Політика Москви відносно України очима істориків

«В.Ключевський так ха­рактеризував політику Москви супроти України: вона «протягом 6 років при­глядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмель­ницького, попсована тата­рами під Зборовом і Берес­течком, хилилася до упад­ку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усоби­цею, і нарешті, коли Украї­на вже знищилася до решти, її прийняли під свою високу руку».

М.Грушевський пояснював справу так:

«Увесь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політич­ну унію з Москвою в початках своєї боротьбі з Польщею, ще повна сил, повна людності, не зневіре­ної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здат­ною бути опозицією Москви, обстояти себе в сій по­зиції і не дати себе зіпхну­ти на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умис­но дали поборюкатись ук­раїнській козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного зни­щення... аби ввійти з свіжи­ми силами між обезкровле­них противників і взяти ко­заччину вже не в роді рівно-рядного союзника, а підруч­ного, котрого можна було б звести до ролі прислужни­ка, підданого «холопа».

У Москві добре врахува­ли і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний Москві з різних поглядів:

—він відкривав шлях до Чорного моря і на захід;

—він забезпечував Росії панування на сході;

—головне — стратегіч­не становище України за­грожувало Москві або за­хопленням її (України)Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Б.Хмель­ницький;

—союз з Україною був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала 300 000 випробуваного, досвідченого, найкращо­го на Сході Європи війська..

Всі ці умови робили союз з Україною конче не­обхідним для Москви

Додаток 2

Ряд 2.

Запитання і завдання:

- Підручники і художні фільми радянського часу демонстрували всенародну підтримку Переяславської ради. Чи так було насправді?

- Хто не присягнув російському царю?