Приклади

До а(1). Нанівець переводиться відвага та вишкіл війська, коли вояки не мають зброї, щоб з нею наступати на ворога або оборонятися. Нестача боєприпасів змусила Галицьку армію припинити Чортківську офензиву та відступити на схід. Німецька армія під Бродами зазнала великої поразки лише тому, що на тому відтинку її не підтримало власне летунство. Загнавши німців у Брідський котел, большевики десяткували їх всіма засобами — заявили потім учасники. Здавалося, що там прийде кінець усім. Та саме тоді наліт кільканадцятьох німецьких літаків на совєтські позиції зробив можливим прорив крізь вороже кільце.

До а(2). Наша воєнна практика показала, що до бою інколи мусять іти вояки, необізнані зі зброєю та належно не вишколені. Про результат такого бою нема потреби багато писати. Траплялися випадки, коли повстанці, здобувши у ворога такі трофеї, як, скажімо, гармати, мусіли їх невикористаними залишити, бо не було серед них нікого, хто вмів би здобутою зброєю орудувати (11.10.1944 р. між Соколовом і Мединою, — Шум і Бей).

До а(3). Хоч у партизанських умовах основний вишкіл провести важко, повстанці повинні пройти його, хай в обмеженому обсязі, зате грунтовно. Перш за все тактика вимагає від повстанців знання польової служби: поодинокий вояк у різних ситуаціях, як наприклад, у наступі, в обороні, у зв'язковій службі, на польовій стійці, в засідці, далі співдія двох-трьох повстанців, у рої, чоті і т.п. Вояки, вишколені та „бувалі в боях", становлять велику силу та значно полегшують командирові ведення бою та досягнення перемоги.

— У перші дні червня 1947 р. в селі Вербиця Томашівського повіту ворожий полк — а пізніше дві дивізії — оточив одну чоту УПА. Рівнинний та безлісий характер місцини, а також велетенська кількісна перевага ворога робили неможливими всі повстанські спроби пробитися крізь оточення. Тоді повстанці постановили прийняти останній бій. Мужність і геройство повстанців дали той результат, що разом з повстанцями стало населення цілого села. Хто з військовою зброєю, а хто з сокирою. Оборона новітніх термопільців продовжувалася три дні. Повстанці й селяни відбили багато наступів ворога вже тільки здобутою в нього зброєю. Лише на третю добу, збомбардувавши село з літаків і гармат та зміцнившись танками, ворог увійшов у зруйноване село. Коли бомби, гарматні стрільна і пожежа спустошували село, коли ворог під охороною танків залізним кільцем звужував оборонну лінію повстанців, серед оборонців відбувалися потрясаючі картини. Батьки вбивали своїх дітей, від повстанців вимагали смерті матері з дітьми, що не хотіли потрапити живими до рук озвірілих катів. Над пожарищем, серед пострілів і під розрив бомб, неслись останні слова пісні: „За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ..." Так гинули всі повстанці чоти та майже ціле населення села. Живих ворог не пощадив (С.Назаревич).

8.10.1946 р. група ВП (Войско польське) силою б. 1.300 бандитів напала на табір командирів Хріна і Стаха, що був розташований у лісі біля села Миків Ліського повіту. Завдяки мистецькому маневруванню в запеклому бою повстанцям не тільки вдалося уникнути власних втрат, а й знищити 80 польсько-большевицьких бандитів, у тому числі 4-ох офіцерів.

Одна лише поява відділу січових стрільців у Львові в листопаді 1918 р., в допомогу українському гарнізонові, викликала велике піднесення серед оборонців, а у ворога створила почуття страху, що надалі він буде мати справу з фронтовиками, а не з "ляндштурмою".

До а(4). Нанівець переводиться зброя й вишкіл, коли серед вояків відсутній бойовий дух, відсутня дисципліна. Дисципліна та бойовий дух — це той стимул, що допомагає людині перемогти низькі почуття страху, жорстокости, а натомість зміцнити високі почуття дружби, хоробрости, геройства.

В історії УПА подібних прикладів записано золотими літерами дуже багато.

Аналізуючи кожний епізод, ми мусимо відзначити домінуючу ролю командира, який докладає всіх зусиль для того, щоб його відділ був дисциплінований та добре вишколений, щоб був наскрізь просяклий боєвим повстанським духом. Такий відділ навіть у найкритичніші хвилини не втратить рівновагу духу, не розгубиться і завдасть дошкульних втрат ворогові.

До б(1). Про вартість вишколеного війська я вже згадував. Щоб військо було добре вишколене, командир особисто повинен зайнятися вишколом та контролювати інструкторів. Це дасть командирові змогу познайомитися з повстанцями свого відділу, побачити хиби в засвоюванні будь-якого предмету; контролюючи ж інструкторів, він змусить їх самих наперед грунтовно вивчити речі, яких вони потім навчають повстанців. До б(2). Дуже важливо, щоб командир не лише теоретично володів мистецтвом командування, а й щоб практично, в житті вмів добре командувати. На майдані для вправ він щодня повинен подавати кілька команд у зімкненому ладі, а на бойових вправах — у вільному ладі.

В одному випадку він переконається, як добре його підлеглі засвоїли впоряд, а в другому — побачить бойову готовність відділу загалом й кожного повстанця зокрема. Бувають випадки, коли командир, хоч дуже добре знає тактику, в бойових обставинах не вміє подати наказу розміщення чи розгорнення відділу для ведення вогню.

До б(3). Бути добрим бойовим (фронтовим) командиром нелегко. Від бойового командира вимагається відмінне знання власної та вивчення ворожої тактики. Щоб успішно виконувати бойові завдання, для того потрібно:

— за допомогою розвідки вивчити ворога (його силу, розташування, забезпечення, засоби боротьби тощо);

— з власних спостережень або на карті вивчити околицю, в якій здійснюється бойове завдання;

— вивчити саме завдання та можливості його здійснення.

Не зайво десь у запіллі, в умовах, подібних до бойових, наперед провести пробну акцію. Правда, не завжди є змога розпланувати завдання на далеку мету. Найчастіше бойові обставини вимагають негайного рішення. Тому командир повинен знати тактику, повинен передбачити всі можливі маневри ворога, забезпечитися, й тоді в жодному випадку ворог не застане його відділу непідготованим. Навпаки, добрий командир умілим маневруванням здатний протиставитися ворогові, не випустити зі своїх рук ініціятиви або перебрати її та вдарити ворога в те місце, де він цього найменше сподівається.

У „Провідних правилах у бою" зі „Статуту польової служби" армії УНР з 1921 р., затвердженого Головним Отаманом С. Петлюрою, в пункті 10 сказано: „В добрій частині немає тилу, ані крил — усюди фронт, звідки ворог". Цей пункт „Провідних правил" повинні знати напам'ять усі партизанські командири і повстанці. Але ж і не достатньо знати його напам'ять — він повинен увійти „в кість і кров" цілої УПА. Поодинокий вояк чи великий повстанський загін, хоч би з'єднання кількох куренів, завжди повинні пам'ятати, що вони знаходяться в глибокому ворожому запіллі, що ворог намагається за всяку ціну знищити підпільне військо, що підриває підвалини його панування. Для ворога УПА страшніша за будь-якого противника на фронті. Бо з цим противником він бореться війною, всіма засобами фронту, а щодо підпільного війська він мусить застосовувати інші засоби, подібні до партизанських. За допомогою розвідки ворог намагається довідатися про місця перебування, про шляхи перемаршу повстанців, щоб облавами, нападами, засідками нищити їх. Для партизанів фронт — усюди там, де ворог. А що ворог усюди, що з кожного боку він може вдарити, то повстанець завжди і всюди повинен бути в повній бойовій готовності. Прo цю партизанську тактику часто забувають повстанці, а командири, буває, не надають їй належної уваги. Та одні і другі набувають до неї поваги, коли зазнають болючих втрат.

Командир Різун був хоробрим до одчайдушности, але свій відділ він сильно забезпечував як на постої, так і в маршах. Тієї самої повстанської обережности він вимагав від усіх підпорядкованих йому командирів відтинку „Чорний Ліс".

