Яна Зінкевич, яка служить у зоні АТО: Спочатку запам’ятовувала обличчя врятованих людей, тепер – ні

Зимою минулого року, ще під час подій на Майдані,вона приєдналасядо рівненського "Правого Сектора". Під час першої хвилі мобілізації довго не роздумуючи, відразу поїхала на схід. Спочатку всi жили у звичайних наметах, вже згодом переїхали на іншу базу, де і зараз працюють. Для себе Яна вирішила – хтось повинен це робити, адже адекватних структур, які рятували б життя пораненим, немає. А рідні... Змирилися і донині дуже переживають. Вони сприйняли вибір, і дівчина за це дуже вдячна.
Після закінчення школи Зінкевич хотіла пов'язати своє життя з медициною. Детально вивчала біологію, анатомію людину, відвідувала курси з надання першої медичної допомоги. Ці знання їй знадобилися. Щоправда, не в університеті, а на війні. Зараз всі ази хірургії вивчає не в теорії, а на практиці.

В інтерв'ю Еспресо.TV Яна Зiнкевич розповiла, чому пішла в зону АТО та коли збирається повертатися до мирного життя:

- Що найбільше вразило, коли вперше потрапили в зону АТО?

- Темпи роботи. І не лише мене. З початком бойових дій співпрацювали з бiйцями, які теж тільки приїхали. Вони не могли повірити, що в екстремальних умовах можна так швидко реагувати. Зараз уже розумію - тут не можна чекати на «добро» керівництва вивозити чи не вивозити поранених. Навіть якщо знаємо, що там обстріл - треба прориватись. Бо бувало таке, що поранені, хоч і не тяжкі, чекали по два дні, щоб їх доправили в тил. Головне - менше звертати увагу на страх.

- Що складніше в такій роботі – психологічне чи фізичні навантаження?

- Знаєте, мені спочатку важко взагалі не було. Та чим довше я тут, тим складніше. Стає більше поранених, зростає навантаження. Зараз працюємо майже по всій Донецькій області. Спочатку запам’ятовувала обличчя людей, яких рятувала, а тепер уже ні.

-Багато серед військових жінок?

- Там, де я бувала, це величезна рідкість. Чим ближче до кордону, тим менше жінок. У нас батальйон великий і кілька дівчат є. Зараз військові займаються тим, аби зменшити кількість жінок на передовій та перевести їх в інформаційні штаби, на склади. Звичайно, спочатку хлопці дивувались моїй появі. Не могли зрозуміти, чого я приїхала і як саме зможу допомогти. Та потім, коли познайомились, побачили, що і як я роблю – звикли. Зараз реагують спокійніше.

- Як на військових реагує місцеве населення?

- Поблизу місця дислокації більшість нас підтримують. Але всяке буває, трапляються нехороші люди. Буває і таке, що велику кількість хороших справ батальйону може перекреслити одна людина, яка приїде і щось утне. А от в області в цілому - 50 на 50. Частина підтримують, допомагають. А є і такі, які спеціально лишаються в зоні та зливають бойовикам інформацію