Про специфіку музичної інтерпретації

Лекція перша

В центрі нашої уваги знаходиться музика письмової традиції, що репрезентована музичними творами. Творча діяльність професійного музиканта, що безпосередньо спрямована на звершення музичного твору, є дуже різнобічною. Тут ми розрізняємо творчо-пошукову, інтерпретуючу та виконавсько-втілюючу спрямованості.

Творчо-пошукова лінія найбільш повно проявляється у першо-творенні музики. Інтерпретуюча – при розкритті її виразового потенціалу. Назва „виконавсько-втілююча” говорить сама за себе. Тут мова йде про реалізацію музичного твору у звучанні.

В музичній творчості вказані спрямованості доповнюють одна іншу. Створюючи музику, композитор її виконує (подумки чи у реальному звучанні) і відразу ж оцінює одержаний ефект. Виконавець у процесі виконання коригує (“до-створює”) попередньо обмірковану інтерпретаційну версію музичного твору. У свою чергу, формування самостійної інтерпретаційної версії є неможливим без участі творчо-пошукового (“композиторського”) та виконавського начал.

Разом із тим кожен із напрямків має свої чітко виражені особливості. Музична інтерпретація – це предмет, який розкриває інтерпретуючий напрямок, а також певний тип творчої діяльності. Він пов’язаний з тлумаченням музичного матеріалу та музичного твору, осягненням їх виразових властивостей і можливостями їх варіантного прочитання.

Звернемося до найбільш загального значення терміну “інтерпретація”[1]. У “Філософському енциклопедичному словнику” знаходимо таке визначення: “ Інтерпретація (від латинського interpretatio – роз’яснення, тлумачення), у широкому значенні – фундаментальна операція мислення, надання смислу будь-яким проявам духовної діяльності людини, які об’єктивуються в знаковій або чуттєво-наочній формі. Інтерпретація – основа будь-якого процесу комунікації [2], коли треба тлумачити наміри й учинки людей, їх слова та жести, твори художньої літератури, музики, мистецтва, знакові системи” /11, с.220/.

Найближчою за смислом до слова „інтерпретація” є „герменевтика”. Це слово походить від грецького germëneutikë. У перекладі germëneutikë, так само як і латинське interpretatio, значить „роз'яснення”, „тлумачення”. Але у науковому значенні терміни „інтерпретація” і „герменевтика” різняться.

Вважається, що слово «герменевтика» пов’язане з ім’ям Гермеса – вісника богів у давньогрецькій міфології. В центрі уваги герменевтики переважно знаходяться об’єкти, що виражені засобами вербальної мови (від лат. verbum – слово, вираз). В тому ж словнику герменевтика визначається як “ мистецтво та теорія тлумачення текстів ” /11?, с.119/. Зокрема, до завдань, що стояли перед герменевтикою, входило тлумачення стародавніх літературних текстів.

Починаючи з XІХ століття герменевтика трактується і як певна теорія пізнанняявищ культури, людського буття чи взагалі – світобудови. У ХХ столітті вона формується в окрему філософську течію (М. Хайдеггер, Х. Гадамер та ін.). На практиці це стало можливим завдяки заглибленню у специфіку найбільш розвиненого і, можна сказати, самого “побутового” інструменту людського спілкування – вербальної мови.

Поняття[3] “інтерпретація” представляється ширшим за смислом ніж “герменевтика”. Сприйнявши плідні ідеї “герменевтики”, “інтерпретація” поступово розповсюджує свою увагу на найрізноманітніші сфери людської діяльності. Враховуючи цю динаміку, наведені вище значення інтерпретації представляються дещо звуженими, такими, що не охоплюють усього змісту відповідного явища.

Особливо це стосується цікавлячої нас музичної інтерпретації. Тут буквальні переклади латинського interpretatio як “тлумачення” та “роз’яснення” не розкривають продуктивної, творчої, ролі інтерпретатора музичного твору. Адже крімтлумачення та роз’яснення, призначення музичної інтерпретації може полягати також в естетичному оновленні, розкритті виразових можливостей музичного твору, у його пристосуванні до нових життєвих потреб і навіть – у створенні нового музичного твору на підставі вже існуючого художнього матеріалу.