4. Сміло брати відповідальність за бойові дії. Хтось може сказати, що битва — це ризик, що терези перемоги можуть переважити на один або на другий бік. З того виходило б, що командир, не знаючи, на котрий бік схилиться перемога, повинен уникати контакту з ворогом. Такий погляд помилковий. „Немає такого положення, з якого не можна б вийти з честю", - каже 12-тий пункт „Провідних правил бою". Умови боротьби вимагають від повстанського командира самостійної дії. Відірваний від своїх командирів, він не може чекати на їх постанови. Тому командир з розвиненим почуттям особистої й національної чести не побоїться взяти на себе відповідальність навіть за найбільш ризиковні дії. Кожне завдання він, як добрий вояк, буде виконувати так, щоб виконаний обов'язок залишив його сумління вільним від докорів.

5. Невпинно підвищувати власне військове та політичне знання. Світ нестримно рухається вперед. У ділянці техніки кожний день приносить нові винаходи, відкриття. Кожна хвилина в політиці набирає щораз більшої динаміки. Всюди зустрічаємо щось нове. Людина щороз менше може дозволити собі розкіш замкнутися у собі. Саме життя штовхає її у світ, до тісніших контактів і співпраці з іншими людьми.

Від повстанського командира вимагається постійного підвищення рівня ідейно-політичної та військової підготовки. Командир — це чільна та авторитетна особа у відділі. Крім перелічених вище прикмет відваги, активности, зарадности тощо, він повинен відзначатися інтелігентністю, освітою. Як авторитетові, до його голосу будуть прислухатися в питаннях, навколо яких існує сумнів. Тому командир повинен використати кожну вільну хвилину для того, щоб піднести себе на рівень своїх важких завдань, повинен, передусім, багато читати, і то не перелистовуючи книжку, а, як то кажуть, „перетравлюючи" її зміст. Корисну книжку командир повинен порекомендувати іншим командирам. На дискусію потім завжди знайдеться час. Хоч би після вечірньої зорі можна присвятити годину обговоренню лектури. Я сам перебував у відділі та знаю, що такі речі можна робити: не раз поза північ обговорювалися політичні, службові й загальні справи. З того була подвійна користь. Я докладніше знайомився з моїми підлеглими командирами, а вони в таких дискусіях училися. Звичайно, в таких випадках слід переступити через несмілість чи зазнайство, мовляв, „нема від кого мені вчитися". Особисто схвалюю ставлення до тих справ сотенного Ясміна. Він часто просив мене або мою дружину, щоб допомогти йому в розв'язуванні математичних проблем чи проробляти з ним диктанти.

Під час переходу фронту в нашому гурті перебували доцент університету та лікар. Хоч часи були дуже важкі, а при тому дошкуляв нам голод, ми залюбки вели, як то кажуть, "літературні бесіди".

Олександер Македонський завжди перебував у товаристві філософів. Він, цар, поступився філософові Діогену, коли той попросив не заступати йому сонця. Про Цезаря пишуть, що він носив з собою твори Плутарха, а про Наполеоне — що носив „Коментарі" Цезаря. Також про Карла XII кажуть, що він любив перебувати в товаристві вчених.

Чи ж наші повстанські командири аж такі вчені, що вчитися їм зайво? А які ж великі недоліки в них хоча б у військовій підготовці! Наука і військова техніка невпинно розвиваються. Кожна держава витрачає великі гроші на досліди й на поширювання тих дослідів. Багато військових експертів працює над новими військовими статутами. Статути пристосовують до нової тактики, а цю в свою чергу — до нових родів зброї. Все застаріле мусить бути пристосоване й доповнене, а то й перероблене.

Отож, кажу, ті речі не можуть проходити попри увагу повстанських командирів. В УПА було належне розуміння нових військових досягнень, і чимало її видань присвячено вивченню військової справи. Правда, під ч'ас переходу фронту значна частина цінних матеріялів загубилось, проте дещо залишилося. Я дуже рекомендую ті матеріяли вишуковувати, дбайливо прочитувати і вивчати. В них багато вартісних відомостей для партизанської справи.

6. Відмінно знати зброю і технічний виряд свого відділу. Командир сам повинен заходити на виклади зброєзнавства, повинен прислухатися, як той. предмет викладають інструктори, сам повинен контролювати вояків, чи вони належно засвоїли відомості про особисту й допоміжну зброю.

Командир не сміє допустити, щоб повстанська зброя була занедбана, брудна. Для збереження контролі повинен влаштовувати часті апелі, від яких не може відхилитися ніхто. Бо ж інколи трапляється, що вояки, які рідко перебувають у відділі (візники, зв'язкові, інтенданти тощо), не відчувають над собою контролі, свою зброю занедбують. Командир повинен переглядати їх зброю перед відходом або після повернення до відділу.

Під Магурою трапився мені, такий випадок. Одного разу, будучи на майдані для вправ на „Порташі", помітив я три підводи, які виїхали з табору. Я затримав їх, бо хотів спитати, чи забрали пошту та чи бунчужний сказав їм, де й до кого вони повинні були вступити. Тоді прикувала мою увагу брудна, дослівно червона від іржі рушниця візника, з яким я говорив. Виявилося, що з трьох візників лиш один мав чисту зброю. Рушниці були такі поржавілі, що замок годі було відтягнути. Звичайно, обидва винні були покарані по-козацьки зараз таки на „Порташі". Потім несподівано я переглядав зброю інших службових і функційних, та занедбань уже не викрив. Видно, наука допомогла.

Чистою зброєю справа не вичерпується. Командир мусить докласти всіх зусиль, щоб його вояки тією зброєю вміли справно володіти. Коли для цього є відповідна нагода, слід влаштовувати пробне стріляння, а в час акцій — з усією суворістю стежити за тим, щоб кожний постріл був найдокладніше розрахований на знищення ворога. З тією метою командир повинен — згідно з природним хистом і нахилом вояків у кожному конкретному випадку — застосовувати також певну спеціялізацію серед повстанців: вибирати та навчати снайперів, автоматників, а також навчити досконало володіти допоміжною зброєю, як гранатомети, фавстпатрони, панцербікси тощо.

7. Вивчати технічні засоби та прийоми боротьби ворога. Гаслом повстанського командира, повинно бути: „Поборювати ворога його тактикою та зброєю". Щоб ворога поборювати за допомогою його тактики, треба насамперед ворога вивчити, себто треба ознайомитися із способами його забезпечування в маршах, на постоях, з його методами боротьби в різних, а передусім у спеціяльних умовах, і, застосовуючи ворожу тактику у власних діях, бити з її допомогою завжди і всюди. Ворог, поборюючи наш революційних рух, випробовує різну тактику, і ту, що дає йому найкращі результати, він через довший час застосовує. Тому партизанський командир і в свою чергу не може триматися шабльону, але, як учив підзвітних командирів полковник Різун, повинен знаходити й застосовувати все нову, кращу тактику, яка пантеличила б ворога і змушувала б його до постійних пошуків. Такий пошук й дослідження повстанської тактики з боку ворога дає повстанцям час для відпочину, а командирам зокрема — час для того, щоб вони, докладно вивчивши ворога та ознайомившись з методами його боротьби, могли завдати йому ще дошкульніших втрат.

Далі командир дбає про те, щоб вояки його відділу мали однакову зброю, і то таку, яку використовує також ворог. Мішана зброя настільки невигідна, що вимагає різної амуніції. У випадку вичерпання амуніції до певної зброї, що її використовують повстанці, а не використовує ворог, така зброя стає лише зайвим балястом. Коли ж відділ застосовує ту саму зброю, що й ворог, то завжди існує можливість доповнювати амуніцію здобиччю.

Траплялося, що повстанці мали німецькі та мадярські автомати і, хоч та зброя була невідмовна, вони мусіли здавати її до магазину. Командир має за обов'язок економно використовувати амуніцію. Щоб знати докладний стан озброєння свого відділу, він повинен проводити облік зброї та амуніції.

Одним із засобів у партизанській тактиці є несподіваний сильний вогонь. Однак деякі командири помилково застосовують той засіб. З бойової практики наших відділів відомі випадки, в яких повстанці вистрілювали по кілька тисяч штук амуніції лише для того, щоб викликати паніку серед ворога. Результат такої „бойової акції" часто негативний. Ворог ховається у заздалегідь викопаних бункерах та не зазнає жодних втрат, ані людьми, ні матеріялом, самі ж повстанці, перевівши багато амуніції, інколи мають і жертви і серед людей.

