Емісійна політика підприємства

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки інвестиційного менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складних і дорого коштуючим процесом. Тому до даного джерела формування власних інвестиційних ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках. З позицій інвестиційного менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів, що заклечається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис. 36).

Рис. 36. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

Емісія цінних паперів – це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов’язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов’язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має форму передплати – закритої або відкритої. Закрита передплата – розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата – розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту – для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору – для гарантії одержання доходу; державі – для контролю й регулювання; посередникам – для якісного виконання послуг, які вони надають. Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:

1. прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

2. реєстрація інформації про випуск цінних паперів та організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

3. підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

4. реєстрація випуску цінних паперів;

5. видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства. Рішення про випуск акцій приймається:

· при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

· у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення. При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства. Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Наприкінці XIX століття в Європі один проект був оголошений у газетах наступними словами: “До передплати на 2 млн. для підприємства, мета якого буде повідомлена потім”. Підписка акцій покрила весь капітал, а потім прийшло оголошення, що підписка була відкрита з метою визначити, скільки в Лондоні дурнів. (П Петражицкий Л.И. “Акции, биржевая игра и теория экономических кризисов”, Спб., 1911. С.84)