2015-09-06
485
Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить якраз застосування правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) концентруються хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної роботи загальнотеоретичні положення.
Застосування правових норм — це організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об 'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормати-вних формально обоє 'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм '.
Соціальна сутність правозастосувальної діяльності — встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.
Коли йдеться про письмову форму правозастосувального рішення, яка є якраз найбільш поширеною у професійній юридичній роботі, на стадії, що розглядається, слід дотримуватись певних вимог щодо його документування. Письмовий право-застосувальний акт має включати, зазвичай, такі частини й елементи («реквізити»):
1) вступна частина (назва акта — наказ, розпорядження, ухвала, рішення, вирок тощо; назва правозастосувального органу; місце і дата прийняггя акта);
2) констатуюча частина (опис, характеристика встановлених у справі юридичне значущих фактів, а також, у разі потреби, посилання на джерела, докази, які їх підтверджують);
3) мотивувальна частина (посилання на правову норму, відповідно до якої факти піддано певній юридичній кваліфікації, обгрунтування саме такої їх юридичної оцінки);
4) резолютивна частина (виклад владного правила поведінки індивідуального характеру, тобто взаємних юридичних прав і обов'язків персоніфікованих суб'єктів, які теж мають бути тут же визначені, вказані).
Підпис відповідної посадової особи (або декількох таких осіб) теж є обов'язковим реквізитом письмового правозастосувального акта.
Мовні вимоги про створення правореалізаційних актів (юридичних