Звичайно, після такої акції командир відділу писав у своїх звітах: „Відділ відчуває дошкульний брак амуніції. За підзвітний час я обмежився лише дефенсивними акціями"

8. Знати стан свого підвідділу, особливості командирів і бійців. У відділі перебувають люди різних станів, віку, зацікавлень і здібностей. Командир повинен спостерігати, щоб орієнтуватися в цій людській мішанині. Не раз щира розмова з бійцем чи з молодшим командиром відкриває душу цієї людини. Тоді той вояк, що перед тим губився в сірійповстанській масі, чимось відрізняється. Треба, щоб командир умів віднаходити таланти й допомагав їм розвиватися.

— До відділу „Сіроманці" прибув колишній підстаршина польської армії, за званням приватний урядник Гамалія. Йому, як колишньому інструкторові, сотенний Яструб надав функцію ройового. Сам сотенний Яструб чи не розумів, чи недолюблював Гамалії — не знаю. В кожному випадку, в сотні „Сіроманці" були чотові, що не дорівнювали Гамалії, але мали „високу рекомендацію". Під час польових вправ я звернув увагу на Гамалію. Його метода вишколу була дуже оригінальною і далекою від капральщини. Видно було, що вояки її сприймали, бо його рій був найкращий. Деякі наші командири хворіють на манію величі. В Гамалії я тої хвороби не бачив. Він завжди був однаковий — і тоді, коли був ще ройовим, і пізніше, коли був курінним.

— В одному осередку я звернув увагу на молодого повстанця. Це був дуже симпатичний і скромний юнак. У розмові з ним я довідався, що має закінчену десятирічку. Я поцікавився, що його питали на іспиті, і сам поставив декілька запитань з фізики. Як з фізики, так і з інших предметів юнак виявив задовільні знання. В математиці був слабший. На запитання, чому дорівнює сума в кубі, не вмів відповісти. До нашої розмови прислухалися інші, й було видно, що це його дуже засоромило. Він став червоний, як рак, а на чоло виступив піт. Щоб не псувати йому репутації, я змінив тему розмови. На другий день уранці разом з іншими повстанцями юнак відходив в околицю. Я зауважив, що він хоче мені щось сказати, але соромиться. Покликав я його до себе, запросив сісти, а тоді запитав, як спалося, що снилося. "Друже командире, я вже знаю, чому дорівнює сума в кубі", — заявив мені та сказав результат. Що я виніс з тієї розмови? Зробив висновок, що юнак Л. — це чесна, незіпсована молода людина, щира, правдива та амбітна. Про УПА він мав своє власне уявлення і, вступаючи в її лави, був підготований до багатьох речей, навіть до смерти. Та одного не враховував: що в УПА його можуть іспитувати. І те, що він не міг мені відповісти на запитання з математики, найбільше його вразило. Навіть уночі голова його пильно працювала, поки не знайшла розв'язок питання. Сподіваюся, що Україна буде мати з нього користь.

Є молодші командири, що до своїх обов'язків ставляться дуже серйозно та пильно. Вони вважають справою своєї чести, щоб їхні підвідділи були скрізь першими: у вишколі, в бойових акціях. Це майбутні командири сотень і куренів. Таких молодих командирів слід підтримувати, заохочувати, підносити у становищах. У свою чергу, в випадку винних у недбайливому ставленні до своїх завдань, потрібно пильно розглянути причини занедбань. Можливо, одні з них не доросли до рівня своїх завдань, а інші легковажно ставляться до своїх обов'язків. У першому випадку слід допомогти порадою, дати завдання їм під силу. За другими потрібно слідкувати й частіше контролювати.

— Один із сотенних командирів незадовільно виконував свої обов'язки. Від командира відтинку отримав зауваження. Це на нього подіяло так, що він став найкращим командиром не тільки матірного відтинку, але й сусідніх. Його бойові успіхи золотими літерами записані в історії УПА. Тим сотенним, що вславив Долинщину, Калущину, Болехівщину, Стрийщину, Жидачівщину, Журавельщину, Галичину, Войнилівщину, був герой Болехівських лісів сл. п. поручник Середній.

— Коли я служив у польській армії, полковий адьютант наказав нам, кільком підхорунжим, переписувати в полковій канцелярії річний розподіл занять для всіх сотень. Тоді я став мимовільним свідком такого діялогу:

Полковник: „Пане капітане, скільки шиб бракує у вашій сотні?"

Капітан: „Не знаю, пане полковнику".

Полковник: „Три — на коридорі, пять — у вояцьких кімнатах. Бачите, я знаю, скільки шиб бракує не лише у вас, але й у цілому полку".

По цих словах полковник витягнув свого записника та став відчитувати, скільки шиб бракує в сотнях, рушникарні, стайнях, а навіть у вбиральні, І закінчив: „Пане капітане, приділяйте більше уваги вашій сотні, щоб на наступний раз ви пам'ятали не лише про шиби, але й про інші нестачі".

Це зауваження було дуже неприємне для капітана, і ми, підхорунжі, низько понахилялися над своїми паперами і вдали, ніби нічого не чуємо.

Цей приклад я подав для того, щоб показати, що командирові не досить носити гарний однострій, не досить упиватися в шинках, грати в карти й позичати гроші у своїх підлеглих підстаршин, як це робив згаданий капітан. Відчитання, яке йому зробив полковник, було дуже дошкульне, бо ж відбулося в присутності інших. І можливо, що полковник, який мав славу дуже тактовного командира, навмисне застосував таку кару, щоб виправити хиби капітана.

Бистре око командира повинно бачити все.

— На майдані для вправ, на горі Лютій, повстанці вправлялись у „зміні ладів у чоті". На лівому крилі відділу був старший високий чоловік у довгому кожусі. При розгортанні похідної колони в лаву та навпаки, з паданням і бігом, він так змучився, що ледве дихав. Коли вправи закінчилися, я покликав його та став з ним говорити. Це була людина поза сорок років, колишній війт. Війта (такий псевдонім отримав він) я призначив магазинером, а опісля - курінним інтендантом старшинської школи „Олені". На таку посаду він надавався знаменито. Як підстаршина, відзначався тактовністю й авторитетністю та не мав ніколи жодних непорозумінь з цивільними працівниками, ні з вояками у таборі. Всі його шанували й любили. Після приходу большевиків Війт загинув геройською смертю біля Болехова.

— Одного разу, вертаючись з „Порташу" до табору, підійшов я до стійкового, та так тихо, що він, заглиблений у лектуру, мене не помітив. Звичайно, мене обурило недбале ставлення стійкового до обов'язків вартової служби. Але коли я побачив, що він отак на стійці вивчав „Польову службу", моє обурення значно відлягло. Я лиш сказав йому, щоб він був пильніший, бо так само непомітно, як підійшов я, міг підійти й ворог. За півроку зустрів я його вже як чотового біля Лопушної, коли він відходив з куренем "Дзвони" в рейд на Закарпаття. В розмовах з командиром Різуном та курінним Хмарою встиг довідатися про нього, що він був добрим інструктором та бойовим командиром.

9. Знати матеріяльний стан відділу. Командир не може у всьому покладатися на своїх підлеглих. Йому самому потрібно заглянути до магазину, докладно знати стан боєприпасів, харчів, одягу, взуття та всього необхідного для життя та для виконання бойових завдань. У магазині повинен переглядати книгу прибування і витрат та контролювати витрачання харчів і виряду. Такою контролею можна викрити багато недоліків. У випадку розтрачання та інших „махінацій" винних треба покарати й призначити інших функційних. Командир не може стерпіти, щоб у його відділі були нестачі; якщо такі є, то він повинен подбати про відповідні доповнення. Для функції магазинера та інтенданта він повинен підбирати людей чесних, справедливих і спритних. Далі, командир не може втрачати нагляду над тими людьми, що перебувають поза табором. Перебуваючи в околиці, вони часто деморалізуються. Інколи буває, що й по кілька разів треба просити такого розвезеного „пана", щоб він, нарешті, ласкаво захотів прибути до табору та скласти звіт про свою роботу. Взагалі ж, щоб у відділі був порядок, щоб не траплялися жодні зловживання, треба повсякчасно повстанців виховувати. Для дотримання ладу й порядку в повстанських відділах Команда УПА створила екзекутивний орган ВДЖ. Але й жандармерія потребує виховання та контролі.

