, які навчили б моравів правити в церкві зрозумілою для них мовою. Візантійський імператор запро­понував поїхати до Моравії братам Кирилу й Мефодію, які добре знали слов'янську і грецьку мови. Кирило і Мефодій склали слов'янські азбуки, переклали на рідний їм солунський діалект церковні книги і в 863 р. вирушили до Моравії. Там вони проповідували християнство, користуючись близько спорідненою до моравської мовою, внаслідок чого підупав авторитет католицизму, що послугувався незрозумілою на­родові латинню.

14.

»Азбук було дві: глаголиця і кирилиця. Глаголиця укла­дена на основі грецького курсивного письма, яке близьке до скоропису, а кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого учителя) — на основі грецького уставного письма. Ряд букв глаголиці і кирилиці за позичено з інших алфавітів. За грецькою традицією буквами передавали і числа, ставлячи

над ними титлу (~), наприклад: а — 1, в — 2, і — 10, р —

100, ф —500.

Глаголиця була обмежена у вжитку, про що свідчать пи­семні пам'ятки, а кирилицею користувалися широко. Вона й стала загальною слов'янською азбукою^

Після смерті Кирила і Мефодія користуватися слов'ян­ською писемною мовою в Моравії було заборонено, а учнів Кирила і Мефодія вигнано до Болгарії. Болгарія прийняла християнство у 865 p., наприкінці IX—у X ст. стала центром слов'янської писемності. Саме з Болгарії було за­прошено в кінці X ст. до Київської Русі перших служите­лів церкви і -. Завезено церковні книги, писані мовою, якою перекладали Кирило і Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов'янською (раніше називали церковно­слов'янською).

Старослов'янська мова мала багато спільного з давньорусь­кою мовою періоду Київської Русі, тому старослов'янська азбука була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Так під впливом старослов'янської мо­ви у Київській Русі почала розвиватися давньоруська літе­ратурно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старо­слов'янська і давньоруська писемні мови у Київській Русі співіснували, збагачуючи одна одну. Вони виконували різні функції: старослов'янська вживалася переважно в церков­ній сфері, давньоруською мовою укладалися державно-юри­дичні закони наприклад «Руська Правда»), велися ділові документи і укладалися художні твори («Слово о полку Іго­ревім»). Після занепаду Київської Русі старослов'янським алфа­вітом користувалися всі східні слов'яни, хоча кількість і форми букв змінювалися. Так, спершу вживали уставне пи­сьмо, яке характеризувалося чітким, каліграфічним накрес­ленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд.

З середини XIV ст. геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися ско­рочення слів. Таки*й тип письма називається напівуставом.

15.

Пізніше з'явився скоропис — букви заокруглені, писалися зв'язно, окремі з них виносились понад рядком.

У 1708 р. Петро І провів реформу кирилівського напівуставу. Стара кирилиця залишилася для друкування церковних

Мал. 2. Зразки уставу, напівуставу і скоропису.

книг, для інших потреб (державних, наукових, світської лі­тератури) впроваджено гражданський шрифт. Було вилу­чено ряд літер кирилиці, написання літер спрощено. З де­якими незначними змінами цей алфавіт використовується в сучасному російському, українському і білоруському письмі.