Григорій Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці»

Соціально-побутова комедія (опера) «Сватання на Гончарівці» створена у 1835 році. Її автор, Григорій Квітка-Основ’яненко, був великим знавцем побуту та характерів міщанства.

У комедії лірична лінія поєднується з комедійною. Читачі та глядачі щиро співчувають закоханим героям, одночасно сміючись з кумедних ситуацій та несподіванок.

У діалогах Уляни та Олексія бринить щира нота кохання. їх мова піднесена, поетична, сповнена справжніх почуттів, навіть трохи сентиментальна.

Але в розмовах із дурним Стецьком Уляна стає дотепною та ущипливою, а з матір’ю — переконливою.

Неоднозначна характеристика Одарки — вона і співчуває доччиному коханню, і не хоче втратити Кандзюбиного багатства. Є у цієї жінки і природний розум, і певна гідність, бо зуміла своєю працею прогодувати чоловіка п’яницю та випестувати співчутливу, красиву та працьовиту доньку. Але є в неї вразливе місце — забобони.

На цих забобонах грає Скорик: «Раз вже хустку одержав Олексій, то він і повинен стати нареченим Уляни! Якщо інакше — то гріх!»

Найвиразніший образ твору — це дурний Стецько. Стецько не здогадується про свою дурість та незграбність і відверто зізнається у своїх вадах. Це створює дивовижний комедійний ефект: «Зранку до вечора я б тільки робив би, що обідав би!».

«Сватання на Гончарівці» недарма називають малоросійською оперою, бо в п’єсі можна почути і щирі українські пісні, і так званий «суржик», і «москальську мову», що приніс із війська Скорик.

Квітка-Основ’яненко дещо нівелює соціальний конфлікт, тобто «за добрими панами й кріпакові добре жити». Як буде жити Уляна, коли побереться з Олексієм та стане кріпачкою, — це залишається за межами п’єси.

У центрі драми стоїть любовний трикутник. Уляна за наказом матері повинна одружитися із дурнем Стецьком, але вона давно вже кохається із кріпаком Олексієм. Олексій і сам прийшовся до вподоби Одарці, але їй не дають спокою волики Стецька.

Звичайно, Стецько з усіма його грошима поступається Олексієві, змальовуючи якого, Г. Квітка-Основ'яненко подає реальний образ трудівника. Одарка, мати Оксани, хоч не хоче віддавати доньку заміж за кріпака, але мусить визнати: «Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'є, з бурлаками не гуля, проти мене звичайний — усе правда».

Ці її слова підтверджуються фактами. Олексій, хоч і належить до кріпаків, а, вивчившись на коваля, заробляє гроші на заводі. Він підробляє і у селі, зокрема матері Уляни зварив і кочергу, і чаплію. Отже, є дуже працьовитим хлопцем.

Але найголовніше — це любов Олексія до Уляни. Дізнавшись про те, що до неї прийдуть старости від Стецька, він спочатку обурюється, бо вважає, що вона зрадила його, але, зрозумівши, що Уляну силують, будь- що намагається цьому запобігти. Він є цілеспрямованою і сильною людиною, що у біді не опускає руки і намагається вибороти своє щастя. Більше того, Олексій вірний і порядний. Раз зізнавшись у коханні і побожившись у вірності, він не може відмовитися від коханої, не сприймає поради Одарки знайти якусь іншу дівчину. З іншого боку, він настільки поважає старших, що не може радити Уляні піти проти волі матері і втекти з ним. Хлопець живе за народною мораллю, яка непослух батькам сприймає як гріх. Він здатний і накласти руки на себе, і вбити Стецька. Звичайно, його мораль не дозволить йому цього зробити. Усвідомлюючи це, він вирішує йти у солдати, а це значить — знівечити собі життя, кинути стареньку матір і раз і назавжди відмовитися від сімейного щастя.

Але усі його позитивні якості не впливають на матір Уляни, бо Олексій — нерівня дівчині. Він кріпак, а отже, невільна людина.

Врешті-решт усілякими хитрощами вдалося умовити Одарку видати дочку заміж за кріпака. Отже, нерівність не повинна стояти на шляху до щастя. Треба оцінювати л юдину за її особистими якостями, а не за кількістю майна. А Олексій показаний драматургом як ідеальний образ парубка: працьовитий, вірний, глибоко моральний.