10. Дбати про побутові умови підпорядкованих. Козаки називали свою генеральну — полкову та сотенну — старшину батьками. Ця традиція збереглась і до наших часів. Часто й повстанці кличуть своїх командирів батьками. Щоб заслужити собі цю гарну назву, командир по-батьківськи повинен піклуватися своїми вояками. Це не означає, що командир мусить їм потурати. Це означає, що він повинен своїх вояків любити, ними дорожити, за них дбати. Повинен бути справедливий: за добрі вчинки відзначати й нагороджувати, за провини карати. Такого командира вояки шанують, люблять і розуміють; з одного його погляду відчувають, чи він задоволений ними, чи ні. Між ними він — як добрий батько між своїми дітьми. І, зрозуміло, командир перш за все дорожить життям своїх вояків і відчуває, як особисту велику втрату, втрату кожного свого вояка.

— Довелося мені бути одного разу на похороні вояків УПА. Надгробну промову виголошував сотенний Гамалія. Зі сльозами на очах він клявся помститися за їхню смерть.

— Коли до старшинської школи „Олені" в Карпатах прибула з Волині інструкторська група, поручник Поль, її командир, був дуже здивований, що коло мого бараку не було стійки. „Друже поручнику,— говорив він,— чому коло вашого бараку ви не поставили стійки? Адже це й небезпечно отак..." „Не поставив я стійки тому,— відповів я йому на те, — бо я переконаний, що мене береже не лиш одна стійка, але й усі мої вояки".

Таємниця моєї „безпечности" полягала у тому, що я, мірою моїх людських сил, ставився до моїх молодших командирів та до бійців так, як належить ставитися командирові до підлеглих. Моє сумління було чисте, а тому я й почувався безпечно.

а) Самодіяльність. Командир повинен підтримувати ініціятиву створених самодіяльних гуртків у відділі: художнього, драматичного, хорового, пресового тощо. Повстанці — це, в переважній більшості, молоді люди, а тому їм потрібно дати змогу проявитися в позитивній праці всередині відділу.

б) Відпочинки. Як добрий батько, командир повинен дбати про умови життя вояків. Довгі марші, важкі бої дуже виснажують вояцтво. Воно потребує відпочинку, щоб зміцнити свої сили та допровадити до порядку свій виряд.

Відпочинки є фізичні та психічні. І я маю на увазі не ті відпочинки, що їх рекомендують санітарні підручники регулярним військовим частинам під час звичайних маршів; маю на увазі умови повстанської боротьби.

1) Повстанський відділ дуже перевтомлений. Ознаки перевтомлености — це шум у голові, скляний погляд, спечені уста, висохлий язик, свистіння у грудях, біль у плечах і крижах від носіння зброї (специфічний біль, подібний до колення шпильками), спотикання ніг об кожний камінчик чи прутик на дорозі. Це показ фізичної перевтоми. Щоб позбутися її, інколи вистачає кількахвилинного відпочинку, і відділ може йти далі. У горах, коли відділ змінив напрям маршу і, замість угору, йде вже по рівній дорозі або вниз, стрімке сходження вниз по камінні, ще до того, коли лежить глибокий сніг, втомлює так само, як і хід угору. При великому фізичному виснаженні вояків командир повинен дати довший відпочинок. Для грунтовного відпочинку вистачає доби. Але ж на той час потрібно дати воякам також і збільшену пайку харчів, вартістю до 4.000 кальорій. Більше треба дати білку (м'ясо, горох), більше товщу (сало, масло), більше вуглеводів (хліба, тіста, галушок).

2) Психічна виснажливість приходить після важких, несподіваних боїв, після заскочень, засідок, розполохів. Тоді до фізичного виснаження додається психічна перевтома. Вояк перш за все прагне сну. Щоб міцно заснути, йому вистачає лише на одну хвилинку сісти. Буває, що він спить навіть у марші і пробуджується лише тоді, коли чоло колони зупиниться, а він за терцією наштовхується на свого попередника. В таких випадках потрібно дати довший відповчинок, подбати, щоб військо виспалось та щоб отримало збільшену харчову пайку.

Історія війська знає чимало таких епізодів, коли вояки, фізично і психічно виснажені, засинали твердим сном, полишаючи вартову службу... своїм командирам. Про Гонту й Залізняка пишуть, що перед здобуттям Умані вони дозволили гайдамакам виспатися, а самі обидва чували. В польських шкільних читанках було також оповідання про те, як Пілсудський, жаліючи вояків, сам інколи ставав на варту, тоді як його військо спало.

Кожний наш командир повинен подбати, щоб його відділ по довгих виснажливих маршах чи по важких боях міг фізично та психічно відпочити: взимку — зігрітися, а в сльотаву осінь— просушитися. Коли командир про свій відділ не дбає, його люди після якогось часу деморалізуються, піддаються настроям паніки, дезертирують, і, отже, відділ самоліквідується. Навпаки, піклуючись відділом, командир гарантує йому міцну бойову згуртованість.

в) Традиції. Кожний повстанський відділ має за собою історію, в якій є світлі моменти. Про минулі славні подвиги відділу повинні пам'ятати всі. Бойова традиція відділу є джерелом наснаги повстанців. Підтримуючи й плекаючи її, командир ще більше ідейно й бойово цементує вояків, які свідомо й добровільно зносять найважчі труди та жертви в ім"я визволення України.

11. Підтримувати героїзм, воєнну хитрість і кмітливість підлеглих. Досвідчені повстанські командири заявляють, що 80% своїх успіхів вони досягли завдяки тому, що ініціятива перебувала в їхніх руках. Коли ж ініціятива ще сполучена з повстанською хитрістю, то запорука успіху буде ще більша.

— Велике з'єднання большевицьких партизан Ковпака перейшло через Полісся й Волинь аж у Галичину. Ковпак мав намір розділити своє з'єднання на дві частини: одна мала залишитися в Чорному Лісі й там отаборитись, обертаючись у базу для нападів на нафтові осередки Битків, Майдан і Рипне, а друга частина повинна була піти ще далі на захід та, поруч з нашими повстанцями, отаборитися в Майданських лісах. Але хоч большевицькій партизанці Ковпака допомагала Москва, літаками постачаючи їй зброю, харчі, амуніцію, радіопередавачі тощо, Ковпакові не вдалося обернути Чорний Ліс у свою базу. Українські повстанці у Карпатах дали йому такого прочухана, що „двічі герой СССР" встиг заверути на Московщину ледве з кількома своїми „чубчиками". В боях з большевицькими партизанами відзначилися повстанські відділи Різуна, Благого, Гамаліі, Черника та ін. В поборюванні ковпаківців українські повстанці проявили багато хоробрости, кмітливости й воєнної хитрости.

— В одній сутичці ковпаківці сильно натиснули на позиції повстанського відділу Гамалії. Тоді повстанці, поклавши шапки на перегрудники (бруствери), крадькома полишили окопи, пішли в обхід та вдарили на ковпаківців ззаду. Ворог, опинившись між двома лініями, був розбитий: частина загону загинула, інша частина віддалася в полон.

— Мистцем воєнної хитрости був гетьман Богдан Хмельницький. Його заскочення польського королівського війська під Зборовом при рівночасній облозі Збаража — це архитвір військового мистецтва, один із найбільш прецизійних козацьких фортелів.

12. Бути прикладом революційної пильности. Ворог намагається побороти наш визвольний рух у відвертій боротьбі — за допомогою облав, наскоків, засідок, бльокади й проникнення в села та цілі райони тощо — а також за допомогою своєї агентури. Подібний метод перед тим використовували вже й німці.

— Прикладом розгортання агентурної діяльности в УПА може бути голосна афера Івана Фетича, що зі с. Пшеничники, у відділі „Сіроманці". Фетич, звільнившися з відділу під претекстом запалення суглобів, навів німців на табір „Гайдамаків".

— Відома також історія викриття агентури у відділі „Летунів", де шайка агентів намагалася застрелити Летуна та сотенного Гребенка.

— Агентура знищила командира Різуна.

— Широко її застосовували большевики на Поліссі й на Волині. Власне тому інструктори з Волині були здивовані браком революційної пильности у мене.