Як бачимо, ці завдання музичної інтерпретації є ширшими за ті, котрі виділені у наведеному раніше загальному визначенні інтерпретації.

Вважатимемо, що інтерпретаторами музики є будь-які слухачі, які активно включаються у її сприйняття і претендують на самостійність естетичної оцінки. Коло професійних музичних інтерпретаторів є також дуже широким, хоча інколи воно неправомірно звужується. Наведемо приклади.

В „Музичній енциклопедії” ми прочитаємо, що інтерпретація – це „художнє тлумачення співаком, інструменталістом, диригентом, камерним ансамблем музичного твору в процесі його виконання, розкриття ідейно-образного змісту музики виразовими і технічними засобами виконавського мистецтва” /9, с.549/. В „Логічному словнику-довіднику” інтерпретацією в мистецтві вважається „творче виконання певного художнього твору, яке спирається на самостійне тлумачення даної теми” /6, с.205/. Ми бачимо, що за таким підходом професійними інтерпретаторами художнього твору є виконавці, і лише вони.

Ми відносимо до професійних інтерпретаторів не тільки музикантів-виконавців, але також музикознавців (істориків, теоретиків, критиків музики тощо), викладачів музики, музичних письменників і всіх інших, чия діяльність так чи інакше пов’язана із розкриттям сутності музичної думки, з осягненням її виразово-смислового потенціалу, з дослідженням-конкретизацією можливих форм її викладу та виконавського «вимовляння».

Уключимо у це коло і тих композиторів, які у своїй музиці звертаються до перетворення художнього матеріалу з творів інших авторів або ж із своїх власних.

Переходимо до роз’яснення специфіки музичної інтерпретації. Вона визначається, по-перше, властивостями матеріалу, що інтерпретується, по-друге, завданнями, які ставить перед собою інтерпретатор, і, по-третє, особливостями інтерпретуючої діяльності.

Розпочнемо з матеріалу, що інтерпретується. Як вже говорилось, безпосереднім об'єктом нашої уваги є музика, що репрезентована музичними творами. Але у полі зору інтерпретатора знаходяться й залучені у смислове поле твору життєві праобрази – нескінченно широка область світобудови і нашого світовідчуття. У багатьох випадках це допомагає розкрити для у творі дуже багато і навіть підказати певний ключ для розуміння його музичного смислу.

„Жоден твір не може бути цілком зрозумілим, ніж як у взаємозв'язку зі всім обсягом уявлень, з яких воно виникло, і за допомогою знання всіх життєвих відносин як письменників, так і тих, для кого вони писали”, – відзначає Ф. Шлейермахер /, с. 71/. У багатьох випадках ця позиція допоможе розкрити для нас дуже багато і навіть підказати певний ключ до розуміння музичного сенсу. Ця позиція у загальному плані відповідає і завданням музичної інтерпретації. Однак в її практичній реалізації слід враховувати специфіку музики.

Особливостям музики, окрім власне наукових праць, присвячені відповідні розділи підручників та навчальних посібників з аналізу музичних творів. Тому зупинимося лише на окремих властивостях музичного матеріалу в якості об’єкта інтерпретування.

Так, відомо, що мові музики не властива предметність, “наочність” значень, що характеризує більшість інших художніх мов. Не можна у звичайному розумінні говорити про стійку лексику (від грець. lexis– слово, вираз, мовний зворот), а тому – і про “словник музичної мови”.

В нотному тексті твору фіксується лише деяке “русло”, берегами якого спрямована і водночас обмежена течія музичної думки. Духовна і тілесно-рухова енергетика, емоційне наповнення музичної думки, її звукова плоть і, значною мірою, естетичні властивості – усе це відтворюється музикантом-виконавцем кожного разу заново.

Уточнюючи завдання, яке вирішується музичною інтерпретацією, ми порівняємо родинні предмети – музичний аналіз і музичну інтерпретацію. „Аналіз” є однією із базових складових „музичної інтерпретації”. Разом з тим, „музичний аналіз” і „музична інтерпретація” – це різні поняття.

