Дослідження капіталу підприємств України: природи, структури, тенденцій формування і відтворення

На нинішньому етапі ринкової трансформації української економіки ключовою є проблема зміцнення фінансів підприємств як первинної ланки фінансової системи країни, де створюється чистий доход, що слугує джерелом розширеного відтворення. Необхідною передумовою фінансової стійкості підприємств є достатність власного капіталу як найважливішої домінанти їхнього функціонування та розвитку.

В Україні перехід до ринкових умов господарювання відбувався в несприятливих за критеріями теорії товарів, грошей і капіталу умовах. Були відсутні передумови для швидкого нагромадження капіталу, здатного поглинути величезні матеріальні і люд­ські ресурси, що нагромадилися в попередні роки. Ринкові інститути утворилися під впливом перекосів, що викликані, з одного боку, швидкоплинністю перехідного пе­ріоду, а з іншого - загальносвітовими тенденціями зміщення інтересів бізнесу із се­редовища реального сектора економіки у фінансовий сектор, який перетворився на самодостатній і функціонує автономно.

Фінансово-економічна криза 2008-2009 pp. спричинила загострення проблем у фі­нансах підприємств, що існували і в докризовий період, зокрема таких, як нестача власного капіталу для господарського обороту, низька капіталізація прибутку під­приємств, обмежена ліквідність, висока боргова залежність, неефективна структура капіталу, уповільнення процесу відтворення капіталу, відсутність механізму міжгалу­зевого переливу капіталу. Не вирішивши проблему нагромадження і розширеного відтворення капіталу, не можна запобігти кризовим і депресивним явищам у націо­нальній економіці і відновити її зростання на засадах якісної модернізації.

Капітал - складна багатоаспектна категорія, що неоднозначно трактується в еко­номічній літературі. З усієї множини визначень капіталу вченими різних шкіл у різні часи, що детально проаналізовані в монографії В.Баліцької [3], чітко прослідковуються два підходи до економічної сутності цієї категорії. Згідно з першим підходом капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів, а згідно з другим - капітал становлять фінансові ресурси, авансовані у фінансово-господарську діяльність підприємства і спрямовані на формування його майна (активів). Істотним недоліком обох підходів є те, що вони розглядають капітал в статиці як одномоментний зріз. Ува­га зосереджується на окремих стадіях обороту коштів - виробничій або грошовій, що обмежує можливість дослідження капіталу підприємств як єдиного цілого, яким він є насправді. Статичний підхід, як зазначає лауреат Нобелівської премії (1972 р.) Дж.Р.Хікс, зовсім не прийнятний, наприклад, за аналізу тенденції нагромадження капі­талу, оскільки в процесі самого нагромадження виникають такі додаткові процеси (змі­ни), які просто не можуть бути враховані в кожній із статичних моделей [8].

Зрозуміти сутність капіталу як єдиного цілого можна, лише застосувавши відтворювальний підхід до його дослідження. З позиції відтворювального підходу, що перед­бачає єдність усіх стадій відтворювального процесу (виробництво - обмін - розподіл - споживання) капітал є вартістю, що здійснює безперервний рух у часі і просторі, послідовно набуваючи різних форм: грошової, виробничої, товарної, грошово-приростної (Г...В...Т (Г+ПР). У реальній дійсності кругооборот капіталу здійснюється одночасно в усіх трьох формах, між якими має існувати певне кількісне співвідношен­ня, пропорційність. У процесі зміни форми первісна вартість не тільки зберігається, а й змінює свою величину завдяки прирощеній (доданій) вартості, що й перетворює її на капітал. Будь-яка зміна в активах підприємств безпосередньо відображається на зміні авансованих у них ресурсів і навпаки.

Теорію капіталу як об'єкта, що розвивається, вперше сформульовано К.Марксом у "Капіталі", де капітал розглядається не як річ, а як "певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру" [9]. Він довів, що процес утворен­ня, накопичення, використання капіталу пов'язаний із рухом грошей, без яких немож­ливо організувати виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання матеріальних благ. К.Маркс не ототожнював гроші і капітал. Лише за певних умов гроші перетво­рюються на капітал. Такі умови створює товарний обіг, коли гроші перетворюються на товар, потім товар знову перетворюється на гроші, але з певним приростом (доданою вартістю). Таким чином, гроші як посередник обміну або віртуальний знак не є ба­гатством поза системою виробництва товарів. Вони лише є знаком вартості, а вартість є уречевлена в товарі суспільно необхідна праця. Тільки ця вартість може в подальшо­му розподілятися і перерозподілятися у будь-яких інших сферах економіки.