Щоб твердо й успішно боротися з агентурою, шпигунством і диверсією, прикладом революційної пильности мусить бути сам командир. Того ж він може і повинен вимагати від своїх підлеглих. Де командири усвідомлювали небезпеку агентурної діяльности для УПА, де зроблено всі заходи обережности, там не було небезпеки проникання.

Командир суворо зберігає організаційну і військову таємницю та вимагає того ж від підлеглих. Командири, що не вміють тримати язика, стягають небезпеку на себе й відділи.

Знаю один випадок, коли командир, вихваляючись перед жіноцтвом успіхами свого відділу, говорив навіть про запроєктовані акції. Результат був таким, що большевики випереджували і за кожним разом сильно побивали хвалька

ЧАСТИНА ДРУГА

БОЙОВИЙ ПРАВИЛЬНИК
ДЛЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ ВІДДІЛІВ

А. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ

1. Основи бойових дій повстанських відділів

Повстанські відділи — це виключно відділи піхотні (піші), що діють в глибокому запіллі ворога. Їх завданням е нищити живі сили ворога, його зв'язок, шляхи сполучення, ворожі установи, магазини, штаби, одним словом, поширювати диверсію.

Хоч для повстанських відділів характерна тактика піхоти, однак вона (тактика) повинна бути більш зближена до тактики парашутних і десантних відділів. В основу повстанських відділів входять вогонь, маневрування, бойові лади, загальні обов'язки повстанця, дії рою чоти, сотні, куреня, полку (загону, з'єднання).

Повстанські відділи, діючи малими силами при одночасному використанні вогню, постійного руху й маневрування, спроможні:

а) в наступальному бою — підсунутися до ворога, знищити його або взяти в полон;

б) в оборонному бою — сильним вогнем та маневруванням відбити наступ ворога та завдати йому важких втрат.

Успіх бойових дій буде на боці повстанців тоді, коли:

а) повстанські відділи будуть завжди в бойовій готовності;

б) будуть мати добрий командний склад;

в) ініціятива буде виходити від командира повстанського відділу;

г) будуть вести безперервну обсервацію і розвідку та дотримуватимуться 6-ї точки Декалогу — „Про справу не говори з ким можна, а з ким треба", себто зберігатимуть повстанську таємницю.

2. Вогонь і маневрування

Успішність повстанських бойових дій головним чином залежить від умілого використання всіх вогнепальних засобів. Командири роїв і чот зобов'язані: а) вказувати ціль, подавати орієнтири, визначати вмуги (сектори) для кожного роду зброї окремо; б) слідкувати за співдіями вогнепальних засобів та безперервно стежити за полем бою.

Успіх у бою командир здобуває пляновим керуванням вогнем і широким застосуванням маневрування.

Маневрування — це вміле розміщування та пересування свого відділу так, щоб якнайбільше дезорієнтувати ворога й нанести йому ударів. В залежності від обставин у бою командир застосовує такі види маневрування: окрилення, оточення, прорив, відступ.

а) Окрилення командир застосовує тоді, коли хоче охопити одне крило ворога, щоб у цей спосіб його знищити.

6) Оточення має завданням охопити обидва крила ворога, дістатися в його тил та замкнути кільце для повного його знищення.

в) Прорив застосовується тоді, коли ворогові вдалося оточити повстанські відділи. Тоі шляхом вклинення вони прориваються з ворожого оточення.

г) Відхід застосовується тоді, коли: 1) ворогові вдалося закріпити своє положення, повстанський відділ хоче відтягнути частину ворожих сил для знищення ворога; 2) повстані хочуть заманити ворога під перехресний вогонь власного підвідділу; 3) повстанський відділ хоче відірватися від ворога.

3. Бойовий лад

Повстанський відділ проводить бій в різних бойових ладах, що залежить від терену і обставин.

Найважливіші форми бойової тактики відділу (куреня) такі:

а) у лінію — всі сотні на одній висоті;

6} трикутником уперед — одна сотня висунена вперед, дві — на віддалі, позаду головної чолової сотні, на одній лінії, дотримуючи між собою відстань (прогалину);

б) трикутником узад - дві сотні на чолі, в одній лінії на відстані, третя — на віддалі, позаду перших;

г) шахівниця (вправо або вліво) — у відділах, в яких е більше, ніж три сотні, дві чи три сотні розташовуються з інтервалами на лінії попереду, дві — на віддалі, з інтервалами, позаду перших;

ґ) сходи (вправо або вліво) — одна сотня на чолі, інші на віддалях і відступах розташовуються за першою сотнею у вигляді сходів управо або вліво.

Поданий бойовий лад є для сотень і чот. Для роїв бойовий лад — це розстрільна. На інтервалах і крилах бойових ладів розставляється допоміжна важка зброя піхоти — важкі кулемети, гранатомети, протипанцерна зброя, гарматки і т.п.

Місце командира в бою. Ройові — в розстрільній, чотові, сотенні й курінні — за бойовим ладом на таких місцях, з яких можна обсервувати поле бою.

Б. ПООДИНОКИЙ ПОВСТАНЕЦЬ

1. Загальне положення

Бій повстанських відділів — це не синонім боїв регулярних армій, це іспит моральних та фізичних якостей повстанця, який для вищої ідеї йде в нерівний бій і коли осягає перемогу над стократ сильнішим і добре озброєним ворогом, то це виключно його заслуга. Навіть у найгіршій ситуації повстанець не сміє зламатись. Він полишений лише на безвідмовність своєї зброї, на свою підприємливість і відвагу. Повстанець опинився у повстанських лавах не тому, щоб у скрутній ситуації просити у ворога ласки, навпаки — в безвихідний момент він останньою кулею позбавляє себе життя, щоб живим не здатися ворогові та не зрадити своїх командирів, друзів і повстанської таємниці.

2. Повинності та прикмети повстанця

Щоб бути безстрашним борцем-фанатиком, повстанець повинен:

а) точно виконувати всі накази командирів;

б) не залишати своєї бойової позиції, хоч би довелося загинути;

в) у бою бути вірним побратимом своїм товаришам і обороняти командира;

г) у бою не нервуватись, а спокійно сповняти доручене завдання;

ґ) у випадку втрати командира не впадати в паніку, а сміло проявляти ініціятиву, продовжувати бій і підтримувати слабших духом;

д) у випадку розпорошення власного відділу долучитись до іншого відділу і далі продовжувати бій.

Повстанець повинен бути відважний, хоробрий, завжди революційне пильний і нещадний до ворогів України.

3. Спеціяльні завдання повстанця.

Повстанець воює у складі рою або дістає спеціяльні завдання.

Зорець (спостережник). Для спостерігання за ворогом визначають повстанців-зорців. Вони займають відповідне, добре місце перед оборонною лінією, з якого мали б широке поле стеження. Вночі зорці обсервують не тільки очима, але й слухом і нюхом. Про все помічене повідомляють свого командира, не відриваючись від стеження. Подають місце (орієнтир), кількість ворога, рід зброї тощо.

Снайпер — це добірний стрілець, завданням якого є викривати та знищувати ворожих рстаршин, снайперів, зорців і ворожі кулеметні гнізда. Для успішної дії снайпер повинен використовувати терен, уміло маскуватися і влучно стріляти. Під час ворожої атаки снайпер повинен стримувати ворожий наступ і тим спричинитися до відбиття атаки.

Автоматник. Завданням автоматника є раптово напасти на ворога і вогнем своєї зброї завдати йому якнайбільших втрат, викликати паніку і зникнути. В бою зайняти місце на крилах або інтервалах, зміцнити своїм вогнем найслабші місця власного підвідділу.

Польова стійка. Польову стійку висилає чота. Складається. польова стійка з двох повстанців — стійкового та підстійкового. Обидва повстанці займають такі місця, з яких могли 6 стежити, а самі були б непомітні для ворога. Обов'язки польової стійки подібні до обов'язків стійкових на варті. Зауваживши ворога, стійка відразу повідомляє командира чоти. Польова стійка ніколи нікого не пропускає ані в напрямку ворога, ані в напрямку власного відділу, крім зорців, стеж та своїх командирів, якщо вона знає про їх вихід чи прихід. Усіх без вийнятку затримує окликом „Стій!". Якщо після цього окрику затримуваний не зупиниться і не кине зброю, стійка повинна стріляти. Для тривалости обсервації відбувається зміна польової стійки, себто стійкового змінює його підстійковий, а місце підстійкового займає інший повстанець із чоти. Час тривання стійки залежить від терену та пори року: влітку — від 1 до 3 год., взимку — 1 година. У випадку ворожого наступу стійка, повідомивши командира, приєднується до чоти.