1. „Аналіз” має відповісти на запитання: „Як побудований музичний твір і безпосередньо – як побудована його форма?”[4]. „Інтерпретація” ж має відповісти на запитання: „Як пізнається музичній твір у цілісному обсязі (а не лише його форма)?”

2. В „Аналізі” переважно досліджується „відстояний” результат процесу композиторського творення, що фіксується у нотному запису. Умовимося, що в подальшому цей результат ми будемо умовно називати „твором композитора”.

Музикант-інтерпретатор, спираючись на стабільні для даного музичного твору формотворчі засоби, переходить до творчого пошуку та апробації мобільних виразових ресурсів музики. Відповідно, головне завдання інтерпретатора полягатиме у формуванні якомога більш розвинених, професійно аргументованих уявлень щодо виразових можливостей конкретного музичного матеріалу і, на підставі цього, – створенні власної інтерпретаційної версії твору[5].

3. Відповідно, до сфери уваги інтерпретатора потрапляє не лише „об’єктивований”, зафіксований нотним текстом “план” руху композиторської музичної думки, але й будь-які раніше створені чи гіпотетично можливі, уявлювані внутрішнім слухом виконавські версії – варіанти художніх прочитань твору.

Якщо ж йдеться про виконавську версію музичного твору, яка звучить, то її, на відміну від „твору композитора”, ми у подальшому будемо умовно називати „твором виконавця”.

Звертаючись до особливостей музично-інтерпретуючої діяльності, ми виявимо, що в сучасній музичній практиці використовуються три різні значення терміна „інтерпретація”: а) широке значення, коли терміном означається вся дана область наукового знання; б) сама діяльність задля осмислення-тлумачення музичного твору; в) вузьке значення, коли терміном означається результат такої діяльності, наприклад, виконавська версія твору.

Враховуючи таку багатозначність, для характеристики діяльності, що пов'язана з тлумаченням музичного твору, ми будемо використовуватимемо термін інтерпретування. Результат діяльності по інтерпретуванню музичного твору означатиметься терміном інтерпретаційна версія чи просто – версія. Важливою властивістю версії є її доступність для стороннього сприйняття.

За терміном «музична інтерпретація» зберігається широке, узагальнююче значення. Ним позначаються будь-які види інтерпретуючої діяльності на музичному матеріалі, а також відповідна галузь музичного знання.

Спеціальний акцент в курсі музичної інтерпретації робиться на особливостях творчої діяльності музиканта-інтерпретатора, яка спряжена з музичним твором. З цією метою пропонується відповідна методика[6]. І першим кроком для її роз’яснення буде визначення поняття «музичне інтерпретування».

Тут ми враховуємо, що будь-яке формульне визначення поняття має стислий і тому схематичний характер. Визначення – це свого роду вершина деякої умовної піраміди. Спускаючись з її вершини і переміщуючись послідовно на кожну наступну і більш широку сходину, ми розширюємо й наші уявлення про поняття, яке визначається.

Разом з тим, такі формульні визначення ведучих для музичної інтерпретації понять слугуватимуть для нас „згустком” найбільш актуальної інформації. Їхня роль може бути порівняною з роллю головної музичної теми – ведучої музичної ідеї твору, котра ще потребує свого розкриття у подальшому.

Отже, під музичним інтерпретуванням розумітимемо організовану інтелектом діяльність музичного мислення, яка спрямована до розкриття виразових можливостей музичного твору.

Наведене визначення викликає низку запитань, від відповіді на які залежатиме й розуміння сутності музичного інтерпретування, зокрема: „Якою є роль інтелекту при інтерпретуванні і чому у визначенні інтелект відділений від музичного мислення?”; „Що мається на увазі під „музичним мисленням?”; „Якою тут є роль моторно-рухової сфери музичного виконання?” тощо.