На необхідність дослідження капіталу як єдиного цілого вказують і деякі сучасні вітчизняні вчені. Так, В.Зимовець зазначає, що "коректно розглядати капітал як не лише актив, але й як еквівалентні йому у вартісному вимірі джерела фінансування, тобто суму власного і позичкового капіталу та інших фінансових зобов'язань" [5]. Саме такий методологічний підхід до аналізу економічних активів і капіталу робить нерозривним зв'язок між фінансовим і загальноекономічним станом підпри­ємств, між їхніми матеріально-речовими і фінансовими потоками.

Сутність капіталу як єдиного цілого виявляється в поєднанні двох його структур: за формою власності (власний і позиковий) і за формою втілення власності в різні види активів; реальні - продуктивні (нефінансові) і фінансові - віртуальні.

Поділ капіталу на власний і позичковий характеризує зміст майна - вартість, а не­фінансові і фінансові активи розкривають форми втілення власності. Традиційно до нефінансових активів (продуктивного капіталу) відносять основний і оборотний ка­пітал [10]. При цьому основний капітал визначається як вартість основних засобів, які використовуються у виробничому процесі.

Критерієм поєднання двох структур капіталу є фінансово-економічна рівновага, яка полягає, по-перше, в рівновазі власного капіталу і нефінансових активів і, по-друге, в рівності позичкового капіталу і фінансових активів. На практиці стан рівно­ваги ~ тільки точка відліку, навколо якої відбуваються безперервні коливання. Для кожного підприємства може бути визначена точка рівноваги, в якій власний капітал забезпечує нефінансові активи, а фінансові активи покривають зобов'язання підпри­ємства. Практично ж завжди існують відхилення від цієї точки. Величина відхилення є індикатором фінансово-економічної стійкості. Методологічний підхід до аналізу капіталу, що базується на поєднанні двох структур капіталу (за формою власності і за формою втілення власності в різні види активів), робить нерозривним зв'язок між фінансовим і загальноекономічним станом підприємства. Причини, що приводять до втрати фінансової рівноваги, пов'язуються з нестачею у підприємств власних коштів у грошовій формі для погашення різних зобов'язань, на відміну від традиційної конс­татації нестачі поточних активів для покриття поточних зобов'язань.

В Україні за період 2001-2011 pp. позначилася негативна тенденція щодо забезпе­ченості підприємств реального сектора економіки власним капіталом. Коефіцієнт автономії, що характеризує концентрацію власного капіталу (відношення власного капіталу до загальної суми капіталу), знизився загалом по сектору з 0,52 у 2001 р. до 0,32 у 2011 р. (за критичного значення коефіцієнта 0,5). Тенденція до зниження цього показника існувала по всіх видах економічної діяльності, особливо в період кризи 2008-2009 pp. Найбільше зниження частки власного капіталу в загальному обсязі капіталу мало місце у будівництві - в 2,7 раза (з 0,52 у 2001 р. до 0,19% у 2009 p.); у 2010-2011 pp. ця тенденція продовжилася (станом на 31 грудня 2011 р. частка влас­ного капіталу знизилася до 0,17). Незадовільний стан забезпечення підприємств влас­ним капіталом пов'язаний із низькою ефективністю, збитковістю діяльності підпри­ємств. Упродовж 2008-2009 pp. підприємства реального сектора отримали чисті збитки на суму 45,3 та 38,9 млрд. грн. відповідно. У 2011 р. обсяг чистого прибутку цих під­приємств становив 59,9 млрд грн, що на 16,7 млрд. гри. менше за показник 2007 р. Капіталізована частина чистого прибутку (нерозподілений прибуток), що є основою поповнення власних оборотних коштів, в останні три роки загалом по реальному сек­тору мала від'ємне значення (у 2009, 2010, 2011 pp. непокритий збиток становив 21,4; 39,8 і 7,1 млрд. грн. відповідно)[11].

Для забезпечення фінансової стійкості підприємств важливо дотримуватися нор­мативного співвідношення між позичковими і власними коштами (коефіцієнт борго­вої залежності - 0,5-1,0; однак за високих показників оборотності оборотних активів критичне значення цього показника може перевищувати одиницю без істотних на­слідків для фінансового стану підприємств).