Стежі. Для отримання вісток про ворога командир висилає стежу з двох повстанців. Завданням стежі є своєчасно виявити ворога та попередити про нього свого командира.

Стежа повинна:

а) бути докладно поінформована про свої завдання;

б) зі зброєю напоготові просуватись від.одного укриття до іншого, одночасно уважно стежачи. Зокрема, кожна будівля, дерева, кущі й т.п. не повинні залишатись поза увагою;

в) у випадку появи більших ворожих сил мусить негайно повідомити командира;

г) зустрівши менші ворожі сили (розвідників), намагатись знищити їх несподівано в рукопашному бою або захопити в полон.

Стежа в бойовій похідній колоні, узгодивши зі своїм відділом темп маршу, марширує перед ним на відстані зору. У випадку виявлення ворога попереджає свого командира, щоб він мав змогу підготуватися до бою.

Піднощик (амуніційник) — це повстанець, який носить скриньки з амуніцією до кулемета й гранатомета.

У бою допомагає кулеметникові — подає стрічки з набоями, магазинки, стрільна; слідкує за пересуванням ворога, вказуючи напрям, віддаль і ціль; у випадку небоєздатности кулеметника продовжує вогонь з кулемета чи гранатомета.

Секрет. Для більш ретельної розвідки про стан ворога висипаються два-три повстанці майже в табір ворога. Секрет від польової стійки відрізняється тим, що менші ворожі групи пропускає повз себе, щоб не викрити себе. Секрет не перевіряється і не змінюється. По закінченні терміну, на який був висланий, повертається до застави.

Зв'язковий. У повстанських відділах розрізняється два типи зв'язкових:

1) Одних зв'язкових висилає командир під час бою до своїх підзвітних командирів з письмовими чи усними наказами, або підзвітний командир висилає зв'язкового до свого командира, подаючи повідомлення про перебіг бойових дій.

2) Інших зв'язкових командир висилає до своїх командирів із письмовими звітами, повідомленнями і т.п.

Зв'язкові обидвох типів мусять бути фізично розвинені, грамотні, спритні та відважні. Другі, крім того, повинні ще відзначатися стриманістю в розмовах та доброю орієнтацією на місцевості, бо не раз проходять вони по кількадесят кілометрів бездоріжжями, густими лісами, горами. Якщо командир висилає зв'язкового під час бою, повинен поінформувати його про зміст наказу та до якого часу він має бути доручений. Якщо зв'язковий по дорозі захворіє або буде важко поранений, він передає пошту найближчому командирові для того, щоб останній вручив її адресатові. У випадку загрози потрапити до рук ворога зв'язковий повинен пошту знищити (подерти, з'їсти, закопати). Під час бою можна висилати тільки одного зв'язкового, хоча це рідко практикується. Найновіші накази ГВШ УПА забороняють висилати одного зв'язкового хоч би на найближчу віддаль.

В. ПОВСТАНСЬКИЙ РІЙ

1. Загальне положення

Рій — це найменша складова частина повстанського відділу, яка може, завдяки своєму кількісному станові та озброєнню, вирішувати багато бойових завдань. Рій переважно діє в рамках чоти, але коли відділ розчленований на підвідділи та відділи, рій діє самостійно, і навіть обидві ланки рою виконують окремі бойові завдання. Найважливішою зброєю рою є легкий кулемет. Часто обидві ланки рою мають кулемети та гарлачі (гранатометні насадки), що дає роєві велику силу вогню, а коли додати до цього ще ручні гранати та багнети, тоді він може здобути перемогу над ворогом.

2. Рій у наступі

Вдень:

а) Перед наступом командир чоти, скликавши командирів роїв (чотових), дає їм точні завдання: вихідне положення, напрямок, місце ворога, вогневі позиції для кулеметників і гранатометників, межові лінії наступу, смуги сусідів, вказівки взаємодії, зв'язок, сигнали, розпізнавальні знаки, місце командира чоти і місце збору.

б) Одержавши бойовий наказ, чотовий розподіляє чоту. Кожний ройовий перед наступом перевіряє стан людей свого рою, переглядає їхнє спорядження і пояснює завдання.

В зазначену годину рій маршем зближення просувається від укриття до укриття, аж до вихідного положення.

в) Вихідне положення — це місце, з якого рій вже не може далі просуватися стрілецьким рядом, але, використовуючи рельєф та власні вогневі засоби, розгортається в розстрільну і стрибками йде вперед. В залежності від обставин (відкрита місцевість, вгонь, ворога) рій просувається бігом, стрибками, плазом.

При сильному ворожому вогні рій використовує перепочинок для подальшого просування. Для забезпечення наступу рій з відстані 800 м стріляє з кулемета, з відстані 600 м — з гранатомета та ведуть вогонь добірні стрільці, з віддалі 400 м стріляють усі повстанці. Через загороджувальний вогонь ворога рій перебігає одним стрибком.

г) Коли рій наблизиться на відстань наступу (40-50 м) ройовий відає останні підготовчі

накази: накласти багнети, налаштувати зброю, відбезпечити гранати. Після цього на команду „Рій до наступу, за мною!" повстанці схоплюються бігти вперед. Кинувши гранати, з криком „Слава" біжать у напрямку ворога, знищуючи його по дорозі: вогнем зблизька й прикладами рушниць. Власний кулеметник із положення наступу або стрибка весь час підтримує свій рій кулеметним вогнем.

ґ) Зайнявши ворожі позиції, рій повинен „прочистити" їх гранатами та багнетами, щоб закріпити їх за собою.

д) У випадку контрнаступу рій повинен, відповісти рішучим наступом. Коли ворог провадить наступ за допомогою танків, рій знищує танки в'язками гранат, а крім цього стріляє в танкові щілини та у ворога, що наступає за танками.

Наступ рою вночі:

Наступаючи вночі, рій повинен, не відкриваючи вогню, наблизитися до ворога так близько, щоб знищити його багнетним ударом. У нічному наступі треба діяти раптово та рішуче, незважаючи на ворожий вогонь. Якщо місце наступу освітлене ворожими ракетами й прожекторами, потрібно швидко лягати на землю спиною догори, бо освітлене обличчя далеко видно, а коли стемніє, наступати далі.

У наступі головну ролю відіграє взаємодія рою повстанців та роїв сусідніх. У випадку посиленого спрямування ворожого вогню на якийсь рій, інші рої зобов'язані знищувати опорні ворожі пункти.

3. Рій в обороні

Завданням рою в обороні є вперто обороняти визначену позицію. Ройовий, отримавши від чотового наказ оборони, займає зі своїм роєм визначений відтинок фронту (до 40 м довжини), визначає зорців, місця для кулемета й гранатомета і наказує маскуватися. Ройовий також зобов'язаний визначити роєві вогневу смугу для обстрілу ворога, встановити орієнтири, вказавши до них відстань. Це необхідне при наступі ворога, переважно в умовах обережного стеження (ніч, туман, сніговії, мряка).

У випадку затишшя на фронті на позиції (стійці) залишається зорець, а всі повстанці в повній бойовій готовності перебувають в укритті.

Коли ворог наступає, рій займає свої позиції і, якщо ворог є на віддалі 800 м, на наказ ройового відкриває кулеметний вогонь; коли ворог наблизився на 600 м, стріляють самостійно всі повстанці.

Рій не повинен допустити ворога на відстань наступу. Однак коли ворожа піхота підсунулась до позиції рою на 20-30 м, всі повстанці закидують її гранатами, стріляють зблизька та разять (б'ють) багнетами і прикладами рушниць.

Коли наближаються ворожі танки, повстанці, споряджені протитанковою зброєю, стріляють по зорових щілинах танка, а інші, при підході танків, підкидають в'язки гранат під гусениці та стріляють по піхоті, що наступає за танками.

Коли ворог атакує крило рою, ройовий висилає туди частину повстанців для підмоги, яка своїм вогнем має стримати ворога. Решта повстанців рою продовжує оборонятися в визначеній роєві смузі.