На ці та інші можливі тут запитання ми постараємося надати відповідь на наших наступних зустрічах. Зараз звертаємо увагу, що у науковій літературі з точки зору способу інтерпретування виділяються науковий, художній та буденний різновиди інтерпретації /4, с. 24-27/. Здавалося б, що ця класифікація повинна ефективно працювати і в музиці. Буденній інтерпретації відповідало б у такому випадку активне слухацьке сприйняття музики, художній – осягнення виразового потенціалу твору виконавцем, науковій – його мистецтвознавче тлумачення. Однак насправді у музичному інтерпретуванні синтезуються їхні можливості.

Наприклад, властивості „буденності” у сприйнятті музики можуть не лише не суперечити „науковості” або „художності”, але навпаки – сприяти їхньому поглибленню. „Буденність” допоможе включити ефект безпосередності сприйняття і емоційного “осяяння” („як уперше!”). З іншого боку, знання загальних логічних, конструктивних властивостей музичної форми (аспект „науковості”) допоможе природніше вибудувати художнє ціле – музичний твір, прояснити інтерпретатору шляхи осягнення музичного смислу.

Наведена класифікація з трьох видів інтерпретації стосується не лише музики. Вона має ширше значення і може використовуватися загалом – у значенні одного з універсальних інструментів пізнання. Разом з тим для музики продуктивнішою представляється класифікація, в якій за точку відліку береться не спосіб інтерпретування об’єкту, а результат інтерпретування – власне інтерпретаційна версія.

Враховуючи спосіб формування та особливості інтерпретаційних версій, виділимо чотири різновиди музичної інтерпретації: редакторський, виконавський, композиторський та музикознавчий.

1. Редакторська інтерпретація.

У цьому різновиді підсумком операції інтерпретування є адаптований до нових виконавських вимог варіант нотного запису музичного твору[7].

2. Виконавська інтерпретація.

Вона виражається творчо самостійним прочитанням того ж самого твору у „живому звучанні” без принципового порушення його внутрішньої структури.

Прислухаємося до відомого афоризму Ф. Бузоні: „виконання твору – теж транскрипція” /2, с. 146/. Звичайно, таке формулювання має скоріше метафоричний, ніж строго науковий характер. Адже під транскрипцією у точному (стислому) значенні ми розуміємо одну з форм творчої переробки матеріалу музичного твору, а не просто його виконавську версію.

Очевидно, цими словами Бузоні прагнув підкреслити творчо активний характер виконавського мистецтва. Відповідно з цим, ми вже позначили самостійну виконавську версію музичного твору окремим терміном „твір виконавця”.

3. Композиторська інтерпретація.

Відмітними рисами цього різновиду є творча переробка у новому „творі композитора”: а) художнього матеріалу з іншого твору (власного або іншого автора); б) невласної музично-стильової системи іншого автора чи іншого стильового напрямку.

Як джерело для композиторської інтерпретації можуть бути використаний і музичний матеріал, і матеріал з інших видів художньої творчості (література, живопис і т.д.).

Відповідно, композиторська інтерпретація буває представлена:

а) Жанрами музичної обробки, аранжування, транскрипції, парафрази, сюїти або фантазії на теми з інших творів тощо.

б) Різноманітними формами музичних запозичень (цитування, стилізація, колаж,).

в) Програмними (у стислому значенні слова) творами, що використовують попередньо зафіксовані у слові, живопису, архітектурі та інших формах художній матеріал, сюжет, конкретний образ із відповідних творів, Це – пісня, романс, опера, балет, музичний відеокліп тощо.

4. Музикознавча інтерпретація.

Це єдиний різновид, у якому інтерпретаційна версія виражається на відстороненій, „немузичній” мові. Найчастіше використовується словесна (вербальна[8]) мова. Але музикознавча версія може також виражатися умовними символами, графіками, таблицями, схемами і т.д.

Слово „музикознавча” трактується тут у особливому, розширеному значенні, а саме – як придбання й володіння певними знаннями про музику. Маються на увазі не лише знання професійного музиканта, але й знання будь-якого освіченого знавця музики. Спираючись на одну з традицій філософської герменевтики, напишемо слово „музикознавство” через дефіс: „музико-знавство”. Тоді воно предстане у своєму генезисі як складове і набуде більш первісного значення: знання про музику, пізнання музики.

