Соціальне значення мови. Функції мови

Поняття мови. Мова як система.

Мова – це система звукових та графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

Українська мова як національна, культурна, державна.

Поняття мовної норми та діалекту.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Діалект – це різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами пов’язаними між собою територією фаховою та соціальною спільністю.

Види мовних норм.

Рівні мовних норм:

- орфоепічні (правильна вимова слів);

- акцентуаційний (Правильне наголошення: завдання, помилка, загадка, дочка, середина, тебе);

- морфологічний (правильне вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння);

- лексичні(правильне слововживання: само поставить-зіставити, совпадать - збігатися, следующий - наступний, многочислений - багаточисельний);

- синтаксичний(правильна побудова речень, словосполучень, уживання прийменників);

- стилістичний(правильний відбір мовних засобів в залежності від ситуації);

- графічні(звуки і звукосполучення на письмі);

- орфографічні(норми написання слів);

- пунктуаційні(норми вживання розділових знаків).

Соціальні та територіальні діалекти.

Територіальний діалект – це різновид національної мови, який є засобом спілкування людей об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної та духовної культури. (кавалок-шматок, сарака-бідолаха, клевець-молоток, легінь-юнак, файний-гарний, пудити-лякати, пріч-геть, ватра-вогнище, мева-чайка).

Соціальний діалект – це відгалуження загальнонародної мови, що вживається в окремих соціальних, професійних та інших вікових груп населення. Розрізняються:

- професіоналізми(тверда валюта – стабільний курс, кок – кухар, глюк – збій програми, фанера - фонограма);

- жаргонізми(бабки-гроші, проколотися-зізнатися);

- арго(кідро-відро, ставреник-вареник);

- дитяча лексика(льоля-сорочка, паця-свиня, биця-теля).

6. Принципи правопису української мови:

- фонетичний;

- морфологічний;

- історичний;

- розрізнювальний(Кривий Ріг(місто) – кривий ріг, Віра(ім’я) – віра(в когось або щось)).

Соціальне значення мови. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв. З-поміж багатьох функцій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

М ислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

Гносеологічна, тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.