Апостроф

ставиться

після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, р

перед я, ю, є, ї: комп 'ютер, ін-терв 'ю, прем 'єр, торф 'яний, ми-ш 'як, кар 'єра, П'ємонт, Рив 'є-ра, Женев 'єва, Фур 'є

після кінцевого приголосно­го префікса: ад'юнкт, ад'ю­тант, ін 'єкція, кон 'юнктура

не ставиться

перед йо: курйоз, серйозний

перед я, ю, що позначають м'я­кість попереднього приголосно­го: бязь, бюро, бюджет, пюпітр, фюзеляж, кювет, рюкзак, Мюл-лер, Гюго, Кюв 'є

Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета, до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу!

В українські мові форми звертання виражаються

Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми:

Іменники чоловічого і жіночого роду І та II відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення:

а) для твердої групи - о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно;

б) для м'якої - е, є, з пестливим значенням – ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Маріє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю;

в) для мішаної — е, зрідка — о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Мамо, вельможо.

Іменники чоловічого роду II відміни у кличному відмінку мають закінчення:

а) для твердої групи - е, у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на г, к відбувається чергування приголосних: друг - друже, козак — козаче.

б) для м'якої — ю: Олексію, Віталію, лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, водію, добродію;

в) для мішаної — у, е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше.

Іменники III відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення - е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Ілле Володимировичу, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу, Миклоше Петровичу.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар).

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму й форму називного відмінка: друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій).

У звертаннях, що складається із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва. Прізвище пишуть у називному відмінку: пане Миколаєнко, добродію Якименко, добродійко Марченко, студентко Шевчук.

ПРІЗВИЩА

рос.	укр.
и	и	після дж, ж, ч, ш і ц перед приголосними: Чичиков, Щиглов; у прізвищах, утворених від імен та загальних назв, спільних для української та російської мов: Данилов, Писарев у префіксі при-: Привалов, Прибилкін; у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-, -ицьк-: Голицин, Татищев
	і	на початку слова, всередині після приголосних (крім шиплячих і ц): Гагарін, Мічурін
	ї	після голосного, після м'якого знака, після апостро­фа: Воїнов
є	є	після приголосних: Бестужев, Венгеров у суфіксах -ев-, -еєв- після шиплячих, р, ц: Писарев, Андреєв
	є	на початку слів: Єгоров
		у суфіксах -єв-, -єєв- крім шиплячих, р, ц: Алексєєв, Ті-мірязєв
		у середині слів після голосного и при роздільній ви­мові: Бердяєв, Буєраков, Достоєвський
		якщо в українській мові є споріднене слово з постій­ним і: Пєшков (бо пішки), Звєрев (бо звір), але Лебедєв (бо лебедем)
є	йо	на початку слова, всередині після голосних, після б, п, в, м, ф, коли є = й+о: Воробйов, Соловйов
	ьо	у середині слова, після приголосних, коли є = м'я­кість приголосного + о: Верьовкін, Тьоркін
	о	під наголосом після ч, ш, щ: Хрущов, Пугачова
	є	в іменах (і похідних від них прізвищах), спільних для української та російської мов: Аршемов, Семенов
ЬІ	и	Чернишов, Рибаков, Малицин
	‘	після губних, після г, к, х, р перед я, ю, є, ї: Прокоф'єв
	ь	після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н; перед я, ю, є, ї; перед приголосними, у кінці слова: Ульянов, Вольнов, Соболь

Омоніми – слова однакові за звуковим складом, але зовсім різні за значенням. Лев – тварина, ім’я, монета, знак зодіаку.

Розрізняють:

Омоформи – слова, що збігаються в реченні випадково. Гострий ніж, гострий як бритва.

Омографи – слова, що пишуться однаково, а вимовляються по різному. Приклад, приклад.

Омофони – слова, що вимовляються однаково, а пишуться по різному. Глянути востаннє, глянути в останнє вікно.

Пароніми – слова, що мають схоже звучання, але зовсім ювелір, ювіляр, олія, оліфа, континент, контингент, абонент, абонемент, кит, кіт, кинь, кінь.

СИНОНІМИ – слова відмінні за звучанням, але дуже близькі за значенням. Хуртовина, завірюха, заметіль, хурделиця, хуга, завія. Синонімічні слова часто утворюють синонімічні ряди, в яких в яких виділяють одне визначальне слово. Старий, давній, ветхий, древній.

Існують: 1. усного вживання. Якщо вони з діалектичними особливостями. Гарна дівчини, файна 2. зумовлені контекстом, так звані контекстуальні синоніми. Т. Шевченко, Великий Кобзар, автор «Заповіту», народний поет, український геній, основоположник норм сучасної літературної мови. Леся Українка – дочка Прометея

АНТОНІМИ – слова протилежного значення, використовуються здебільшого в народній творчості, художній літературі, а також в публіцистиці і наукових працях, якщо потрібне порівняння контрастних понять. «Правда і кривда», «А я піду за волю, проти рабства», «Війна і мир». До одного слова можна підібрати цілий ряд синонімічних антонімів. Виселитися – сумувати, журитися, плакати, ридати, голосити.

Розділові знаки у складносурядному реченні

Тире якщо одна з частин подає висновок або наслідок дії першого: Орач торкнеться до керма руками — і нива дзво­нить темним сріблом скиб

крапка з комою якщо частини складносурядно­го речення поширені або в се­редині них уже є розділові зна­ки: Не дочекався й трибуналу— збожеволів; і то було приємно— то був би кінець

Кома ставиться 1для відокремлення речень, що входять до складу: Реве Дніп­ро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко);

2для відокремлення речень, що об'єднуються за допомо­гою повторюваних сполуч­ників і...і, ні...ні, або...або, то...то, чи...чи: Або не сокіл я, або спалила мені неволя ку­рила;

не ставиться якщо є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення: Вдалині хи­талися дерева і синів задума­ний прибій;

між однотипними (оклични­ми, питальними, спонукаль­ними, називними, безособо­вими) частинами складносу­рядного речення: Хай наше слово не вмирає і наша слава хай живе!.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ РЕЧЕННЯХ

Кома якщо частини відносно рівноправні: Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір (Леся Українка);

крапка з комою якщо частини складносурядного речення поширені, далекі за змістом або в середині них уже є розділові знаки: Він знав, що таке біль, бо мав од народження вивихнуті ноги; ноги йому зовсім не підкорялися, вони собі жили окремішнім життям (П. Загребель-ний);

двокрапка якщо друга частина виражає причину того, про що говорить­ся у першій: Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне провалля (М. Рильський);

якщо друга частина доповнює або розкриває зміст першої: Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почай-на (Л. Костенко);

тире: якщо одна з частин подає висновок або наслідок дії першого: Здобудеш освіту— побачиш більше світу (Н.тв.); якщо перша частина вказує на час або умову того, про що говориться в другій: Хочеш їсти калачі— не сиди на печі (Н.тв.); якщо зміст обох частин зіставляється або протиставляється: Я до неї з добрим словом— мовчить,ніби не чує (А.Дімаров).