У музикознавчій інтерпретації виділимо дві тенденції: наукову та художню.

Для наукової тенденції є показовими точність, однозначність вербальних чи виражених іншими мовами характеристик. Основу наукової інтерпретації складає так званий «музичний аналіз»[9]. Для художньої тенденції є показовими образність і можлива „розмитість” змістовних значень.

На практиці обидві тенденції часто-густо виступають у синтезі, проте з переважанням однієї з них.

Зауважимо, що перелічені різновиди музичної інтерпретації зовсім не обов’язково використовуються представниками прямо відповідних до них музичних професій: виконавська інтерпретація – виконавцем, композиторська – композитором і т.д.. Так, виконавець, імпровізуючи каденцію в інструментальному концерті, реалізує принцип композиторської інтерпретації. Композитор, який виконує на публіці власний твір, пропонує хоча й авторську, але все одно – виконавську версію цього твору (принцип виконавської інтерпретації). І композитори, і виконавці часто-густо виступають у концертах із словесними поясненнями музики і, таким чином, користуються засобами музикознавчої інтерпретації.

У той же час творча діяльність у кожному з указаних різновидів має свої очевидні особливості. В одних (виконавська та композиторська інтерпретація) неможливо обійтися без опори на стихійно-емоційне продуктивне начало, в інших (наукова інтерпретація) неможливо виключити раціональний контроль за кожним кроком в інтерпретуванні і так званий “пошук розумом”.

---------------

.

§

§ §

Резюме

1.1. В центрі нашої уваги знаходиться музика письмової традиції, що репрезентована музичними творами.

1.2. Творча діяльність професійного музиканта, що спрямована на звершення музичного твору, є дуже різнобічною. Тут ми розрізняємо творчо-пошукову, інтерпретуючу та виконавсько-втілюючу спрямованості. Творчо-пошукова спрямованість найбільш повно розкривається у першо-творенні музики. Інтерпретуюча – при розкритті її виразового потенціалу. Назва „виконавсько-відтворююча” говорить сама за себе. Тут мова йде про реалізацію музичного твору у звучанні.

В музичній творчості вказані спрямованості доповнюють одна іншу. Створюючи музику, композитор її виконує (подумки чи у реальному звучанні) і відразу ж оцінює одержаний ефект. Виконавець у процесі виконання коригує (“до-створює”) попередньо обмірковану інтерпретаційну версію музичного твору. У свою чергу, формування самостійної інтерпретаційної версії є неможливим без участі творчо-пошукового (композиторського) та виконавського начал.

1.3. Музична інтерпретація – це предмет, який розкриває інтерпретуючий напрямок, а також певний тип творчої діяльності. Він пов’язаний з тлумаченням музичного матеріалу та музичного твору, осягненням їх виразових властивостей і можливостями їх варіантного прочитання.

1.4. У “Філософському енциклопедичному словнику” надається таке загальне визначення: “ Інтерпретація (від лат. interpretatio – роз’яснення, тлумачення), у широкому значенні – фундаментальна операція мислення, надання смислу будь-яким проявам духовної діяльності людини, які об’єктивуються в знаковій або чуттєво-наочній формі. Інтерпретація – основа будь-якого процесу комунікації, коли треба тлумачити наміри й учинки людей, їх слова та жести, твори художньої літератури, музики, мистецтва, знакові системи” /, с.220/.

1.5. Найближчою за смислом до слова „інтерпретація” є „герменевтика”. Це слово походить від грецького germëneutikë. У перекладі germëneutikë, так само як і латинське interpretatio, значить „роз'яснення”, „тлумачення”. Але у науковому значенні терміни „інтерпретація” і „герменевтика” різняться.

1.6. „Герменевтика” була історично первісним різновидом „інтерпретації”. В центрі уваги герменевтики переважно знаходяться об’єкти, що виражені засобами вербальної мови. Зокрема, до завдань, що стояли перед герменевтикою, входило тлумачення стародавніх літературних текстів.