В Україні, починаючи з 2003 р. і дотепер, коефіцієнт боргової залежності загалом по реальному сектору перевищував 1. Причому в кризові (2008-2009) роки і після-кризові 2010-2011 pp. він становив 1,83; 1,86; 2,03 і 2,04 відповідно, що є ознакою високої боргової залежності підприємств. Особливо висока боргова залежність ха­рактерна для будівництва, де зростання коефіцієнта боргової залежності намітилося з 2003 р. У 2008-2011 pp. темпи зростання цього показника значно підвищилися і він становив 4,38; 3,85; 4,39 і 5,58 відповідно. Зростання коефіцієнта боргової залежності відбувалося за низької оборотності оборотних активів. У 2011 р. порівняно з 2001 р. кількість оборотів зменшилася на 0,79 п. (з 2,34 до 1,55).

Через малу частку власного капіталу в загальному обсязі капіталу у підприємств була їхня нестача для забезпечення нефінансових активів, про що свідчать від'ємні значення власного фінансового капіталу (різниця між власним капіталом і нефінан­совими активами) (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка власного фінансового капіталу підприємств реального сектора України за видами економічної діяльності, млрд. грн. (на кінець року)

Примітки: ""діяльність транспорту; **2010 - у % до 2005 р.

Джерело: розраховано заданими Державної служби статистики України за відповідні роки.

Як видно з табл. 2.1, від'ємна різниця між власним капіталом і нефінансовими ак­тивами в цілому по реальному сектору в 2011 р. порівняно з 2001 р. зросла більше як у 9 разів. Найбільше зростання від'ємної різниця мало місце в операціях із нерухо­мим майном (у 17,4 раза), наданні комунальних та індивідуальних послуг (18,6 раза),діяльності готелів і ресторанів (14,0 раза), будівництві (10,5 раза). Водночас при не­стачі власного фінансового капіталу збільшилися темпи зростання довгострокових фінансових інвестицій. Загалом по реальному сектору темп зростання становив 892,8%. Найвищі темпи зростання цього виду інвестицій спостерігалися у будівництві (1215,7%), діяльності готелів і ресторанів (1084,9%), операціях із нерухомим майном (1497,7%), наданні комунальних та індивідуальних послуг (2831,3%), охороні здоров'я та надан­ні соціальної допомоги (909,4%). Оскільки фінансові вкладення вітчизняних підпри­ємств загалом збиткові, можна припустити, що довгострокові фінансові інвестиції є "вимиванням" грошей із материнських компаній (підприємств).

Так, у 2011 р. порівняно з 2001 р. питома вага фі­нансових активів в цілому по реальному сектору виросла в 1,2 раза (з 39,3 до 46,8%), у тому числі в сільському господарстві - у 2,8 раза (з 13,3 до 37,4%), у промисловості -в 1,3 раза (з 35,2 до 45,2%), у будівництві - в 1,4 раза (з 40,2 до 56,1%), в діяльності готелів і ресторанів - в 1,5 раза (з 20,4 до 31,3%).

Незважаючи на збільшення частки фінансових активів, вони не покривали зо­бов'язань. Різниця між усіма фінансовими активами і зобов'язаннями, у тому числі між фінансовими оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями, мала від'ємне значення. Причому ця різниця, як видно з даних табл. 2.2, мала тенденцію до збільшення. Так, у 2011 р порівняно з 2001 р. загалом по реальному сектору перша різ­ниця зросла в 12,4, а друга - в 6,4 раза, у тому числі в промисловості - у 8,5 і 4,5 раза, у будівництві - в 48,3 і 16,5 раза відповідно.

Таблиця 2.2

Покриття фінансовими активами зобов'язань підприємств реального сектора економіки України за видами економічної діяльності, млрд. грн. (на кінець року)

Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики України за відповідні роки.

Зростання від'ємної різниці між фінансовими активами і зобов'язаннями свідчить про значну ризикованість діяльності підприємств. Ситуація ускладнюється тим, що в структурі фінансових оборотних активів значну частку становить дебіторська заборго­ваність, серед якої є й прострочена. За період 2001-2011 pp. дебіторська заборгованість зросла загалом по реальному сектору в 5,4 раза, у тому числі в сільському господарстві -в 11,4 раза, промисловості - в 4,8 раза, будівництві - в 7,7 раза, торгівлі - в 5,6 раза, операціях із нерухомим майном - у 6,4 раза. Іммобілізація коштів у дебіторську забор­гованість призводить до знецінення коштів, втрати прибутків (недоотримання прибут­ків унаслідок неможливості вигідно розмістити кошти, що знаходяться в дебіторській заборгованості), нестачі грошових коштів для фінансування своєї поточної діяльності.