У випадку оточення рій повинен використати слабше місце в кільці ворога, зосередити там свій вогонь і прорватися.

Свої позиції рій залишає тільки з наказу чотового. Відхід повинен відбуватися непомітно, в залежності від терену, поодинці або групами. Останнім відходить кулеметник під прикриттям відступаючих повстанців.

4. Рій у бойовій охороні наступального бою

Для своєї охорони сотня визначає рій, завданням якого е:

а) забезпечити сотню від несподіваного нападу;

б) розвідати приховані методи ворога (засідки, заміновані поля, фугаси);

в) захопити вигідні позиції для розгортання бою.

Ройовий, одержавши наказ, пояснює повстанцям завдання, визначає стежі та подає напрям. Рій повинен якнайшвидше зайняти визначені позиції. Якщо наткнеться на кількісно малу силу ворога, нищить його ударом багнетів чи вогню.

Захопивши визначену позицію, ройовий повинен повідомити командира сотні, а коли сотня розгорнеться, рій приєднується до своєї чоти.

5. Рій на чаті

Відділ на постої забезпечується заставами, чатами і польовими стійками. Чату виставляє застава (підвідділ). Відстань від чати до застави вдень — до 800 м, вночі — до 200 м. Окрема чата розташовується від відділу (сотні чи куреня) на відстані до 1.000 м.

Служба рою на чаті триває добу. Одержавши наказ відійти з роєм на чату, ройовий (комендант чати) веде рій непомітно на призначене місце. Там виставляє зорця, висилає польову стійку, визначає позицію для кулемета і гранатомета, інформує повстанців про місця розташування сусідніх чат, звідки можуть з'явитися свої стежі, подає сигнали, розпізнавальні знаки та клички.

Визначивши кожному місце, комендант чати відводить повстанців, крім польової стійки і зорця, в укриття.

Повстанці на чаті повинні бути в повній бойовій готовності:

а) зорець обсервує польову стійку і приймає від неї сигнали;

б) повстанці, знявши наплечники, відпочивають (половина чати), якщо це день; уночі ціла чата не спить;

в) чаті не можна розпалювати ватру.

Завдання коменданта чати:

а) прибувши на чату (місце чатування) і розташувавши повстанців, комендант чати посилає командирові застави звіт та ситуаційний плян;

б) підтримує постійну бойову готовність та порядок;

в) особисто допильновує зміни стійок і зорця (алярмового);

г) почувши постріли на стійці, сигналізує чатам повстанців і діє згідно з дорученням та обставинами;

ґ) про все помічене доповідає командирові застави.

Польова стійка чати змінюється щогодини. У випадку, затримання стійкою людей комендант чати підходить до стійки (з одним або кількома повстанцями) зі зброєю напоготові. Власних розвідників і власні стежі (після отримання клички) пропускає, перебіжчиків та інших відсилає під конвоєм до командира застави.

Щоб відрізнити своїх від ворога та для вільного переходу служать кличка і відклик. Кличка і відклик починаються на одну букву. Кличка називає предмет із військового виряду, відклик — називає місцевості, ріки, гори. Напр., кличка — „пістоль", відклик — «Перемишль". Під час перевірки кличку і відклик називають стиха.

Малі ворожі групи чата підпускає на близьку відстань і захоплює їх у полон або нищить вогнем.

Якщо ворог атакує сусідню чату, комендант зобов'язаний допомагати їй вогнем своєї чати. Комендант не має права залишити місце чати, хоч би сусідні чати відступали, Чата відходить до застави лише з наказу командира застави, або якщо вона була виставлена на обмежений час (одна-дві доби).

Г. ПОВСТАНСЬКА ЧОТА

1. Загальне положення

Чота — це тактична бойова одиниця, яка вирішує свої бойові завдання вогнем, маневруванням і багнетним ударом. Успіх чоти залежить великою мірою від командира чоти (чотового).

Чотовий повинен:

а) відзначатися енергією і відвагою;

б) знати своїх людей — ройових і повстанців;

в) керувати чотою так, щоб усіх бачити і на всіх впливати;

г) у випадку потреби допомагати сусіднім чотам.

Чотовий повинен безупинно спостерігати за ворогом (йому допомагає зорець), щоб не потрапити під несподіваний вогонь (криловий, кинджальний). Про все помічене повідомляє командирові сотні. Якщо має допоміжну зброю (міномети, важкі кулемети, гарматки), чотовий повинен вказувати їхнім обсерваторам запримічені ворожі точки-предмети, кулеметні та гранатометні гнізда, танки і т.п„ щоб їх знищити.

2. Чота в наступальному бою

До часу одержання бойового завдання чота просувається у складі сотні. Після розчленування сотні чотовий веде чоту зімкненим або вільним ладом, що зумовлено обставинами (критий терен та підходи, мряка, ніч, сніговії). Попереду свого відділу висилає стежу.

Обов'язком чотового є:

а) слідкувати за напрямом просування;

б) бути готовим кожної хвилини вступити у бій з ворогом.

Чота просувається піхотною колоною, доки їй не загрожує ворожий вогонь.

Зайнявши вихідне положення, чота розчленовується на рої і просувається, від укриття до укриття. Щоб чотовий міг спостерігати за ворогом і місцевістю, він іде в першій лінії чоти. Користуючись перервою ворожого вогню, підсувається зі своїми підзвітними командирами до іншого укриття. Провівши там розвідку про розташування ворога, пояснює завдання, показує ворожі позиції, напрям руху чоти, серединні межові лінії, позиції для допоміжної зброї, лінію наступу, шляхи для виносу поранених. Під час наступу чотовий просувається в асисті зорця і зв'язкового. У випадку, коли якийсь рій потрапить під сильний ворожий вогонь, чотовий скеровує вогонь інших роїв на ворога для допомоги.

Повстанська чота під час наступу повинна берегти амуніцію, бо це не чота регулярної армії, яка має її невичерпну кількість.

Чота відкриває вогонь тоді, коли вже неможливо далі просуватися. Тоді одні рої перешкоджають рухові ворога за допомогою вогню, а інші підсуваються ближче (взаємодія). В залежності від обставин чота просувається стрибками — роями, групами або поодинці. Про всі зауважені зміни в розташуванні ворога, чотовий повинен повідомляти командирові сотні. Коли чота зайняла межу наступу, чотовий зобов'язаний:

а) навчити ройових і повстанців, що їм робити під час наступу та після захоплення позицій ворога;

б) підтягнути важкі кулемети і гранатомети для забезпечення наступу.

Перед наступом чота повинна викликати паніку у ворога всіма вогневими засобами, а опісля з криком "Слава!" пробитись до ворожих позицій. Тому чотовий стягає важкі кулемети та гранатомети на межову лінію наступу або в таке місце, звідки вони могли б підтримувати вогнем атакуючу чоту.

Є випадки, коли повстанська чота атакує з танком, тоді вона просувається під прикриттям танка (танків).

Чота, захопивши позиції ворога, повинна атакувати наступні опорні ворожі точки та просуватися далі вперед, хоч би й сусідні чоти затримались.

Завданням чоти в наступі є окрилити та вдарити по ворогові ззаду. Коли у ворожі позиції увірвався лиш один рій, чотовий повинен підтримати його вогнем та рухом інших роїв. Якщо ворог відступає, чота зобов'язана його переслідувати аж до повного знищення.

Коли ворог на наступ чоти відповідає контрнаступом, чотовий повинен зосередити весь вогонь своєї чоти і спрямувати на ворога. Під час контрнаступу ворога, підкріпленого танками, частина повстанців стріляє з фавстпатронів і протипанцерної зброї по зорових щілинах, інші підкидають в'язки гранат під гусениці. Решта повстанців своїм вогнем обстрілює ворожу піхоту, що просувається за танками.

Якщо ворог затримав вогнем чоту перед своїми позиціями, тоді чотовий повинен триматися на захопленій межі, зміцнити крила чоти і повторити наступ. Якщо чоти наступають бойовим ладом у складі сотні (трикутник уперед, сходи, шахівниця), тоді чота другого мету просувається за першою на відстані 250-300 м. Завданням чоти другого мету є підтримувати наступаючу чоту першого мету вогнем та маневруванням. Для тривалости розвідки за першою наступаючою чотою чотовий чоти другого мету висилає посланців, які мають повідомляти його про ситуацію.