1.7. Поняття “інтерпретація” представляється ширшим за смислом ніж “герменевтика”. Сприйнявши плідні ідеї “герменевтики”, “інтерпретація” поступово розповсюджує свою увагу на найрізноманітніші сфери людської діяльності. Враховуючи цю динаміку, буквальні переклади латинського interpretatio, звичайно ж, не охоплюють усього змістовного обсягу відповідного явища.

Особливо це стосується цікавлячої нас музичної інтерпретації. Тут буквальні переклади латинського interpretatio як “тлумачення” та “роз’яснення” не розкривають продуктивної, творчої, ролі інтерпретатора музичного твору. Адже крімтлумачення та роз’яснення, призначення музичної інтерпретації може полягати також в естетичному оновленні, розкритті виразових можливостей музичного твору, у його пристосуванні до нових життєвих потреб і навіть – у створенні нового музичного твору на підставі вже існуючого художнього матеріалу.

1.8. Інтерпретаторами музики є будь-які слухачі, які активно включаються у її сприйняття і претендують на самостійність естетичної оцінки. Коло професійних музичних інтерпретаторів є також дуже широким, хоча інколи воно неправомірно звужується. Ми відносимо до професійних інтерпретаторів не тільки музикантів-виконавців, але також музикознавців (істориків, теоретиків, критиків музики тощо), викладачів музики, музичних письменників і всіх інших, чия діяльність так чи інакше пов’язана із розкриттям сутності музичної думки, з осягненням її виразово-смислового потенціалу, з дослідженням-конкретизацією можливих форм її викладу та виконавського «вимовляння».

Уключимо у це коло і тих композиторів, які у своїй музиці звертаються до перетворення художнього матеріалу з творів інших авторів або ж із своїх власних.

1.9. Специфіка музичної інтерпретації визначається, по-перше, властивостями матеріалу, що інтерпретується, по-друге, завданнями, які ставить перед собою інтерпретатор, і, по-третє, особливостями інтерпретуючої діяльності.

1.10. Безпосереднім об'єктом уваги інтерпретатора є музика, що репрезентована музичними творами. Але у полі зору інтерпретатора знаходяться й залучені у смислове поле твору життєві праобрази – нескінченно широка область світобудови і нашого світовідчуття.

У багатьох випадках це допомагає розкрити для у творі дуже багато і навіть підказати певний ключ для розуміння його музичного смислу.

1.11. Уточнюючи завдання, яке вирішується музичною інтерпретацією, ми порівняємо родинні предмети – музичний аналіз і музичну інтерпретацію. „Аналіз” є однією із базових складових „музичної інтерпретації”. Разом з тим, „музичний аналіз” і „музична інтерпретація” – це різні поняття.

А) „Аналіз” має відповісти на запитання: „Як побудований музичний твір і безпосередньо – як побудована його форма?”. „Інтерпретація” ж має відповісти на запитання: „Як пізнається музичній твір у цілісному обсязі (а не лише його форма)?”

Б) В „Аналізі” переважно досліджується „відстояний” результат процесу композиторського творення, що фіксується у нотному запису. Умовимося, що в подальшому цей результат ми будемо умовно називати „твором композитора”.

Музикант-інтерпретатор, спираючись на стабільні для даного музичного твору формотворчі засоби, переходить до творчого пошуку та апробації мобільних виразових ресурсів музики. Відповідно, головне завдання інтерпретатора полягатиме у формуванні якомога більш розвинених, професійно аргументованих уявлень щодо виразових можливостей конкретного музичного матеріалу і, на підставі цього, – створенні власної інтерпретаційної версії твору.

В) Відповідно, до сфери уваги інтерпретатора потрапляє не лише „об’єктивований”, зафіксований нотним текстом “план” руху композиторської музичної думки, але й будь-які раніше створені чи гіпотетично можливі, уявлювані внутрішнім слухом виконавські версії – варіанти художніх прочитань твору.

Якщо ж йдеться про виконавську версію музичного твору, яка звучить, то її, на відміну від „твору композитора”, ми у подальшому будемо умовно називати „твором виконавця”.

