Розглянемо рух твердого тіла, закріпленого на нерухомій осі О'О'', навколо якої воно може вільно обертатись (рис.2.1). Нехай на елементарну масу тіла Δ mi діє стала величина fi. Тоді маса тіла Δ mi набуває сталого тангенціального прискорення at, яке визначає тангенціальна складова ft. Для останньої другий закон Ньютона має вигляд
fti = Δ mi ati. (2.1)
Як бачимо (рис.2.1),
fti = fi cosα = Δ mi ati. (2.2)
Нормальна складова сили fni забезпечує доцентрове прискорення і на кутове прискорення не впливає. Розглянемо кутове прискорення
|
тоді рівняння (2.2) набуває вигляду
fi cosα = Δ mi ri β.
Помноживши обидві частини цього виразу на ri, одержимо
fi ri cosα = Δ mi ri2 β. (2.2а)
Добуток ri cosα дорівнює довжині перпендикуляра, опущеного на напрям сили з точки 0.
Величину
Мі = fi ri cos α, (2.3)
яка чисельно дорівнює добутку величини сили fi на довжину перпендикуляра, опущеного на напрям сили з точки 0 (центра обертання), називають моментом сили відносно точки 0.
Величну
Ji = Δ mi ri2, (2.4)
яка чисельно дорівнює добутку маси Δ mi на квадрат відстані від точки зосередження цієї маси до центра обертання, називають моментом інерції маси m відносно точки 0.
|
|
Знайшовши суму виразу (2.2а) для всіх елементарних мас, на які розбито тіло, і враховуючи формули (2.3) і (2.4), остаточно одержимо
M = J β, (2.5)
де .
Рівняння (2.5) називають основним рівнянням динаміки обертального руху.
Якщо відомий момент інерції тіла відносно осі, яка проходить через центр ваги, то за теоремою Штейнера легко розрахувати момент інерції будь-якої осі, якщо вона паралельна першій. Момент інерції J відносно будь-якої осі обертання дорівнює сумі моменту інерції J0 відносно осі, яка проходить через центр ваги тіла й паралельна заданій, та добутку маси тіла на квадрат відстані l між осями:
. (2.6)
Фізичним маятником називають тіло, яке може виконувати коливання навколо горизон-тальної осі, що проходить через точку, незбіжну з його центром ваги (рис.2.2). У положенні рівноваги центр ваги С маятника знаходиться під точкою його підвісу О на одній із ним вертикалі. У результаті відхилення маятника на кут φ від положення рівноваги виникає обертальний момент, який намагається повернути маятник у положення рівноваги.
, (2.7)
|
Із формул (2.5) та (2.7) маємо
, (2.8)
де J – момент інерції маятника відносно осі, яка проходить через точку підвісу; β – кутове прискорення (β = φ'').
|
|
Для малих кутів sinφ φ.
Рівняння (2.8) може бути подане у вигляді диференціального рівняння другого порядку:
, (2.9)
де . (2.10)
Із формул (2.9) і (2.10) випливає, що за малих кутів φ фізичний маятник виконує гармонічні коливання, частота яких залежить від маси маятника m, моменту інерції J відносно осі обертання і відстані між центром ваги маятника С та віссю обертання l. Величину
(2.11)
(де ν – частота коливань; Т – період коливань) називають кутовою або циклічною частотою. Замінивши значення ω у формулі (2.10), маємо вираз для періоду коливань фізичного маятника:
Т = 2 π . (2.12)
Порівнюючи вираз (2.12) із аналогічним для періоду коливань математичного маятника
Т = 2 π , (2.13)
бачимо, що математичний маятник із довжиною
(2.14)
матиме такий же період, що й даний фізичний маятник.
Величина lЗВ має назву зведеної довжини фізичного маятника. Виведений із положення рівноваги фізичний маятник буде виконувати коливання з таким же періодом, що й математичний маятник довжиною l.
Якщо до осі фізичного маятника підвісити математичний маятник довжиною, рівною зведеній довжині фізичного маятника, то відхилені на однаковий кут обидва маятники коливатимуться з однаковим періодом так, що кулька математичного маятника буде весь час знаходитися в одному й тому ж місці фізичного маятника. Цю точку (вона лежить на відстані lЗВ від осі обертання) називають центром коливання даного фізичного маятника (точка О', рис. 2.2).