Коли наступ відбувається в обставинах обмеженого бачення (ніч, мряка, сильні дощі), чотовий зобов'язаний насамперед точно розвідати становище ворога (його силу, розташування, забезпечення) та у відповідності з отриманими відомостями розвідки розробити плян наступу, подаючи:

а) напрям наступу (звичайно прямолінійний);

б) розчленування чоти і бойовий лад роїв та допоміжної зброї;

в) взаємодію роїв, допоміжної зброї та сусідів;

г) орієнтири, азимути, сигнали, розпізнавальні знаки, час наступу, місце командира;

ґ) зарядження на випадок протинаступу.

Наступ в умовах обмеженого бачення проводиться в повній тиші, відстань і відступ зменшені, чотовий — на чолі свого підвідділу. Вперед висилає стежу та переднє й бокові забезпечення і визначає зв'язкових. У випадку ворожого обстрілу чота не повинна відкривати вогонь, а далі стиха просуватись та напасти на ворога без крику „Слава".

Наступ у лісі чота проводить у зменшених віддалях і відступах. Слід звертати увагу на криловий вогонь на дорогах, просіках і галявинах. До ворога треба наближатись непомітно, використовуючи для маскування дерева й кущі, щоб атакувати його зблизька вогнем рушниць, гранатами й багнетами.

У наступі на оселю чота повинна підсунутись непомітно — городами, садами, уникаючи вулиць. Ворога, що сховався в будинках, чота знищує гранатами.

У наступі в горах.чота просувається узбіччям, уникаючи долин і верхів. Повинна використовувати закриті підходи (ліс, тіснини, мертві поля), щоб оточити або окрилити ворога. Під час бою вживати зброю у вертикальній траєкторії.

Взимку чота користується білими накидками і застосовує маневрування (окрилення або обхід); атакуючи ворога, вдаряє на нього всіма вогневими засобами.

У всіх випадках чота наступає на відтинку шириною 100-150 метрів.

3. Чота в обороні

Завданням чоти в обороні є утримати визначений їй район, завдати ворогові втрат і не дати йому можливости перейти в наступ. Навіть у випадку, коли ворог захопив частину позицій, чота, застосовуючи кругову оборону, повинна продовжувати бій, щоб допомогти в контрнаступі власної сотні.

Чота спроможна обороняти відтинок шириною до 300 метрів.

Чотовий, вибираючи район для оборони, повинен обрати таке місце;

а) щоб на його передпіллі не було мертвих просторів;

б) щоб з нього можна було спостерігати за діями ворога;

в) щоб можна було допомогти своїм сусідам;

г) з якого організована командиром сотні система вогню дала б змогу повністю замкнути смугу обстрілу всіма вогневими засобами першого і другого мету оборони, застосовуючи вогонь дійсний, запірний, загороджуючий, зосереджений, криловий, кинджальний, перехресний та скісний.

Черговим обов'язком чотового є плянове розчленування свого підвідділу, а саме:

а) розмістити ручні та важкі кулемети для кинджального вогню (раптовий криловий або скісний вогонь із непомітного вогневого становища, щоб відбити ворожі атаки);

б) гранатомети розмістити в глибині району;

в) кожному роєві визначити смугу для обстрілу вдень і вночі.

Чотовий повинен встановити зв'язок із сусідніми відділами чи підвідділами та з допоміжними засобами зброї.

У випадку ворожого наступу чотовий повинен пляново вести оборону свого району, щоб передчасно не виявити системи свого вогню. Якщо це дозволяє терен, найкраще допустити ворога на відстань 300 м, або й ближче та спрямувати на нього весь свій вогонь. В іншому разі на далекій відстані ворога обстрілюють важкі кулемети та гранатомети; на ближчих віддалях — ручні кулемети та снайпери, а на відстані 400 м — всі повстанці. Якщо ворог наступає підкріплений танками, частина кулеметів і повстанців, стріляючи з протитанкової зброї та підкидаючи в'язки гранат під гусениці, повинна вивести танки з ладу; інші вогнем, гранатами й багнетами разять піхоту, що йде за танками. Якщо чота має в розпорядженні гранатомети, тоді гранатометним вогнем повинна відсікти ворожу піхоту від танків. Дуже ефективним є закидування ворога великою кількістю ручних фанат. Коли ворогові вдалося увірватись у район чоти, чотовий повинен, атакувавши ворога, за будь-яку ціну його знищити або відкинути.

Чота не може відступати самостійно, а тільки за наказом комайдира сотні відходить стрибками. Насамперед під прикриттям вогню рою, що розташований у глибині, відходять передні рої; потім передні рої відкривають вогонь і сприяють відступу рою, що був розташований перед тим у глибині. Останнім відходить чотовий, слідкуючи, щоб поранені повстанці були забрані з поля бою.

Чотовому другого мету вказують смугу обстрілу, на якій він повинен запірним та перехресним вогнем стримувати наступ ворога. Коли ворогові вдалося захопити передній район оборони, чотовий другого мету зобов'язаний (за наказом командира сотні або з власної ініціятиви) атакувати ворога.

Оборона вночі вимагає грунтовної підготовки, до якої належать:

а) визначення вдень позицій для роїв і допоміжної зброї;

б) визначення орієнтирів;

в) встановлення позицій стежі, зорців і секретів;

г) подавання кличок і розпізнавальних знаків;

ґ) забезпечення відділу освітлювальними засобами (прожектори, ракети, освітлювальні набої).

Успіх нічної оборони залежить великою мірою від умілої організації та ведення вогню. Непідготований вогонь зблизька застосовується тоді, коли ворог захопить оборонні позиції. Вміле освітлення передпілля з рівночасним обстрілюванням ворога — дуже ефективне.

У лісі чота розташовується перед узліссям або в глибині лісу (ніколи на краю лісу). Щоб забезпечитися від несподіваного наступу ворога, чотовий зобов'язаний:

а) організувати відповідну мережу вогню, яка повинна пересікати всі стежки, лінії і дороги в лісі;

б) розмістити роїв шахівницю.

Оборона ріки повинна грунтуватися на вмілому розташуванні своїх сил і вогневих засобів. Вогневі точки розставляють вздовж ріки, щоб перехресним вогнем закрити до неї доступ, а на вигідних для переправи місцях зосередити силу вогню. Завданням чоти в обороні ріки є:

а) не дати можливости ворогу вести розвідку ріки;

б) перешкоджати його наближенню до берега;

в) знищити його вогнем під час переправи через ріку.

Під час оборони населеного пункту завданням чоти є захищати якийсь окремий сектор або кілька будинків. Обов'язком чотового є:

а) поробити сховища й укріплення;

б) вогневі засоби розмістити так, щоб можна було вести кругову оборону;

в) зробити переходи в проламах для зв'язку.

Ворога, який увірвався в оборонний сектор чоти, повстанці повинні знищувати ручними гранатами.

Коли оборона ведеться взимку, треба намагатися зупинити ворога та змусити його залягти на відкритому місці. Взимку потрібно обов'язково застосовувати маскування та використовувати білі накидки.

У горах оборона переважно кругова. Чота самостійно займає якусь височину. Чотовий повинен:

а) розташувати свої рої так, щоб їхні положення не були ні на хребті гори, ні коло топографічних точок;

в) вогневі засоби слід розташувати так, щоб було можливо обстрілювати всі місця (звертати увагу на мертві поля);

г) організувати зоровий і вогневий зв'язок із сусідніми відділами повстанців.

Ґ. ПОВСТАНСЬКА СОТНЯ

1. Загальне положення

Повстанська сотня — це бойова одиниця, що своїм складом і зброєю може самостійно вести бій або виконувати якесь тактичне завдання.

Перед виконанням бойового завдання командир сотні повинен:

а) призначити зорців для стеження за боєм, за знаками командира куреня, за чотами й сусідами;

б) перевірити кількісний стан свого відділу, зброю, амуніцію та чи всі повстанці мають індивідуальні пакети й залізну порцію.

Сотенний повинен дбати, щоб його відділ був морально та ідейно підготований, щоб бойовий стан відділу був якнайкращий, щоб вояки були достатньо відживлені та відпочиті. Сотенний передає накази в ході бою пішими посланцями і сигн