Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи:
- натуральні;
- вартісні.
Іноді додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовнонатуральні.
До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік; км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовнонатуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів — продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно–натуральних одиницях.
|
|
Натуральні та умовно–натуральні показники використання основних виробничих фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.
1. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів:
1.1. Коефіцієнт оновлення – характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей.
(1.7)
де СВВЕД – вартість введених основних фондів;
СПЕРВ.К.Р. – первісна вартість всіх основних фондів на кінець року;
1.2. Коефіцієнт вибуття. Характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.
(1.8)
де СВИБ – вартість основних фондів, що вибули;
СПЕРВ.П.Р. – первісна вартість всіх основних фондів на початок року;
1.3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.
(1.9)
де СЗН – вартість зносу;
1.4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на кінець року СІ
(1.10)
де СНЕДАВ – недоамортизована вартість основних фондів;
Слід пам’ятати, що:
2. Узагальнюючі показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:
|
|
2.1. Фондовіддача – показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.
(1.11)
де ОФСР.Р. – середньорічна вартість основних фондів;
ВП – випуск товарної продукції;
2.2. Фондоозброєність. Характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:
(1.12)
де ОФСР.Р — середньооблікова чисельність робітників.
2.3. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою.
(1.13)
2.4. Рентабельність основних виробничих фондів. – показує, який прибуток отримують з кожної гривни основних фондів.
(1.14)
де ПБ – балансовий прибуток;
3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:
3.1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження характеризує ступінь використання обладнання за певний час та визначається по кожній групі однотипного обладнання:
(1.15)
де FФ – фактично відпрацьований час в годинах;
FЕФ – ефективний фонд часу роботи обладнання.
Повинен прагнути до одиниці. Чим більша різниця тим більше резервів. Відповідає на питання скільки працює обладнання.
3.2. Коефіцієнт інтенсивного завантаження ілюструє як працюють ОВФ:
(1.16)
де Впвп – потенційно можливий випуск продукції;
Вфакт – фактичний випуск продукції.
3.3. Інтегральний коефіцієнт ілюструє узагальнюючу оцінку використання обладнання по потужності та по часу:
(1.17)
Його підвищення досягається в комплексних заходах:
- впровадження нових технологій;
- інтенсифікація технологічних процесів;
- покращення якості сировини;
- підвищення рівня праці і т. ін.