Комунікативне призначення мови в професійній сфері

Державна мова — мова професійного спілкування.

Державна мова — це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Державною є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. Українська мова – єдина національна мова українського народу.

Мова професійного спілкування (МПС) – це форма сучасної української літературної мови (СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. МПС – це спеціальна мова, насичена професіоналізмами і термінами; це засіб ефективного, “мовного професійного спілкування”

Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.

У Конституції України у ст.10 записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Комунікативне призначення мови в професійній сфері.

Комунікативна функція МПС – найважливіший засіб спілкування в професійній діяльності і забезпечення інформаційних процесів у виробництві. З комунікативного боку слід розглядати і сукупність текстів, як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваною шляхом обміну писемною продукцією.

Комунікативна компетенція (лат. competens – належний, відповідний) – сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.

4.Професійна мовнокомунікативна компетенція. Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні усних і писемних висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.

Мовна компетенція передбачає наявність мовленнєвих умінь, що охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати, які визначають мовленнєву поведінку.

Вміння говорити полягає в наявності у комуніканта вміння брати участь у полілогах і діалогах і вміння вести монолог.

5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.

Літературна мова – це вищий рівень вияву національної мови, унормована з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії форма загальнонародної мови, якій властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, автохтонність, уніфікованість, розвинена система стилів. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості носіїв мови. Поняття національна мова ширше за поняття літературна мова.