1.12. Звертаючись до особливостей музично-інтерпретуючої діяльності, ми виявимо, що в сучасній музичній практиці використовуються три різні значення терміна „інтерпретація”: а) широке значення, коли терміном означається вся дана область наукового знання; б) сама діяльність задля осмислення-тлумачення музичного твору; в) вузьке значення, коли терміном означається результат такої діяльності, наприклад, виконавська версія твору.

Враховуючи таку багатозначність, для характеристики діяльності, що пов'язана з тлумаченням музичного твору, ми будемо використовуватимемо термін інтерпретування. Результат діяльності по інтерпретуванню музичного твору означатиметься терміном інтерпретаційна версія чи просто – версія. Важливою властивістю версії є її доступність для стороннього сприйняття.

За терміном «музична інтерпретація» зберігається широке, узагальнююче значення. Ним позначаються будь-які види інтерпретуючої діяльності на музичному матеріалі, а також відповідна галузь музичного знання.

1.13. Спеціальний акцент в курсі музичної інтерпретації робиться на особливостях творчої діяльності музиканта-інтерпретатора, яка спряжена з музичним твором. З цією метою пропонується відповідна методика.

Першим кроком для її роз’яснення буде визначення поняття «музичне інтерпретування».

Під музичним інтерпретуванням розумітимемо організовану інтелектом діяльність музичного мислення, яка направлена на розкриття виразових можливостей музичного твору.

1.14. У науковій літературі з точки зору способу інтерпретування виділяються науковий, художній та буденний різновиди інтерпретації. Музичне інтерпретування синтезує їхні можливості.

Разом з тим для музики продуктивнішою представляється класифікація, в якій за точку відліку береться не спосіб інтерпретування об’єкту, а результат інтерпретування – власне інтерпретаційна версія.

1.15. Враховуючи спосіб формування та особливості інтерпретаційних версій, виділимо чотири різновиди музичної інтерпретації: редакторський, виконавський, композиторський та музикознавчий.

1.16. У редакторській інтерпретації підсумком операції інтерпретування є адаптований до нових виконавських вимог варіант нотного запису музичного твору.

1.17. Виконавська інтерпретація виражається творчо самостійним прочитанням того ж самого твору у „живому звучанні” без принципового порушення його внутрішньої структури.

1.18. Відмітною рисою композиторської інтерпретації є творча переробка у новому „творі композитора”: а) художнього матеріалу з іншого твору (власного або іншого автора); б) невласної музично-стильової системи іншого автора чи іншого стильового напрямку.

Як джерело для композиторської інтерпретації можуть бути використаний і музичний матеріал, і матеріал з інших видів художньої творчості (література, живопис і т.д.).

Відповідно, композиторська інтерпретація буває представлена:

а) Жанрами музичної обробки, аранжування, транскрипції, парафрази, сюїти або фантазії на теми з інших творів тощо.

б) Різноманітними формами музичних запозичень (цитування, стилізація, колаж,).

в) Програмними (у стислому значенні слова) творами, що використовують попередньо зафіксовані у слові, живопису, архітектурі та інших формах художній матеріал, сюжет, конкретний образ із відповідних творів, Це – пісня, романс, опера, балет, музичний відеокліп тощо.

1.19. Музикознавча інтерпретація – це єдиний різновид, у якому інтерпретаційна версія виражається на відстороненій, „немузичній” мові. Найчастіше використовується словесна (вербальна) мова. Але музикознавча версія може також виражатися умовними символами, графіками, таблицями, схемами і т.д.

Слово „музикознавча” трактується тут у особливому, розширеному значенні, а саме – як придбання й володіння певними знаннями про музику. Маються на увазі не лише знання професійного музиканта, але й знання будь-якого освіченого знавця музики.

У музикознавчій інтерпретації виділимо дві тенденції: наукову та художню. Для наукової тенденції є показовою точність, однозначність вербальних чи виражених іншими мовами характеристик. Для художньої – образність і можлива „розмитість” змістовних значень.

На практиці обидві тенденції часто-густо виступають у синтезі, проте з переважанням однієї з них.

1.20. Вагомим фактором у музичному інтерпретування стає взаємодоповнюваність можливостей виділених нами різновидів музичної інтерпретації.